This version of the page http://artvertep.dp.ua/news/1025.html (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-08-06. The original page over time could change.
Володимир Даниленко і література з пробірки. Розмова з «єдиним чоловіком» сучасної української літератури. - Новини - Артвертеп — мистецька аґенцiя
| Зареєструватися | Втратили пароль?
Артвертеп Новини
Що нового?

Сторінки нових авторів:

  • Гурт «Outcry»
  • Ансамбль «Буття»
  • Гурт «Ріва Роччі»
  • Олексій Чупа (поезія)
  • Дар’я Конюхова (живопис, графіка)
  • Віталій Панасюк (фото)
  • Гурт «Собаки в космосі»
  • Оринка Григоренко (поезія)
  • Ольга Кліпкова (поезія)
  • Ольга Куришко (проза)

Оновлення     сторінок:

  • Інна Завгородня (поезія)
  • Володимир Дєєв (фотосвітлина)
  • Аліна і Каріна Гаєві (магніти, прикраси)
  • Гурт «Контрабас»
  • Юрій Фоменко (проза)
  • Денис Струк (авторські футболки)
  • Світлана Поваляєва (проза)
  • Олександр Фельдман (поезія, живопис, графіка)
  • Сергій Монахов (графіка)
  • Сергій Горбань (Керамічна майстерня)
Євгенія Лебедєва «Вода та Вогонь»

Ціна: 1050.00грн.

Володимир Даниленко і література з пробірки. Розмова з «єдиним чоловіком» сучасної української літератури. 01 грудня 2006

Володимир Даниленко закінчив факультет української філології Житомирського педагогічного інституту й аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Перший у дев’яностих роках захистив дисертацію з психоаналізу, прочитавши яку, виховані на соцреалізмі академіки з Інституту літератури довго курили, багатозначно сопіли і не знали, як на неї реагувати. Автор книжок «Місто Тіровиван» і «Сон із дзьоба стрижа». Твори перекладались німецькою, японською, польською мовами. Привернув до себе увагу літературного середовища не тільки як письменник, а й як автор численних успішних мистецьких проектів.

Ми зустрілися з Володимиром Даниленком у київській кав’ярні «Віденські булочки», де стали їсти тістечка й пити зелений чай із лотосом.

— А чому ти вибрав саме цю кав’ярню?

— Бо тут чисто й багато світла. Не люблю напівтемних підвалів (натяк на сусідній «Купідон»!).

— Але хоча тебе й тягне на світло, у твоїх літературних текстах немає ясності соцреалізму. В оповіданні «Увечері після карнавалу» з книжки «Сон із дзьоба стрижа» головний герой, розмовляючи з жінкою, зізнається, що не любить згадувати минуле. Для нього воно було уособленням дефіцитів і принижень. Ти теж не любиш згадувати радянське минуле?

— Я ніколи не почував себе радянською людиною. Я виховувався в родині, об яку витер ноги тодішній режим. Батькова сім’я жила на хуторі, що загубився серед лісових нетрів київського Полісся. Мої предки мали землю, млин, техніку, велику пасіку. Та коли прийшла радянська влада, у них відібрали землю, майно і всі статки. Дід подивився, як комсомольці здирають дах із будинку, зібрав сім’ю, перехрестився і пішов у світ. Під Житомиром дід влаштувався на будівництво залізниці, грабарував, доки не купив собі хату. Тому в моїй родині про радянську владу завжди говорили з іронією, як про болячку, з якою мусиш змиритися.

— Справжній письменник постійно в опозиції до влади, моралі, традицій, суспільства. Чи встиг ти ще повоювати з радянською владою?

— Я почав працювати в часи горбачовської відлиги, коли радянська система вже нагадувала старого немічного лева, якого звідусіль кусали мухи. Кінець вісімдесятих років застав мене кореспондентом однієї з житомирських газет, у якій колектив амбітних молодих журналістів нагадував саме тих мух, що закусують старого лева. Одного разу редактор запланував, щоб я написав матеріал на апаратну тему. Я мав підготувати статтю про актуальну проблему в роботі других секретарів райкомів комсомолу. Я склав питальник, обдзвонив комсомольських працівників і протестував їх стосовно знання української і світової культури. Те, що я зібрав, виявило жахливе безкультур’я апарату, який відповідав за ідеологію. Матеріал називався «Ліна Костенко — це хтось із героїв-комсомольців». До моєї статті редактор дописав коментар, в якому намагався переконати читача, що другі секретарі надзвичайно зайняті і тому не завжди встигають ознайомитися з творчістю відомих композиторів, режисерів, письменників, художників. Після моєї публікації обком комсомолу зібрав пленум, на якому вирішив вигнати з газети кореспондента й редактора. Але в апараті на той час уже був розкол і одного чи двох голосів не вистачило, аби вигнати нас із редакції. Таких випадків у моїй журналістській практиці було багато. Незабаром нашого редактора вмовили подати у відставку, він виїхав із Житомира і влаштувався заступником редактора газети «Вечірній Київ». А на його місце прислали нову людину із завданням розігнати редакцію, що підточує основи радянської ідеології. Побачивши, до чого все йдеться, я зробив останній репортаж із майдану Незалежності, де в цей час голодували студенти, вступив до аспірантури Інституту літератури і переїхав до Києва. Через деякий час редактор виконав доручення партії і вижив із редакції всіх інакомислячих журналістів. Після цього його чекала блискуча партійна кар’єра, але плани партії не завжди збігаються з планами небесної канцелярії. Випивши якось сурогатної горілки, той редактор у розквіті сил і потенцій несподівано облишив апаратну кар’єру і відійшов у інші світи.

— Банальне запитання, яке ставлять усім письменникам, і одначе, воно невичерпне. Яке співвідношення реального й вигаданого у твоїх книжках? Зокрема в останній книжці «Сон із дзьоба стрижа»?

— Я завжди описую те, що пережив, і можу точно відтворити рефлексії, зафіксовані в пам’яті. З моєї пам’яті легко стирається абстрактна інформація, яка не стосується пережитого досвіду, але добре зберігаються психічні реакції на реальні події. Якось у дитинстві сестра розгойдала мене в гамаку, який з розмаху впав на підлогу. Я тоді ще не вмів розмовляти, але пам’ять записала момент падіння, перелякане обличчя сестри і крик матері: «Вбила дитину!» Така пам’ять добре пристосована до написання психологічної прози. У новелі «Сон із дзьоба стрижа» є історія, де описано, як чоловік із жінкою доглядають стриженя. Там точно передано фізіологію і поведінку пташеняти. Одного разу під своїм будинком я знайшов стриженя й доглядав його, доки воно не полетіло. Перед тим як написати новий твір, я вибираю будинок, у який поселяю свого героя, вивчаю особливості його розташування і лише тоді починаю писати.

— У таких новелах, як «Нічний коханець», «Смак персика», «Розбуди мене до Парипсів», «Пізня шпанка», «Далекий голос саксофона», «Увечері після карнавалу» відчувається, що ти добре знайомий із психологією жінки. У твоїх текстах багато еротики. Що ти шукаєш у жінках і що вони в тобі шукають? І чому саме жінки — твоя найбільша читацька аудиторія?

— Мабуть, переписувачі Біблії переплутали історію про першолюдей, бо першою на Землі з’явилася жінка, а чоловік з’явився пізніше. У природі чоловіка більше штучності, він — як комп’ютер, машина для досягнення успіху, тому в його поведінці більше логіки. Та навіть коли жінка діє нелогічно, в цьому алогізмі є своя логіка. В дитинстві найбільший вплив на мене справила мати. Як темпераментна й сильна жінка, вона заволоділа моєю свідомістю відразу ж, як тільки вона в мене з’явилась, і навчила розуміти природу внутрішнього світу жінки. Тому жінки завжди цікавили мене більше, ніж чоловіки. У жінках я завжди шукав джерело любові, бо поза межами любові жінка — джерело руїни і смерті.

— Ти вважаєш, що жінки придатні лише для любові, а в інші сфери життя їх пускати не варто?

— Є чоловіки, які шукають у жінці матір, сестру, дочку, якою б вони опікувались. Але я належу до традиційних чоловіків, що шукають у жінці любов, бо тільки в коханні жінка виражається найповніше.

— Але це дійсно дуже традиційний погляд на жінку.

— На жаль, не можу опиратися цій старій, як світ, традиції. Суспільство завжди було суворішим до жінки в питаннях моралі, адже науково-технічний прогрес досі не позбавив жінок їхньої одвічної ролі матері, а залишки патріархальної моралі все ще тримаються в суспільстві. І я не думаю, що це погано. Доки народження дитини буде відбуватися природним шляхом, доти чоловік буде шукати в жінці джерело любові. А в подяку за свої почуття він буде дарувати їй квіти та дорогі речі, писати вірші і робити всякі дурниці. Якщо в майбутньому людство навчиться вирощувати людей у лабораторіях, лише тоді між чоловіком і жінкою кардинально зміняться взаємостосунки і відпаде потреба у статі, любовній ліриці і феміністичних грантах. Але кому від цього стане краще?

— Гаразд, стосунки чоловіка й жінки — це така безодня, з якою не впорається ні філософія, ні соціологія. Тільки творчість. Тож повернемося до творчості. В інтерв’ю журналу «Кур’єр Кривбасу» ти розповів, який вплив у юності справила на тебе творчість Валерія Шевчука. Та коли порівняти твої твори і Валерія Шевчука, відчувається, що ти все це пережив у реальному житті, а Шевчук взяв із книжного світу. Що краще для письменника — багато читати чи мати багатий власний досвід?

— Це дуже індивідуально. В історії літератури були письменники, що мали бідне особисте життя, як Кафка, а були такі, які прожили активне життя, повне пригод, здорового чоловічого авантюризму, мали багато жінок, як Толстой чи Мопассан. Між життям і творчістю повинна бути золота середина, адже письменник має відбутися як людина, як чоловік і як творець. Талановита особистість яскраво виявляє себе в усьому — в особистому житті, в земній праці й у творчості. І чим багатше в неї особисте життя, тим більше в неї можливостей створити такий же багатий і повнокровний художній світ. Із Валерієм Шевчуком у мене завжди були складні стосунки. На третьому курсі інституту я привіз йому три свої оповідання. Була люта зима. Я приїхав до Шевчука у вовчій шапці, і він дивився на мене, як на персонаж ще ненаписаного роману. Шевчук вилаяв мене за два сатиричні оповідання, а після мене вилаяв Євгена Пашковського і похвалив Юрія Андруховича. Ми троє шукали благословіння у Валерія Шевчука.. «Ось так треба писати, — показав Шевчук на одне з моїх оповідань. — Твоя героїня бореться зі своєю родовою традицією, але це вище її сил». Оповідання називалося «Два персики». Воно увійшло до книжки «Місто Тіровиван».

— У твоїх творах поєднуються різні естетики — реалізм, магічний реалізм, сатира. Чи не спричиняє тобі клопотів схильність до сатири?

— Іноді спричиняє, а іноді дарує втіху. Коли «Генеза» видрукувала мої «Дзеньки-бреньки», все видавництво від директора до служби реалізації їх прочитало і дуже тим тішилося. Якось видавництво робило презентацію у Фонді культури, який очолює Борис Олійник. Але так трапилося, що Олійник був одним із персонажів цих злощасних «Дзеньок-бреньок». І коли в кульмінації презентаційного дійства Олійник почав говорити якусь велемовну орацію, на працівників видавництва, як кажуть у таких випадках, раптом напав дурносміх. Усі дивились на Бориса Ілліча, пригадували його репліки з мого опусу, душилися сміхом і не могли з цим нічого вдіяти. По всій залі Фонду культури хихотіли, пирскали сміхом, а хтось навіть нахабно реготнув, і тільки Борис Ілліч очманіло морщив лоба, ворушив бровами і не міг зрозуміти, чому всім так весело.

— Ти написав багато новел, майстерних і пластичних, цікавих для літературознавців і для читачів. А як щодо роману?

— Василь Портяк назвав роман розтягнутим оповіданням, обтяженим додатковими сюжетами, персонажами й деталями. З будь-якого оповідання можна написати роман. Оповідання — це як біг на сто метрів. Воно пишеться на одному подиху. А роман — це забіг на велику дистанцію, під час якої важливо правильно розподілити сили. Оповідання виснажують більше, ніж роман, тому я пишу зараз романи. Читаючи роман, відчуваєш, коли в письменника не було настрою і він змушував себе писати. Силуване письмо створює енергетичні спади. Читач у цей час починає позіхати й перегортати сторінки, шукаючи цікавіших розділів. Іноді роман пишеться роками. Тоді в тексті відчуваються енергетичні стики. Особливо це позначилось на романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Він весь із енергетичних спадів і стиків. Відчувається, що писався він довго хворим письменником.

— Дуже цікаве спостереження про роман, про який вважають за потрібне висловитися всі… До речі, Булгаков із Києва поїхав, а ти до Києва приїхав. З Житомира, як Ларіосик. Як ти сприймаєш Київ, киян і приїжджих? Де має жити письменник — у провінції чи в столиці?

— Письменник має жити там, де йому комфортніше. Я себе найкраще почуваю в Києві. Тут є потужне культурне середовище і відбуваються найважливіші події в духовному й політичному житті країни. Мене Київ сприйняв відразу, і я його теж. Це класична столиця, до якої в пошуках кар’єри і слави з’їжджаються найактивніші люди з усього світу. Іноді я зустрічаю киян, що мають глибоко вкорінений комплекс меншовартості перед Москвою. Вони все життя мріють виїхати до Москви, бо вважають її своєю столицею. Таких киян важко назвати столичними людьми. У своєму рідному Києві вони почуваються глибокими провінціалами.

— На передні ролі в літературі рвуться жінки й фемінізовані чоловіки, тому тебе слушно називають єдиним мужчиною української літератури. Чи готовий ти як єдиний чоловік сучасної української літератури воювати за свободу?

— Я вже стільки навоювався за свободу, пишучи сатиру, на яку не шкодував жовчі, коли тріщав «Совок» чи під Кабміном били в залізні бочки барабанщики революції, що іноді хочеться виїхати на якийсь острів, аби не бачити цинізму політиків із великими робочими губами і розчепіреними пальцями.

— А, може, тому письменники й перестали бути в центрі уваги суспільства, що серед них немає справжніх героїв і справжніх чоловіків?

— Письменник перестав бути в центрі уваги суспільства, бо змінився суспільний устрій. Якщо радянська влада опиралася на комуністичний міф, то українська влада опирається на гроші. Відповідно в центрі уваги суспільства перебувають люди, пов’язані з великими грошима — олігархи, політики, представники шоу-бізнесу, модельного бізнесу, кіноактори. Вони — мешканці глянцевого світу. А роль шамана, що дозволяла радянському письменнику опинитися на вершині піраміди, перехопили тележурналісти, яких впустили до глянцевого світу, аби вони обслуговували інтереси великого капіталу.

— Але ти повторюєш у своїх інтерв’ю, що письменники, які нібито нічого не вирішують, відповідальні за здоров’я нації.

— Бо так і є. Журналіст, письменник, режисер, філософ першими несуть відповідальність за духовне здоров’я нації. Вони впливають на духовний стан суспільства. Якщо в суспільстві розвивається ксенофобія і нетерпимість до інших народів, треба перевірити, чи не винні в цьому культура і засоби масової інформації. У щоденниках Михайла Лермонтова є запис, як він, перебуваючи на Кавказі, весь день полював за чеченцем і насилу його підстрелив. Російському класику полювання на людей подобалось більше, ніж на зайців. У сучасній російській масовій культурі ксенофобія існує в неприхованій формі. Достатньо переглянути фільми Сергія Бодрова або інших культових режисерів, аби переконатися, хто сіє ненависть до американців, українців, кавказьких народів. Росіяни мавпують американську масову культуру, але американці ніколи не дозволяють собі такої грубої політнекоректності, яку дозволяють у Росії.

— Ти вважаєш, що Росія перестала відігравати роль надії на духовне відродження світу, яку вона собі приписує?

— Росія вже давно не відіграє цієї ролі. Варто прочитати відомих сучасних російських письменників і передивитися їхні фільми, аби зрозуміти, що насправді це глибоко маргінальна і хвора культура, квінтесенцією якої є фраза одного з героїв фільму Сергія Бодрова «Війна»: «Эх, повоевать бы!» Це все, про що мріє принижена і бідна російська душа. Тому настав час Україні виходити на світовий ринок із своєю культурою. Україна цілком спроможна стати донором європейської культури, запропонувавши Європі те, чого їй бракує, — духовну чистоту, свіжу енергію, нові філософські та естетичні ідеї.

— Ти здобув славу не лише як письменник, а й як автор відомих літературних проектів. Всі пам’ятають укладені тобою антології, які неодноразово ставали єдиним джерелом інформації про сучасну українську літературу, конкурси «Золотий бабай» і «Коронація слова», театр сатири «Політичний вертеп». А твоя антологія «Квіти в темній кімнаті» перекладена японською мовою. Розкажи про свій проект «Література з пробірки», про який я чула від київських інтелектуалів.

— «Література з пробірки» — це проект створення сучасної конкурентоздатної естетики, яка може бути з однаковим успіхом використана в літературі, театрі, кіно. Я пропоную зібрати команду інтелектуалів, серед якої були б філософи, психологи, соціологи, футурологи, спеціалісти з маркетингу і просто люди з оригінальним мисленням. Ця команда має проаналізувати кризу західної цивілізації, провести маркетингові дослідження світового інтелектуального ринку і вирахувати філософську та естетичну модель, яку може запропонувати Україна світові. Використовуючи цю модель за основу, група першокласних письменників пише свої твори, які перекладаються основними мовами світу. А потім створюються міф і відповідна піар-компанія , а написані твори просуваються на літературні ринки світу. До проекту треба підключити також людей із технократичним мисленням, яке завжди в Україні йшло в ногу зі світовим прогресом. Темперамент і свіжість української літератури, помножені на оригінальні концептуальні ідеї, дадуть добрі результати.

— Чому в сучасній культурі так багато смерті?

— Смерть і свято — дві найсерйозніші істини, які загострюють смак до життя. Саме тому найбільше дітей у Бразилії зачинається під час карнавалу, а в Ізраїлі — під час війни. Смерть зачаровує. Як багато збирається на вулиці гав, коли хтось загине в автокатастрофі! Багато крові у Святому письмі. Від братовбивства Каїном Авеля до розп’яття Ісуса Христа — скільки кривавих історій екранізовано і ще буде екранізовано за біблійними і євангельськими сюжетами. Але в мистецтві смерті повинно бути менше, бо в щоденному людському житті смерті значно менше, ніж у кінематографі, літературі чи на телебаченні. Смерть домінує в тих культурах, де існує духовна криза. Основна причина кризи західної культури — зашлакованість її енергіями насильства і смерті. Настала ера народів, які не захоплювали чужих територій, не нав’язували іншим своїх мов і культур, не розмножували зло і брехню, видаючи свої злочини за благо. Тому західні інтелектуали з надією дивляться на Схід, Україну та інші, звільнені з-під колоніального гніту, народи, які створять духовний клімат майбутньої цивілізації.

Євгенія Кононенко, «Україна молода»

Пов'язана інформація

  • Медiа файли 
    • «Дума про бацьку»
  • Медiа файли 
    • «And everybody fucks you» (сл. Ю. Андруховича /збірка «Пісні для Мертвого Півня»/
    • ,
    • «With out you» (сл. Ю. Андруховича /збірка «Пісні для Мертвого Півня»/
    • ,
    • «And The Thrid Angel Sounded»
  • Новини 
    • Чи потрібен Україні літературний інститут? Полемічні роздуми Олександра Ірванця
    • Чому я люблю Лобкову Балку (Сергій Жадан)
    • Свій «острів». Кобзар Василь Жданкін: покинув усе, щоб здобути більше
    • Читання і перевага. Що читають публічні українці?
    • «Краще провести день народження в лісі». 19 березня Ліні Костенко виповниться 77 років
    • Кіно для повнолітніх
    • «Нобель» для перекладача
    • «МИ Є ТОМУ, ЩО НАС НЕ МОЖЕ БУТИ…»
    • На поета можна вивчитися, або Хто навчить постмодерністів писати роман за нормальними канонами
    • Письменник Анатолій Дністровий пробував наркотики. Першу книжку він видав у друкарні етикеток
    • Олег Скрипка: Не треба вводити танки – достатньо ввімкнути ТБ, яке спрямоване проти нації
    • «Не треба мене канонізувати». До 70-річного ювілею вiдомого українського письменника, лауреата Нацiональної премiї iм. Т. Шевченка Євгена Гуцала
    • Анархіст літератури Олесь Ульяненко
    • Через що потерпає українське книговидавництво
    • Ті, що прокладають шлях поміж учора і сьогодні (розповідають Владислав Троїцький (театр Дах), Лірник Сашко, Федот («Перкалаба»)
    • Львів цього разу здивував неймовірною для нього теплотою та бурхливістю. Розмова з Юрієм Андруховичем, письменником
    • Потяг 76: рейс між реальністю і символом (інтерв’ю з Юрієм Андруховичем)
    • Усі барви «Діапазону». З 17 червня по 15 липня у Львові відбудеться низка концертів відомих у всій Європі органістів.
    • Фестиваль рок-русофобии або «Мазепа-фест НЕнашими очима»
    • Алкоголь як гендер-тест. Алкоголь розв’язує язики не лише людям, а й літературним персонажам.
    • За документальне кіно взявся Місько Барбара
    • Солоденькі «вершки», тільки трошки (інтерв’ю з Андрієм Портновим)
    • Тут бай, білорусе, або Привiт, Андрей! Поетичне LEGO вiд Хадановiча — в його новiй книжцi «Сто лі100ў на tut.by».
    • Володимир БОРТКО: «Думаю, «Тарас Бульба» — моє останнє кіно…»
    • «Майстра і Маргариту» скорочувати не можна…»
    • Принцеса Зебунніса як класик української літератури
    • Вміли смачно готувати, та не вміли подавати. Церемонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова-2007», на відміну від самого конкурсу, розчарувала
    • «Коронація слова — 2007» нагородила своїх переможців
    • Він зробив Пако королем (Інтерв’ю з письменником Сергієм Батуриним)
    • Ірен Роздобудько: «Увесь час улаштовую для себе маленькі революції»
  • Товари 
    • Театр сатири Політичний вертеп: «Струнний квартет для собак»
    • Володимир Даниленко: «Сон із дзьоба стрижа»
    • Володимир Даниленко: «Майбутнє європейського дизайну: Чехія, Польща, Україна»
    • Збірка: «Поезія: Л. Костенко, О. Олесь, В. Симоненко, В. Стус»
    • Микола Колесса: «100-річчю присвячується»
    • Антологія: «Книга про матір». Українські поети ХІХ — ХХІ століть
    • Петро Одарченко: «Українознавчі спостереження й фрагменти. Статті, рецензії, спогади.»
    • Сестри Тельнюк: «Мультимедійна енциклопедія. 7 альбомів у форматі mp3»
    • Ольга Богомолець: «Осінній день»
    • Ліна Костенко: «Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала. Лекція»
    • Т.В. Шаповаленко (упорядн.): «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних»
    • Ольга Богомолець, Ігор Жук: «Нас двоє»
    • Ольга Богомолець: «Kairos»
    • Валерій Шевчук: «Тіні зникомі. Сімейна хроніка»
    • Кобзарський цех: «Кто кріпко на Бога уповая…»
    • Валерій Шевчук: «У череві апокаліптичного звіра»
    • Валерій Шевчук: «Око прірви»
    • Валерій Шевчук: «Срібне молоко»
    • Григорій Грабович: «Тексти і маски»
    • Кур’єр Кривбасу: «№196 березень 2006»
    • Валерій Шевчук: «Стежка в траві. Житомирська сага» (У 2-х томах) Том 1
    • Юрій Винничук (упорядн.): «Огняний змій. Українська ґотична проза ХІХ ст.»
    • Дмитро Туптало: «Житія Святих. Том І. Вересень»
    • Юрій Андрухович: «Дванадцять обручів»
    • Збірка: «Улюблені вірші»
    • Юрій Андрухович: «Екзотичні птахи і рослини»
    • Юрій Андрухович: «Плерома 2000» Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури
    • Юрій Андрухович: «Московіада»
    • Андрухович, Бондар, Жадан: «MASKUL`T»
    • Богуміл Грабал: «Вар’яти»
    • Антологія: «Нерви ланцюга». 25 есеїв про свободу
    • Юрій Винничук: «Чорт зна що»
    • Юрій Андрухович: «Пісні для мертвого півня»
    • Борис Олійник: «Біла мелодія»
    • Михайло Булгаков: «Майстер і Маргарита»
    • Дмитро Павличко (упорядн.): «Ода вольності. Мала антологія російської поезії»
    • Ігор Козловський: «Теорія тероризму»
    • Олександр Вільчинський: «Суто літературне вбивство»
    • Андрій Кокотюха: «Нейтральна територія»
    • Леонід Кононович: «Феміністка»
    • Михайло Ткачук: «Гра з тінню»
    • Марина Меднікова: «Терористка»
    • Анна Хома: «Репетитор»
    • Зоя Ігіна: «Обличчя»
    • Людмила Баграт: «Зло»
    • Ірен Роздобудько: «Ескорт у смерть»

Коментарі

Коментар:
Файли мр-3, представлені на сайті, призначені для приватного прослуховування та є демонстрацією пісень, представлених на дисках. Після скачування та прослуховування файли мр-3 мають бути видалені з вашого компютера!
27 липня — 18 серпня
Всеукраїнський тур
гурту «Sтереометрія»
31 липня — 26 серпня
Виставка живопису
«25 см в квадраті»
(м. Львів)
10 — 12 серпня
Фестиваль пісні «БЕСКИДИ»
(Львівська обл.)
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ!
11 серпня
Концерт гурту «Люк»
(м. Ялта)
12 серпня
Поет Максим Кабір
(м. Дніпропетровськ)
14 — 19 серпня
Національний Сорочинський ярмарок
(c. Великі Сорочинці)
Подорож з Дніпропетровська!
17 — 19 серпня
Всеукраїнський поетичний фестиваль
«Підкова Пегаса-2007»
(м. Вінниця)
18 серпня
Південний фестиваль гарної музики
«U.ROK-3»
(Курорт Затока, ст. Лиманська)
19 серпня
Фестиваль «Гніздо»
(м. Біла Церква)
24 — 26 серпня
Етно-фолковий фестиваль «ПІДКАМІНЬ-2007»
(с. Підкамінь, Бродівський р-н, Львівська обл.)
24 — 25 серпня
Другий музично-літературний андерграундовий фестиваль
ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ З МАХНОМ 2007
(м. Гуляйполе, Запорізька обл.)
ОНОВЛЕНО!
07 — 09 вересня
Фестиваль української
культури
«Дана-Данц»
(м.Іллічівськ)
21 — 23 вересня
Фестиваль «Джаз Коктебель 2007»
(м. Коктебель)
Подорож з Дніпропетровська!
    Iншi події

 Експорт новин

© Арт-Вертеп 2002-2007 | Лінки | Про нас (герменевтика) | Контакти 
Адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Червона площа, 3. Телефон: +38 0562 33-55-82
Розробник «Студія 908».
Інформація про проект.