Попередня
Головна
Наступна
СЛОВО ДРУГЕ
Хотів, Сигізмунде-королю, щоб ти з волі Божої краще пізнав мою відданість республіці й тобі іншим якимось чином, а не з промови, що закликає до війни. І хоч така теж потрібна, але не приносить вона оратору тієї радості, з якою міг би присвятити себе такому особливо визначному слухачеві. Та й не личить приватній людині говорити про війну, перебуваючи поруч короля, найвищого й чисельними перемогами вождя найславнішого. А якщо вже випало говорити саме тепер (коли твоє королівство до найбільшої небезпеки втягується), не дивуйся, що, збуджений страхом перед неволею, почну говорити про війну у твоїй присутності. Цей страх, бачиш, вельми великий: уже нікого нема у твоєму королівстві, хто б не боявся за своє життя і свободу.
Справді, якщо раніше турецький султан 2 всілякими велемовними хитрощами торував собі шлях до Польщі, то тепер, після укладення миру з нами, ти одержав на підкріплення жадану свободу дії. А віднедавна (коли всю Угорщину захопив, коли військо Фердинанда знищив і армію германців розбив) 3 став твоїм і держави твоєї сусідом. Так султан відкрив собі та своїй державі шлях з Тракії до Польщі (через Угорщину, звісно), якого даремно шукали ще його попередники. Цього він домігся (як уже говорилося) ціною великого кровопролиття: знищив велике угорське військо, загубив численні германські легіони і, нарешті, втратив силу-силенну своїх воїнів. І нічого не варті його брехливі присягання, якими домагався у тебе договору. Цим обманом хотів лише досягнути того, чого ні Баязет від брата твого, ні Магомет від батька, ні Амурат від дядька твого по батькові не змогли досягти зброєю. Хіба не так? Ти ж благоговійно договору тримався. Ні Валахію не оборонив, ні Угорщині допомоги не надав. Як наслідок, ніким не стримуваний Сулейман відверто й наполегливо шлях до Польщі торував через обидві провінції.
Тепер договір з тобою уклав. А що мав робити, коли втратив надію досягти свого якимось іншим способом? І не вважай Сулеймана за шаленця, який не пам'ятає, як Владислав 4 зі своїм військом знурив і подолав могутнього Амурата; або забув, з якою силою, запалом і як уміло батько твій Казимир 5 звілнив Валахію з Магометового полону. Коли Сулейман давнє зважить, тоді і нинішнє краще пізнає збагне, що ти нащадок тих давніх королів; що тебе Азія боїться; що вдома громадяни визнають за найкращого короля, а чужинські народи -- визначним на війні полководцем вважають. Отож коли він побачив, що твоя доблесть закриває йому шлях до Польщі, вдався до укладення договору і політичного союзу. Після того, як ти військо своє відвів звідти, він спроквола й обережно, через Угорщину і Валахію, став прокладати шлях собі до Польщі. Ти все це бачив і розумів. Але він гадав, що після укладення договору йому все дозволено, а тобі -- нічого не можна
Після захоплення Валахії і підкорення Угорщини він уважав себе вже не лише переможцем цих провінцій, а й хазяїном твого краю і королівства. Вважав, що все те вже в його руках і що Польща (про це він говорив не раз!) за три, щонайбільше чотири, роки згине. Ці слова передав тобі недавно відважний і діяльний лицар Ян Оцеський, легат, який вернувся щойно з Туреччини. На ту мову султана ти мусиш зважити. Чого він сподівається і що замислив, і коли таку думку вперше висловив? Хіба, може, коли з Людовіком 6, а потім з Фердинандом воював? Не думаю. Бо тоді називав тебе союзником; тоді до синівських містерій і на весілля запрошував; тоді, нарешті, зі всіма люб'язностями домагався того злощасного договору від тебе. А може, ці слова сказав він, коли преславний лицар і нагороджений усіма військовими гідностями полководець Ян Тарновський під твоєю орудою повернув Валахію розбитому і змушеному до втечі Петрові 7? Ні, і не тоді. Бо в цей час він переконував, що з'явився відібрати в Петра Валахію, хоч насправді проти тебе готувався.
Тому, хоч ти раніше завжди Сулейманові був вірним союзником і другом (недавно лише став ворогом), ти не можеш сумніватися: вже відтоді він не дружби (яку нині безпідставно нехтує), але Польщу (яку завжди жадав) здобути прагнув з допомогою тих прихильностей і угод. Підкорити Польщу марить і тоді, як тобі на п'яти звідусіль наступає; і коли угорським союзникам загрожує (яких на твоїх очах вельми жорстоко нищив); і коли волохів переслідує, яких у тебе обманом відняв. Польщу він хоче бачити спустошеною, а тому турбує її, страхає, погрожує і диктує їй. А якщо хтось гадає, що Сулейман докладає великих зусиль, не замишляючи вдертися сюди чимдуж, той жорстоко помиляється. Не такий він шаленець, щоб пропустити зручну нагоду (і місце вигідне, і час), якої раніше не мали ні Амурат у війні з твоїм дядьком по батькові, ні Магомет з батьком, ні Баязет з братом твоїм, ні оцей Сулейман, замишляючи проти тебе. Те, про що казатиму, вислухай, доброзичливо, прошу, й уважно. (Не нехтуй, коли говоритиму про загальну небезпеку, бо вона не чужа визначній твоїй мудрості). Дбай про тих, від імені кого мовлю, про життя яких і свободу піклуюсь, які в усіх лебезпеках є твоїми спільниками. Все, про що буду говорити, могло б, звичайно, прийти на думку будь-кому. Так-от, Сулейман вибере одне з двох: або з Угорщини піде навпростець до Польщі, або звідти зі всім військом рушить проти Германії. В Угорщині він не залишиться. І я не бачу перешкоди, яка завадила б йому піти сюди чи туди. Але якщо про Германію можу сказати, що вона убезпечена від нього, то стосовно Польщі волаю: шлях для турецького війська до неї відкритий.
Коли не це показую, добре сам розміркуй, як розпорядитися всіма засобами і військом, щоб стримати Сулеймана і не допустити нищення твоїх підлеглих. Тому мені не зрозуміло, хто і для чого думки твої в інший бік спрямовує? Хто такий, що гадає, ніби Сулейман швидше почне воювати з германцями, ніж з поляками? Випадкова він, певно, людина і погано знає справи у Германії і в Польщі. Але ти (який завдяки великій діяльності свого народу маєш у розпорядженні добре знану Германію) не будеш, певно, заперечувати, що саме цей край найліпше захищений від великої сили турецької. Єдина, здається, Германія з усіх країн і земель спроможна вести' війну з ворогом чи у відкритому полі, чи біля мурів великих і малих міст, яких там така сила, що здається, ніби впритул стоять.
Отож і забудовою, і розмаїтістю фортець, і величиною значних міст, і великою їх кількістю переважають усі інші міста, які є будь-де. На них Германія має таку велику надію,, що окремі з них виставляє навіть проти всього війська Сулейманового. І то цілком заслужено. Бо нема людини, яка вважає, ніби Норік, Аугуста, Вітенберг, Любек -- не кажу вже про інші незліченні міста, щоб не обтяжувати тебе переліком. Нема, кажу, того, хто твердив би, що ці численні, і славні, і такі укріплені міста легко зможе захопити Сулейман. Навіть, Вієнна, яка в усьому згаданим містам поступається, двічі вельми люто штурмована всією силою Сулеймана, витримала облогу і згаданому султанові лише завдяки муру не дала змоги просуватися далі. Тому він, хоч який був сильний, міцно засів поблизу Вієнни, а потім люте й знесилене своє військо двічі додому звідти повертав. Жалкував, мабуть, дуже і про похід, і про облогу. Та якщо Відень таким виявився міцним і таким могутнім проти сили турецької, чому віриш, що Сулейман думає тепер нападати на інші, більш підготовлені й набагато міцніші міста Германії. А вони є такі: деякі сама природа захищає, а інші мистецтво і дбалість мешканців, ще інші -- сила самих людей та їхня доблесть.
Якщо турецький султан це збагне, -- частково навчений своїм досвідом, почасти розповідями інших, -- відмовиться нападати на Германію. Я б сказав навіть, що він (у багатьох справах передбачливий) випробовує щастя, якщо йде воювати туди, де на нього чекає не менша війна з мурами, ровами і валами, ніж із самими людьми. Але я не думаю, щоб він зовсім цього не розумів. Сулейман відчуває, що в Германії з іншим родом людей справу матиме, ніж колись з каппадокійцями, кілікійцями, а також сірійцями. Тут не фракійців і не міста фрігійські знайде, а справжніх германців, доблестю, зброєю і містами сильних, про яких стільки разів думав, -- дарма, що зарозумілий і варвар. Тому в інший бік поверне він розум і душу. Але нічого з того не вийде, бо я про його намір уже вголос заявив. І якщо він не зважить на це, то виявить себе шаленцем і сліпим. Чому? Тому що недооцінить твоє розуміння ситуації: коли впаде Германія, загине разом з тим потрясінням і Польща. Ця обставина, як ніяка інша, повинна змусити тебе у Германії свій гаразд і своїх підданих захищати. Сулейман це добре розуміє і не залишить тебе, який сильний, не знурений, іде за ним по п'ятах. Він буде прагнути швидше ослабити тебе якось. А тому, ймовірно, на тебе, короля не міст, а людей володаря, який лише на Марса і правицю покладається, неодмінно нападе і спробує ослабити. Він буде капостити при всякій нагоді ще до того, як вирушить з Угорщини, яка позбавлена підтримки твоєї держави і перебуває нині в страху й заціпенінні. Проте наступний його крок -- захопити Польщу, звідки зручніше воювати не лише з германцями, а й з іншими народами.
Знай, що він думає про це вдень і вночі. Для цього й договори, й брехливі присягання. Для цього Валахію захопив і, нарешті, підкорив Угорщину. Ось якими були причини германської війни та її мета. Цю війну він вів не задля Германії, а щоб германців од Угорщини відсунути, через яку з великим старанням готував собі шлях до Польщі. А коли підготував, то до Польщі з великим запалом потягнувся. Але чому ми думаємо, що він після перемоги швидше піде з Угорщини до Германії, ніж до Польщі, про яку знає, що вона жодним муром не захищена й легкодоступна і не може покластися на якесь укріплення чи захист. Все це заохочує його до розширення війни, й всяк розуміє, в який бік: йому нема підстав починати її з германцями раніше, ніж з поляками. І якщо Сулейман чогось боїться, так це того, щоб ти не уклав військового союзу з германцями. Ще раніше викликало в нього підозру твоє свояцтво з германськими князями то завдяки дочці твоїй Ядвізі, то через сестер, відданих туди заміж. І ось тепер уже не підозра, а страх на нього напав неймовірний, коли побачив, що твій син пошлюбив дочку Фердинанда. Бо з ним він не лише задля держави війну веде, а заради самого життя. Невже він такий навіжений, що не розуміє: тобі не можна, не дозволено нехтувати добробутом, державою і гідністю того короля, бо ти пов'язаний з ним священним договором і тісною спорідненістю. Будь же на боці Фердинанда, яка б велика для тебе й держави твоєї небезпека не виникала з нещасливих дій цісаря.
Тепер же, коли Сулейман збагнув, що ти пов'язаний з Фердинандом не лише споріднено, а також спільною небезпекою, обачливо боїться, щоб ти не напав на нього ззаду, коли йтиме до Австрії, або не запобіг, коли поволі й боязко сюди просуватиметься. Якби він це та багато ще іншого (чого через обмаль часу не згадую) усвідомив, чимдуж сюди б кинувся після перемоги над Угорщиною, щоб на військо твоє нагло напасти. Таким чином він ступив би на шлях, якого віддавна предки його шукали і який лише тепер (після повної поразки угорців) відкритий. Та й справді, що йому заважає почати цю справу? Може, зручні для оборонної війни місця? Гай-гай! Валахія завжди була надійним захистом твого королівства. Але тепер вона під владою Сулеймана.
То, може, Угорщина -- головне джерело польського статку, скарбниця Речі Посполитої, комора провіанту, давня житниця твоєї держави? Але й вона, бачиш, лежить перед твоїми очима, повалена й знищена. Не той час! Після того як германців з Угорщини вигнав, зручнішого часу напасти на нас у нього ще не було.
А може, все, що я досі казав, -- брехня, а мої противники правду кажуть, і Сулейман з Угорщини піде спочатку до Германії? Можливо. Але тоді треба погодитися, що йому легше вести війну з мурами германців і їхніми містами, ніж з поляками, які живуть у степових містах. Отже, нам одне з двох лишилось: або перемогти, або вмерти, третього нема. Польська доблесть зросла не завдяки мурам чи ровам, а лише з допомогою зброї. На полі бою борючись, а не по хатах ховаючись, збудували предки твої таку велику державу. Ось чому, якщо він не поведе своє військо на германські фортеці (і, таким чином, не залишить тебе за спиною), йому нічого не лишається, як розпочати чинити задумані злочини. І нема підстав сумніватися, що Сулейман буде нищити не Польщу в Германії, а навпаки -- Германію в Польщі. Чому? Хіба тобі не нагадують про це ні руїни угорські, ні сам Петро Валах 8 -- не попереджають, не остерігають, не дають знати заздалегідь про велике лихо?
Не вір ні угоді, ні союзові, ні вірності Сулеймановим. Бо якщо зір тебе не обманює, ти чітко побачиш не тільки численні підступи, віроломність і злочини турецькі, а й досить переконливі докази й ознаки того, що Сулейман жодної угоди не дотримується; жодною доброчесністю не гамується; і взагалі нічим його од війни не втримати. Згадай, прошу, які були від нього нещодавно посольства, який вираз обличчя посланців, яка мова! Вони звикли диктувати свої умови всім, тому й не дивно, що, посилаючись на угоду, стали вимагати видачі найвідважнішого лицаря Бернарда Претвіцького. Для тебе це все одно, що виступити проти самого себе. Та й на яких підставах вимагав у тебе Претвіцького? Соромно, клянусь Гераклом, і говорити.
Претвіцький став, буцімто, перешкодою на шляху до укладення міцного миру між собою і ним! Як так? Тому, каже Сулейман, що він побив поблизу Очакова скітів 9, які з величезною здобиччю поверталися з Русі, і їхню здобич додому повернув, а також відігнав назад військо переможця. Що то за чудовий мир, який можна порушувати! Він здобув у тебе його дякуючи багатьом посольствам, велеречивості й безсоромності. З цього часу стало ясно, що Сулейман ніколи миру з тобою не прагнув мати, а після укладення угоди війну лише до зручного часу відкладав. Бо після того, як уже й Угорщину захопив, і германців звідти вигнав, вишукує тепер причину, вигадує провину, щоб можна було вважати, що між вами вже давно справжня війна ведеться. Щоправда, на словах про неї лише тепер через послів оголошує. Бо що інше, скажи ласкаво, означають такі його слова: «ВЕЛИ, ЩОБ ЗДОБИЧ БУЛА ПОВЕРНЕНА!» Як же так? Це, мабуть, тому, що хоч за правом договору е «твоїм», але згідно із законом клятвопорушення є «моїм»? Претвіцького від суміжного кордону усунь! Чому? Тому, що дуже надокучливий і надто заважає використовувати на власний розсуд проти тебе волохів, а також скітів. Так він не сказав, але так неодмінно відповів би, якби захотів говорити правду. Чутки, які всюди обговорюються сенаторами (якщо тільки існують сенатори красномовства), я тут зібрав, додавши вигадки азійські. Послам твоїм ставлять за провину, що скітських людей тримаємо у полоні по каторжних в'язницях; що польський воїн з'явився в германських таборах неподалік Пешту; що це тобі так не минеться. Багато ще подібного вони закидають нам. Ти про це добре знаєш із давніх повідомлень. Про це всі говорять і приходять до думки, що це все на загин твого королівства звернене.
З тих пір, як оточив нас Сулейман інтригами, він тоді весь сюди поривається. Ніщо його не стримає: ні угода, ні запевнення, ні сумління, ні почуття справедливості, ні, нарешті, міжнародне право. Навпаки, є все, що сюди невпинно тягне. Передусім, зручності для початку війни; крім того, спорідненість і залежність германців від Польщі; а головне -- дружина твого сина. Виходячи з усього цього, він розуміє, що укладений ним договір з поляками і германцями ненадійний. А відтак (чітко бачачи, що діється) ні про що так не турбуватиметься, ні про що не думатиме, нічого не жадатиме, ні до чого так не буде прагнути, як зненацька напасти на Польщу. До неї, кажуть, він запалений таким великим шалом, що навіть проговорився, що вже давно про тебе думає, і знає, казав, що тобі вигідно проти нього виступити, але ти обачливий і цього не зробиш. Отож вдарить, доки ти не підготовлений проти його війська. А коли й справді, то як бути? Менше про батьківську та дідівську доблесть згадуй, а краще свою покажи, і правицю славну перемогами азійськими простягни до свого і держави твоєї ворога. Відверни нею турецький шал від держави своєї і шляхи, які були раніше до Польщі закриті, своєю доблестю знову заступи. Чи бачиш, які небезпеки чатують і загрожують руїною? Звідси погрожує дика Скітія; тут полонена Валахія; там упокорена Угорщина. Нема підтримки тобі звідти, як колись, а небезпека лише. Не допомоги обороні варто чекати, а лиш руйнування твоїх справ. Ті, хто раніше вірністю і породичанням були відомі, тепер самі, плачучи, проти тебе збройно захищати турків ідуть. А це тому, що курія християнська їм зброю нечестиву дала, щоб нею своїх одновірців-поляків вигубили й віру Христа-спасителя в Угорщині й Польщі силою винищували.
Марно сподіватися, що Польщі допоможе змучена стількома поразками Германія. Даремна також надія на перенесення турками війни до Германії. Тому на тебе одного, окрім Бога, надія лишилася. Що ж порятує нас, Сигізмунде Августе, від стількох небезпек, які обступили? Чи не помиляємося ми в мудрості твоїй? Під твоєю орудою досі боролися розважно, не використовуючи зброю, і, скільки правиш, жоден випадок нас не засмутив, ні сила ворожа не згубила. Це тому, певно, що Бог надав тобі найвище кермо правління державними й божественними справами. Завдяки твоїй мудрості й твоїй зброї раніше вдома у нас спокій був і кордони були захищені. Тому й дожили до твого вельми похилого віку незбореними. Згадай, Сигізмунде, на хвилинку, як жила держава за тобою. Який небезпечний, і важкий, і небезпек сповнений шлях вона пройшла! Нині пішов 76-й рік від твого народження. Половину життя правиш. І весь цей час може засвідчити, що ти, дякуючи винятковій ласці Бога, вроджений для поляків король.
Держава й могутність королів тримаються, звичайно, на двох найбільших і наймогутніших чеснотах. Одну з яких -- щастя -- дає якась божественна доля, іншу -- розсудливість -- дарує природа. Остання, хоч і поступається першій, однак є набагато більшою з усіх чеснот, які надаються людині. Справді, ці двоє в житті людини дуже великі й значні, а тому рідко дарує їх Бог обидві комусь одному. Вельми мудрим був твій брат Йоанн Альберт. Але й не було нікого більш нещасного за нього. Кого, навпаки, Польща бачила більш щасливим за Болеслава? Однак хоч і вважали його відважним лицарем, виявив себе нерозважливим і навіть нікчемником, коли чинив злочини, яких ми тепер усі жахаємося. Щоправда, Йоанн Альберт у житті менше слідував тому, що розважливо сам встановив, а більше покладався на фортуну. І Болеслав, піднятий щасливим подувом долі, державу згубив, перше ніж свою жадобу погамував. Але ти не схожий на них в обох випадках, хоч такими справами займався, яких у Польщі до тебе ніхто не мав або лише дехто. Ніколи фортуна у твоїх справах більше не важила, ніж розважливість. І хоч свої справи з самого початку вів правильно, наприкінці вони часом шкутильгали, бо ти «державу не океаном, а славу не зірками обмежував», як сказав хороший поет. Але оточував миром, згодою, а також спокоєм держави твоєї. Отож шлях до безсмертя услав ти не кров'ю і не тілами вбитих людей, а збереженням набожності, добробуту, а також свободою своїх підлеглих. Задля цього так багато і таких великих війн було ведено, і часто переможних! Але хто бачив, щоб ти на битву воїнів вів або з битви на чолі переможців ішов?
Ні, розважливість твоя не поступається фортуні, а ця остання не підноситься занадто, коли їй не сприяють твої справи. Рівноваги у справах ти не зміг би утримати, якби не долучилися сила твого війська, його відвага й уміння. Завдяки цьому державу (не свою, а Христову) і славу (не свою, а Бога найкращого і наймогутнішого) ти обмежив зірками. І це тому, що справи в мирний час вів розсудливо, а на війні -- щасливо. Не прагнув іншої похвали, окрім слави охоронця релігії. Отож тебе справедливо й заслужено стали називати найхристиянськішим королем королів. Таке високе ім'я собі придбав ти не словами, а вчинками, не привілеями, а зброєю. Більше прагнув найхристиянськішим бути, а не називатися. Ти не прагнув будь-що придбати це гідне ім'я. А тому уникнув тих вад і помилок, зброя і перемоги яких служили приватній забаганці, а не користі всього християнства. Ім'я «найхристиянськіший» вони повертали на згубу християн і нищення самого імені Христа.
Справді, якби вони хотіли щось гідне цього імені свого зробити, ніколи б не заважали цісареві подавати допомогу гинучим справам християн. І не були б союзниками турків у війні проти християн саме тоді, коли ці (хіба не бачиш?) гинуть від турецької зброї. Чому так є, Сигізмунде? На кого ще, крім тебе, втрачену надію покладати, до кого звертатися, у кого допомоги просити? Без тебе не лише ми, а й уся держава не може бути здоровою. Але що ти, скажи ласкаво, робив досі зі своїми великими небезпеками, щоб не лишити нас у біді на схилі свого віку? Для кого ти в Польщі такі святі закони, такі гідні порядки встановив? Для кого таку велику державу створив? Кому оце стільки залишиш? Може, синові? Але цьому юнакові Сулейман своїм сусідством робить державу ненадійною. Може, нам? Але ж ти бачиш: від страху і занепокоєння ми заціпеніли. То, може, для решти християн? Вони, бачиш, від міжусобних війн гинуть. Отож Сулейманові, справді, залишається щонайкраще йти сюди.
О жалюгідне становище й даремна надія наша! О нікчемні турботи й плани, коли ганебний кінець мають. Нині, бажаючи завести у Польщі магометанську державу, нечистий Сулейман захоплює й нищить заведені тобою права й закони, релігійні обряди, пошанування Ісуса Христа (дякуючи тобі, збережені). Він хоче, щоб ниці баші і слуги Оттоманського роду грабували наші святині, вівтарі руйнували, могили предків нищили, дітей на очах у батьків, а дружин на очах у чоловіків безчестили, добро для несамовитого султана в людей віднімали. Прагне рід поляків вигубити, щоб і назви поляків не лишилося. Словом, хоче зробити все так, як робив нещодавно на очах наших після того, як Стригонію захопив; відтоді, як поляків розбив і кров текла рікою по коліна. Весь край сарматський хоче присвятити Магометові, край, де всі твої предки правили і Христа шанували, і їхні могили понині є.
Якби предки могли говорити, вони сказали б так: «Ми, Сигізмунде, правили колись на землі, де нині ти правиш. І збережену зброєю тобі передали. Не боялися, що державі зашкодить колись сила турецька, бо лишили її украй знуреною. Після нас не зосталося для Польщі небезпечного ворога, яким був колись Амурат, і підступного, як у давнину Баязет. Дякуючи нам ці султани просили миру у поляків. На це й сподіваємося, у рідній землі поховані.
Ми хочемо, щоб тут нам вівтарі закладалися, тут могили засипалися, тут монументи доблесті й діянь наших ставились. І хай охороняє їх і захищає твоє військо, яке, нині бачимо, на жаль, непідготовлене й боїться прибуття Сулеймана. А він-таки прибуде, щоб помститися покійникам нашим за своїх полеглих предків. Глумитися буде люто над захопленими вівтарями і над нашими батьками покійними. Ворожі доспіхи й здобич військову -- ознаки тріумфів наших, які ми, живими будучи, у турків захопили й додому принесли (і якими державні храми й хати прикрасили), відніме, забере. Все знищить, з кістками і прахом нашим. Тому, щоб там не сталося, мусиш наперед зважити й подбати про те, як все славне й покинуте нами напризволяще на майданах, по храмах та інших місцях держави зберегти зброєю, доблестю і військом своїм. Святая святих, передусім святі реліквії спасителя, про які ми і самі найнепорушніше дбали й вам, нащадкам нашим, передали, всіма способами захищай. Передаємо, нарешті, поляків, яких завжди захищали; вітчизну, задля якої так багато крові пролили; могили, у яких тепер спочиваємо. Тільки ти можеш захистити свободу поляків, Сигізмунде. В тобі одному є все, що в нас було в кожного зокрема. Бо ніхто з нас не переміг тебе розважливістю; нікому не сприяла так фортуна; не багато хто з нас рівнявся з тобою мужністю. До тебе смиренно руки простягаємо; у тебе, мертві, просимо, щоб з багатьох благ захистив передусім три: по-перше, свободу своїх підлеглих; потім -- своє здоров'я, і нарешті, наш спокій. Щоб на цій вільній землі й ти правив, і ми, поховані, спочивали».
Якби, кажу, усі твої предки змогли заговорити, сказали б і таке: «Ми мертві, не можемо діяти, тому тобі довірили цю державу, цю вітчизну, цих громадян». Їх добробут, ти бачиш, в небезпеці перебуває. Це тобі не війна зі скіфами через Русь -- вони здобичі, а не держави домагаються; не з мосхами через Литву -- з ними, коли хочеш, війну ведеш; не з германцями через Пруссію -- їм однаково: і переможені тебе люблять, і, перемігши, то бояться. Це війна з найзапеклішим, вже навіть не ворогом (це слово надто м'яке), а з осквернителем віри, з презирливцем угод, губителем природного права, ганьбою і згубою всього, що є в людей святого, чесного, пристойного. Він хоче захопити не якусь частину Польщі, не людей, не королівську владу, не просто всю державу. Він хоче, щоб і сліду не лишилося від народу і роду нашого, навіть імені польського. Цього він хоче, цього прагне і думає лише про те, щоб турків тут розвеселити; щоб храми Магометові присвятити; щоб наші міста, наші села, наші містечка сарацинами наповнити; щоб на руїнах держави нашої правити нащадками твоїми; щоб звідси куди захоче безпечно прямувати й з ким захоче війну вести. Якщо не зупиниш Сулеймана, якщо не вийдеш йому назустріч незабаром, -- яку надію синові лишиш, яку нам, яку собі? Чим, нарешті, утішиш старість свою? На якого бога, на яку людину надію покладатимеш.
Хто принесе тобі в майбутньому захист, якщо сам себе тепер кинеш, себе сил позбавиш, себе зрадиш?
Ще е поки що незаймані сили держави, є військо, є час для роздумів. Чи бачиш, що угода нічого для нього не важить? Чи помічаєш, що, великим шалом запалившись, він сюди прямує? Невже тобі невтямки, що шлях туркам через Угорщину відкритий? Хіба не бачиш: Сулейман через Валахію також до Польщі поспішає? Хіба не пам'ятаєш, що він робив у Греції? що в Ілірії? що в Угорщині? Не боїшся? Тобі байдуже? Невже гадаєш, що мир краще збережеш, коли війною на нього не підеш?
О, ми нещасні, якщо гинемо ні від чого іншого, як від укладеної угоди! Не вона, ні, перешкодила колись Сулейманові правити у Польщі. Шлях до Польщі йому закрила релігія наша. Невже ти гадаєш, що людині, найпідступнішій з роду людського, яку ні запевнення, ні присягання, ні сором людський, ні страх перед богами не стримував ніколи від задуманого злочину, -- ба, навіть не людині, кажу, а звірові, при встановленні його тиранії щось інше сприяло, а не угоди, не брехливі присягання, не лукавість, не обман, не віроломство усяке? Свідок -- Греція, паном якої він став завдяки обману і клятвопорушенню. Свідком є Валахія, яку відібрав у тебе, хоча був союзником і другом твоїм. Свідок -- Угорщина, знищенням якої виказав, що для нього не існує поняття про якихось богів, божків чи й сили небесної взагалі, на якій усе тримається і якою правиться. Якого він злочину не чинив, доки Солкузіум нищив? Яких богів не ображав у полоненій Стригонії? Якого божества, яку релігію, яку віру не оскверняв, доки королівській Альбі загрожував? Жодної речі не було ні на небі, ні на землі, якою б він не присягався, щоб добути щось. Якось громадяни (відомої тобі місцевості), гадаючи, що він буде вдоволений капітуляцією, просили, щоб дозволив їм відійти де-інде. Хіба не присягався троном своєї держави, що не буде чіпати? Але згадай, будь ласка, як він угоди дотримався.
Після того, як жалюгідні й нещасні мешканці Стригонії внаслідок тої самої домовленості рушили геть і вже разом із союзниками були за Дунаєм, вельми жорстоко їх знищив. І ти гадаєш, що ця людина вважатиме угоду святою? І що можна покладатися на його запевнення? Чи не будеш цією згубною доброчесністю так обплутаний, що не зможеш у майбутньому відганяти такого безчесного, такого ганебного й так підступного ворога від своєї і нашої шиї? Він, милосердя не знаючий і сам його позбавлений, гадає, що чесність, угода й присягання існують у житті людей тільки для того, щоб він уживав їх на загин і згубу родові людському.
Та коли угода приносить кінець чиїмось перемогам, цьому єдиному угода приносить перемогу. До такої підступності його створила сама природа. А закони Магомета ще й зміцнили. Християн, бач, не гріх убивати, обдурювати й дані їм клятви порушувати. Це для турків навіть благочестям вважається! Такими законами Сулейман справді великий; ними ж він страшний і коли перемагає. Заключивши договір, ти себе у всьому обмежив, а він, навпаки, гадає, що тепер йому все можна. Використовує всяку оказію проти тебе в надії, що ти необачний і вважаєш себе у безпеці. Не боїться, що, ображений, помстишся йому за насильства, бо, певний, зуміє уникнути твоїх помстливих дій хитрощами: передусім угодою, брехливими присяганнями. Нині в тебе нічого не лишилося, чим можеш бути убезпечений, крім запевнення, якому не повинен вірити. Але тепер усе, чим Сулейман був сильний (лицемірством тобто), ти виявив і розпізнав. Хіба не так? Чому ж безтурботний тут вичікуєш тирана? Що заважає під орудою Бога поламати його злочинні наміри, які тобі й полякам намагається робити з великим старанням, поспішністю й обачністю? Чому ж ти ухиляєшся? Готуючись до цієї справи, ти повинен на Бога покладатись, який буде тобі помічником, бо, султане, не тільки його віру, а й власну клятву, брехливо присягаючись, всіляко порушував. Це не лишиться йому безкарним. Сам Бог, релігію, святині та службу якого ти борониш, буде захищати тебе й не дасть можливості загинути твоїй державі. Інакше його влада над життям людей буде знищена. Рішучим словом Бог закликає тебе готуватися до цієї війни й починати її. І в той же час одностайною думкою всіх народів небезпеку тобі віщує. Бо він не інакше має звичку говорити з нами, як тільки спільними вустами людей і їх голосами. І не інші якісь ознаки виявляє, якими змушує нас слухатись, а лише певні оказії, час, місце, оскільки вони допомагають здійсненню того, чого хочемо, чого ми бажаємо й що. затіваємо, нема сумніву, що й він цього хоче. Хто нині германців підбурював проти турків? або волохів спонукав просити у тебе допомоги? або хто поляків схиляв до війни з турками, коли тебе відверто ніхто не просив? Нікого нема, повір мені, королю, крім тої небесної сили, яка цю думку навіяла полякам, щоб навислу згубу зброєю прогнали.
Ця сила підбурювала германців, щоб гинучи, й Польщі виявили допомогу. Вона ж волохів змушувала, щоб з християнином (під твоєю орудою) більше хотіли бути, ніж з Магометом-тираном. І якщо з одного боку Валахія, з другого -- Германія, з третього -- Польща турка стримують, заперши в Угорщині, то, певно, явився, нарешті, Бог, щоб помститися Магометові за його підступи. Захисник своєї релігії, захисник держави, він домагається кари для султана за клятвопорушення, якими цей стільки племен і народів поневолив; якими державу Христа розчавив; якими все святе й пристойне серед людей знищив. А оскільки Цар Божий не з тих, хто нехтує людською думкою стількох народів, і не задовольняється скромною турботою про них, то відверто вказує тобі шлях: куди треба йти (про це помовчу) і до чого прагнути при таких відвертих інтригах Сулеймана. Однак не тільки про ці небезпеки він тебе попереджає вустами людей, а допоміг також здобути народи, близькі до нас і кордонами, і небезпекою. І не тільки цих, але й тих, які хоч і далеко перебувають, а тим самим іменем християнським називаються. Це видатні доблестю, розумом і доброчесністю іспанці, а з ними італійці -- в давнину переможці всього світу. Всі вони за власним розсудом і завдяки старанню вельми відважного й преславного лицаря Карла V тобі допомогу пропонують задля збереження спільної свободи.
Я додав би сюди ще й галлів, якби вони, забувши предків, навмисне не перешкоджали зусиллям Карла V. Нарешті, вже після поразки, ти побачив, які народи послав Бог тобі на допомогу, зібравши їх ніби для зменшення небезпеки твоєї держави. Вони з'являлися навіть тоді, коли й потреби не було, -- коли ти був навіть поза небезпекою і, здавалося, що все діється за твоїм, а не божественним планом. Нині ж, коли нікому більше, як тобі, небезпека з Угорщини загрожує; коли Сулейман з величезним військом сюди позирає; коли недруг обіцянки не дотримується і жодної нагоди не пропускає, аби кинутись до Польщі, залишається, Сигізмунде-королю, щоб у час найбільшого випробування справ і держави ти спізнав ласку Бога. Адже він задля тебе і безпеки твоєї ледве чи не весь світ змусив прийти тобі на допомогу.
А тепер про домашню підтримку, яка є у твоїй державі і якою ти користався всюди любо. Отож всі наші люди, якого б стану не були, настійно вимагають у тебе цієї війни, тебе просять, тебе благають і молять. Не дай ганебно згинути від турка. Остання надія порятувати цю державу лишилася на зброю. Передусім у тебе під рукою є польська шляхта -- згуба й жах для турків і сарацинів. Її дух такий, що не потребує допомоги, про яку вже говорив. На Божу пораду й на твоє керівництво сподіваючись, шляхта гадає, що завдяки домашньому війську й підтримці вона спроможна протидіяти силі турецькій.
Розлад і чвари у нас звичні. Але згадана причина й ця спільна небезпека так усіх гуртує, що від заснування Польщі не було часу, коли б усі були так одностайні. Усі чекають тільки закінчення Пьотрковського сейму, щоб потім ти дозволив їм (обманутим брехливою клятвою Сулеймана і доведеним до великого хвилювання й страху) шукати порятунку для себе, дітей і дружин з допомогою зброї. Але не тільки цьому найвідважнішому й найславнішому шляхетському стану притаманна відвага. Навіть найзнатніший стан жерців однакове усердя виявляє. Побачивши, що релігія Христа до крайньої небезпеки доведена, жерці навіть не заперечували проти підготовки до цієї війни. Вони, як й інші предки, релігію за вельми святий скарб мали й хотіли, щоб в таїнах храмів зберігалася вона й охоронялася у непевні часи держави. Тобі відома, певно, пророча мова Петра Гамрата (примаса найвищого), яка недавно на Среденському сеймі прогриміла при великому схваленні польської шляхти. Він запопадливо намовляв шляхетський стан, щоб виправдав покладені надії і, нехтуючи іншими справами, готувався до війни, яка одна буцімто може порятувати державу. До потреб війни треба використати, радив, не лише домашній скарб, а й святощі з храмів.
Не гамір, а великий галас знявся після його промови, не людськими устами зчинений, але голосом з неба. Той голос найвищого лицаря настільки був приємний, що добув навіть зиск для батьківщини зі справ божественних. Весь народ: і міські, і сільські -- навіть найпростіші приходили. Побуджені страхом перед нинішньою неволею, до тебе простягають руки, благаючи. Тобі доручають життя своє, і житло, і долю свою, і свободу, дружин, батьків, дітей. Тобі довіряють свій набуток і гроші. Тобі обіцяють свій карк задля життя держави. Біля тебе збираються всі, озброєні. Тебе просять, нарешті, зважитись і вже тепер вийти назустріч Сулейманові, і не вірити брехливій угоді його, ні лицемірному благочестю. Не дай клятвопорушнику турецькому відібрати життя у нас, яке ми доручили твоєму захистові, твоїй доблесті, твоїй вірній правиці. Та якщо покажеш укладений тобою згубний союз; якщо будеш говорити, що тебе стримує дана ворогові обіцянка, тоді дивись, прошу, щоб унаслідок несправедливої і нестерпної угоди не сталося так, що ти будеш дотримуватись угоди, а Сулейман-ворог нічого не вартою її вважатиме. Бо коли він затіває таке, що руїну й загин цій державі принесе, хто скаже тоді, що ваш мир з ним -- кращий за підступне лицемірство, замішане на твоїй наївності і на підступності Сулеймана?
Не по словах, а по ділах треба визначати ціну доброчестивості законів і угод. А якщо певні договори не виконувати, як-іщо їх не дотримуються однаково обидві сторони; або якщо договір порушує бодай частково хоч одна з договірних сторін, тоді інша теж може договору не дотримуватися. Про це мусиш дбати у своїх справах, найважливішою з яких є піклування про гаразд держави. А він же настільки великий і приємний, наскільки сумна й згубна є угода, жодною святістю і щирістю не зміцнена, -- не угода, тобто, а суща образа й лицемірство. Не забувай про підступи магометанські, які хоч і приховані в чудесному і святому слові «мир», якого султан на загин твій обертає, однак були б ми дурні, якби віддали йому переможених, путами лицемірного благочестя пов'язаних. Цього він прагне й хоче мати в цій справі тебе однодумцем. А найбільше бажає, щоб ти спілкувався з ним як з другом, а не як з ворогом, принаймні, доки германців з Угорщини випирає; доки шлях через Угорщину до Польщі прокладає. Про це він і прямо говорив, якщо хтось питав: Що ти, Сулеймане, маєш від союзу зі Сигізмундом? Що тобі з нього? Угорщину завдяки цій угоді захопити хочу. Чого ти прагнув, захоплюючи Угорщину? Нічого іншого, крім Польщі, якої дід мій колись, прадід і батько домагались. Але ж Сигізмунд твій союзник і ви взаємно присягалися не чинити один одному шкоди. Мені можна. Так Магомет велить. І закон нам дозволяє користуватись інтригами проти християн для ширення релігії і віри нашої. Мені дозволено не зважати на нікчемні титули християн і полонити їх, і будь-яким підступом нищити, якщо іншим способом не зможу. Коли в цьому зізнається сам Сулейман, хто наважиться підтримувати цю угоду -- це віроломство, це відверте клятвопорушення і злочин? Навіть сам ворог, ворог, кажу, держави й імені твого, Сулейман, якому угода найбільше люба, не стане цього заперечувати.
Хто ж той небезпечний ворог, який нікчемними словами, за якими нічого не стоїть, утримує тебе від приготувань? Хто радить не приходити на допомогу нам, смертельно хворим? І нарешті, вимагає, щоб потім, як релігія ослабне, передав туркам переможену, але ще сильну Польщу? Тепер, коли вже все, здається, обмислене Сулейманом проти тебе, хто безголовий такий і згубний, що нагадує тобі про договірне право, про розважність, набожність й про запевнення турецькі, від яких, сам бачиш, увесь світ гине. Є деякі, що й донині, при такій загрозі, при такій небезпеці для держави, заперечують нам на прикладах. Запевняють, що за подібних обставин дядько твій по батькові Владислав, потерпівши поразку у Варненській битві, сплатив Амуратові велику суму за порушення угоди. Але так свідчать про цю битву вельми нерозумні люди.
Поразка трапилася за пам'яті батьків наших. У ній брав участь і дід мій Олександр, який з Русі на цю Варненську війну юнаком пішов і в ній показав себе лицарем хоробрим і воїном відважним. Після того як майже всі його відділки, які з Перемишлянської округи з собою привів, загинули, повернувся додому. Так-от, він розповідав (про це колись від батька сам чув), що Владислав, десь 22 років від народження, був дуже хоробрим, але так запишався багатьма успішними битвами, що гадав уже, ніби нема такого війська в Амурата, яке б він притьма з малим числом воїнів не стримав і не знурив. Отож, як бачиш, через молодечий запал, а не внаслідок покари за порушення миру він став жертвою Амурата.
У Владислава були такі самі стосунки з Амуратом, як у тебе нині з Сулейманом. Й тими самими хитрощами Амурат колись Угорщини домагався, якими тепер Сулейман домагається Польщі. І якщо Амурат не зміг зброєю вирвати з рук Владислава Угорщину, то і Сулейман не зможе в тебе Польщу загарбати. Тою самою хитрістю і законом магометівським, про який я вже говорив, Амурат намагався обманути короля могутньої душі й духу. Спочатку він із своїм союзом приставав, якого, проте, ніхто не визнавав: ні сам великий понтифік, ні Владислав, ні, нарешті, той Сененський Капістранус. Стверджують, що і твій союз з Сулейманом більше схожий на руїну або напасть, ніж на пристойну угоду.
Отож, як бачиш, усі твої дії дуже схожі на дії Владислава. Але ж ніхто не скаже, що ти підступний; ніхто -- що злочинний; ніхто -- що клятвопорушник, якщо станеш до війни готуватися. Навпаки, сам Бог вустами всіх людей голос посилає, яким тебе до цієї справедливої, почесної і необхідної війни заклика. Хіба не так? Але ж, каже дехто, за таких самих обставин Владислав порушив угоду! Не було у Владислава угоди, не було й подоби миру! В ній Амурат не вірність леліяв, не про умови миру дбав. І не була договором убезпечена від Амурата Угорщина. Це був злочин і, як уже казав, якась руїна чи нещастя, і що завгодно, тільки не угода, не довір'я, не доброчесність. Якби вона була непорушеною, якби в тій святій назві «года» не були приховані насильство та обман, ніколи найвищий понтифік не став би ревнителем війни. І Капістран не закликав би до неї. І Владислав не думав би про підтримку й готування до війни.
Кажуть, що поради найкращих людей справедливі, щоправда, не завжди цілком. Те, що вони схвалювали, завжди було найчеснішим і найрозумнішим. Ось приклади: хто за Євгенія Четвертого авторитетом поважніший або справедливістю, доброчесністю, набожністю і вірністю більший і святіший був? Однак він схвалював цю війну. Хто від Капістрана в ордені Франціска був лицарем кращим? Хто -- непохитнішим? Хто -- розважливішим? Хто з більшою повагою ставився до законів, угод і всіляких обов'язків, якими життя людей скеровується? В цьому навіть сам креатор цього ордену Франціск 10 значнішим лицарем не був. Коли Капістран щось робив, ми завжди схвалювали: так, буцімто, треба і навіть так повинно бути. А він же не лише радив війну й найзапальніше спонукав Владислава до її ведення, але цю саму війну, цей самий Капістран, з тою самою пристрастю, з якою закликав, також і вів. І ту помилку Владислава (який несподівано поспішив назустріч Амуратові) великою різаниною ворогів виправив; і незліченною кількістю турків відшкодував ту преславну, але сумну втрату. Цей незрівнянно великий і значний муж завжди Владиславові у війні дораджував і військо короля очолював і, нарешті, вельми вперто продовжив залишену у спадок запущену війну. Гадав, що король не повинен триматися угоди, бо війна справедлива й законна.
Лише після цього турки припинили, нарешті, ганити королівський рід безчестям віроломства; припинили огуджувати вчинок вельмиславного короля; припинили також винити зневажену релігію в тому, що лише людському родові притаманне і самій фортуні (яка у війнах багато важить) завжди приписується. А противники війни хай потурбуються, щоб коли вчинок вельми знатного короля чорнитимуть, не згубили авторитет у найбільших і найсвятіших лицарів, які ту Варненську війну частково схвалювали, частково вели. А коли так, то що завадить або що від війни відхилить? Хіба релігія і страх Божий? Але ж ти чуєш, що Бог до війни заохочує. Тоді, може, людські пересуди? Але ж усі показують, що порятунок у зброї, а не в угоді.
Сам Сулейман-ворог численними прикладами навчив, що для нього нічого не варті ні угода, ні перестороги союзних королів. Це тобі доказ, що хоч усі вони й сильні, однак угодою турецькою обплутані. Щоправда, союзники вчасно розпізнали хитрощі й з тих пасток фальшивої віри вислизнули. Ті ж, хто непідготовлений проти ворога виступав, хоч і з великою гідністю, але поліг у жорстокій поразці. І всі інші, хто більше хотів брехливій релігії служити, ніж своєму гаразду, також ганебно згинув. Я не хочу згадувати ці нещастя поодинці, щоб не здавалося, ніби я переглядаю справи, більше відомі тобі, ніж мені; або примножую неприємності згадкою про нещастя союзників чи друзів. Однак додам, що можу.
Отож, коли я нещодавно промовляв до польської шляхти, я добре розумів, що шляхетський стан стурбований; що нікого, крім необачних, Сулейман не обдурив; і ніхто під його владу не пішов, хіба лише той, хто довірився угоді після поразки війська. До того ж, як я на початку говорив, у тебе є достатньо засобів до війни: частково власні сили, частково зовнішні. І якщо правильно все в державі облікуєш (а в цьому, бачу, нема сумніву), то величина війська сягне 200 тис. найвідбірніших і вмілих вояків. Їх полки ти виставиш проти численних легіонів турецьких.
При обліку враховуй спосіб життя мешканців. Хай буде один порядок у шляхти, інший у священства, протилежний у селянина, -- їх інтереси не збігаються. Всі стани від твого імені хай одержать обов'язки. А всякий шляхтич хай служить на користь свого певного краю. Хай на воїна дає і жрець. Хай приносять користь і селянин з купцем. Хай і вдома, і на війні всяк республіку підтримує: коли шляхта воює, інші стани вдома залишаються. Одні хай поле обробляють, інші -- торгівлею займаються, ще інші -- Богові службу правлять. При такому розподілі обов'язків належна гармонійність виявиться. Тому що кожен є хазяїном своїх справ, а отже, і сам є ніби поцінувачем своїх можливостей. Вправний воїн хай має обов'язок утримувати себе згідно зі своїм статком. Навіть той, хто міг би обов'язку не мати, хай його має. Священик (який села має), якщо воїна дати не може, хай дає щось інше. Оскільки він десятиною живе, хай відповідно до своєї частки вносить -- скільки совість чесної людини дозволяє. Це саме стосується і селянина, якщо не можливо буде вести війну без сільської мізерної допомоги. Так само також купці й інші (які з великим старанням готують припаси) мають бути оподатковані. Хай платять якусь і свою частку з прибутку. Але частка грошей нехай залишається у них недоторканою -- на зразок шляхетських помість. Хай цензові не підлягає і те, що вони відклали на придбання нерухомого майна.
Але що я роблю? Чи не збожеволів, що тебе повчаю? Розумію, що набрид; що вже давно чекаєш від мене чогось іншого і, певно, лаєш мене. Чому? Я теж не мав гадки, доки ти не нагадав. Пам'ятаєш, Сигізмунде? Адже ти все, що стосується правління державою, знаєш. Нема й чогось нового, про що не чув, чи рідко, або мало робив. Тому нема потреби в чомусь тебе повчати. Я дуже далекий від думки, щоб тебе, лицаря визначної мудрості, наставляти. Я гадаю, що ти знаєш усе необхідне для керування державою, все нове й корисне; все, чим коли-небудь наставляли наймудрішого короля. Я не шаленець, я свідомий цього. Але я вирішив нічим не нехтувати з того, що час і справи вимагають. Отож спроквола подався сюди, щоб нагадати про невідоме або приховане у схованці твоєї високої розсудливості. Ти мусиш пам'ятати також, що, крім домашніх сил, про які щойно говорив, ти можеш покладатися у турецькій війні на підтримку багатьох королів і народів. Крім того, тобі допоможуть усі, не лише сусіди, а й ті народи, яких доля нашої держави робить і союзниками, і причасними, й необхідними. І не треба сумніватися ні у щирості й вірності цісаря Карла V, ні щодо союзу й дружби короля Фердинанда. Вони виявили запоруку своєї прихильності: цей дочку, а той племінницю в дружини твоєму синові. А тепер до святого шлюбного і законного права додаються спільність небезпеки. Отож ніякого окремого лиха не могло статися з Карлом і Фердинандом, яке і тебе не зачепило б. Нічого не треба боятися, що їх не лякає.
Не буду окремо решту князів германських згадувати, оскільки вони самі про свої неприємні справи дбають. Але ти не забувай про дочку, яку за князя Мархії видав заміж. Пам'ятай про сестер, яких до Баварії, Мізнії, Померанії, Легніції видав заміж. Пам'ятай, нарешті, про саму Германію. Звільни себе, нарешті, від тенет угоди, якими обплутав тебе Сулейман на згубу й твою, і германців, а також усіх християн. Як тільки позбудешся недоречної в цьому випадку доброчесності, зброєю шукай собі разом з германцями порятунку й свободи. Тепер же італійські князі, самі перебуваючи на незначній відстані від Греції, гадають, що живуть у великій небезпеці щодня, коли бачать, що від частих нападів Неаполь, а також інші морські провінції гинуть з кожним днем, хочуть діждатися того дня, коли ти на суші, а вони на морі візьметеся за спільного ворога християн Сулеймана Одні погодилися бути тобі союзниками війни з доброї волі, інші внаслідок необхідності, ще інші як свояки, бо ти найславнішу королеву Бону пошлюбив, яка походить з давнього дому Сфорці, а тому ніби самою Італією породжена. Вона поєднала з тобою не лише Неаполь і державу Барі, а й також венеційців і ломбардійців (які є опорою Італії) та інших, пов'язаних ними або державою, або титулом. Як тільки слава про твоє завзяття дійде до них, усі допоможуть тобі спочатку посольствами, нунціями, посланнями, а потім схваленням, а також славленням серед людей твого наміру. Чим воно буде прихильнішим, тим краще для наших інтересів. Бо через послів, мужів поважних і красномовних, до попереднього миру й згоди германських князів повернеш. Бо нема підстав, не можна очікувати нам од війни чогось доброго, доки запалені чварами германці не виступлять на битву і доки ім'я релігії перестане чинити серед них такі трагедії. О, якби колись настав край або хоч міра чварам, які стримують германців від турбот про державу, й вони незворушно філософствують по школах!
Тепер про плебейську миску, а тоді вже й про шлюб священиків. Кажуть, що германці кидають старих дружин з дітьми і всім майном і шукають усе нових дружин. Я не належу до тих безжалісних і відлученців Христа, тому заявляю, що мене турбує насильство, більше й щиріше. Однак я стверджую те, що недавно на найбільшому зібранні польської шляхти говорив. Необачним мені здається тепер (коли Магомет уже зброєю, а не словом віру Христову нищить), що князі замість того, щоб турбуватися про провінції, знесилюють державу найбезглуздішими проблемами. Я розумію, що моя мова не до вподоби германським вельми вченим мужам. Тому, певно, справи людські для них вищі, ніж Божі. Я ж так не думаю. Але хоч я і бачу, що про угоду надто часто говорять, проте даремно покладаємося на неї. Адже ні дякуючи творцеві, ні діям великого понтифіка Павла Третього ніяка угода не гамує зброї. І самі германці, хоч бороняться завдяки релігії, однак не дуже турбуються, щоб релігія посіла належне місце у занепалій Германії. Тоді я радив польській шляхті те, що нині повторюю тобі: щоб під твоєю орудою докладала зусиль до цих справ. Щоб цісар Карл V у Германії встановив мир на певних справедливих умовах, а не на тих, що перешкоджають усуненню всіх непорозумінь. Говорю про мир, який би на певний мас (коли вже будуть залагоджені суперечки) звільнив Германію від страху, сум'яття і чварів.
Я не жалкую з приводу сказаного. Адже досі ніхто не спромігся сказати щось докладніше за мою пораду, як вийти суспільству із скрутного становища. Але мені, певно, не треба було з'являтися на ті збори, бо цісар не зміг за моєю порадою усунути такий сумний, такий жорстокий, такий жахливий нелад у всіх провінціях, краях і серед вільних народів. Особливо прикро, коли бачу, що Карла відверто всі ганять за те, що малими зусиллями не хоче або не прагне усунути велику суперечку. Бо знаємо, що може, якщо би тільки захотів наслідувати давніх Костянтинів, Теодозіїв і Сигізмундів, які наперекір усім (порадившись з єпископами) легко подібні чвари з республіки усували. Так ми давно вже не мали б громадянських війн. Задля цієї можливості, Сигізмунде, задля Ісуса Христа, задля крові його про себе й про нас піклуйся і, скільки можеш, дбай. Адже розбрат виявився таким великим, таким ганебним, таким давнім, таким небезпечним і шкідливим. Він приніс християнській справі численні збитки. Він Германію розхитав, Угорщину згубив і Валахію у тебе відібрав. Його, кажу, це зло (яке широко розповсюдилось і розсіялось), якщо не можеш зовсім із християнської республіки усунути, тоді до певного часу, принаймні, гамуй і зменшуй. І германці, якщо не зменшать запопадливості, можуть загубити Германію (раніше, ніж досягнуть, чого хочуть), і полонена Польща також може стати рабинею.
Сам Бог, якби навіть захотів, нічого не зробить корисного в найвищій нашій справі, якщо самі (такі розсудливі й знаючі) будемо добровільно поспішати до загину. А щоб цього не трапилося, Сигізмунде, тобі треба дбати. І для цього, щоб відновити жаданий мир і самотнім германцям, і всім народам, не шкодуй ні зусиль, ні клопоту, ні старання. Ця справа принесе тобі й державі твоїй користь, захист і допомогу. Як тільки германці, а потім і решта, всі покінчать із чварами та звільняться від громадянської ненависті, хай приєнаються мерщій до війни. Хай здружать душі і прийдуть тобі на допомогу. Бачать-бо всі, що Польща перебуває нині в небезпеці. Помічають, кому Сулейман загрожує з Угорщини; кому війна загрожує з Валахії; кому вогонь і меч загрожують із Скіфії. Усі бачать, що угода нікому не приносить користі, так само як і присягання, і запевнення, і доброчесність. До чого понад усе треба прагнути, так це щоб задля життя свого й гаразду привести до згоди германців раніше, ніж Сулейман прийде сюди і зведе нанівець усі твої зусилля. Особливо тепер, коли бачиш, що він і прагне, і замишляє, і трудиться, аби перенести війну з Угорщини до Польщі якомога раніше. Як колись з Угорщини до Польщі торував собі шлях, так тепер через Польщу до Германії його торує.
Чини певно, Сигізмунде, як душа велить і згідно з планом своїм. Звільни батьківщину від великого страху й небезпеки, в якій вона перебуває. На тебе одного батьківщина пильно дивиться, на тебе покладається, без тебе не виздоровіє. Тобі, нарешті, передає себе, беззахисну, даючи гроші на потреби для ведення війни і підготування війська. Отож нічого вже у нас не бракує. Підемо за тобою всі, куди поведеш, усі, -- воїнів у нас вистачить. Жоден стан, жодне звання, жодна людина нічого іншого так не жадає, як зустрічі з ворогом, як січі, як війни. І не треба чекати Сулеймана в Польщі, краще першим напасти на нього з військом оружно. Краще на угорських руїнах, ніж під нашими дахами війну вести.
Звичайно, якщо будемо чекати його вдома по хатах любенько, біля богів-пенатів, буде здаватися, що ми за вівтарі і за вогнища домашні б'ємося, а не за державу й гідність, яку предки наші, великою кров'ю здобуту, залишили. Але більшу перевагу завжди має той, хто розпочинає війну, а не захищається. Хто серед рідних стін війну веде і бачить мечем і вогнем спустошену вітчизну, легко позбувається мужності й поразку терпить. А це болючіше всякої рани. Навіщо посилаєш страждання: до безчестя дочки додаєш сплюндровану країну й поразку підлеглих. Яка була сила, яка відвага й бажання воювати при спогляданні сумного, болісного та тяжкого видовища? Хто має твердість духу, яку б не зрушила, не повалила гіркота жахливих руйнувань держави? Але ті, хто далеко від дому захищав батьківщину й не бачив нещастя рідних, завжди воював набагато хоробріше й запекліше, ніж ті, котрі билися з ворогом на очах дружин, дітей і батьків. Ось чому ти мусиш робити все, щоб вести війну з Сулейманом, доки ще нічого не змінилося на гірше. До того ж ліпше воюй де-інде, а не в польському домі. Не віддавай нікого на поталу ворогові: воїнів шануй, дружин не дозволяй безчестити, дітей убивати, маєтки пустошити, житла спалювати, храми руйнувати. Якщо вдома все лишиться непошкодженим, легшими будуть рани, одержані десь на чужині. Бо мертва дружина їх не перев'яже, не побачить ран збещещена дочка. Не оплачуть їх згорьований батько й вбита мати. І батьківщина, спалена, виснажена вкрай, не відомстить за них.
Нарешті, й сам ворог не зможе подолати нас, якщо станемо до битви в повній силі; якщо покажемо, що небезпеку й біду близького друга сприймаємо як свої; якщо нам стане прикро, що служимо його ворогові, коли треба було б шукати ліпше пристойної смерті від ран. Втративши життя, ми або зробили тебе переможцем (дай цього нам, Боже!), або досягли того, що один (Бог) знає, чого нам більше треба. Я скінчив.
«Про турецьку загрозу слово друге (до короля Сигізмунда)»
Дається за: Stanislai Orichowii Rutheni. Ad Sigismundum Poloniae regem Turcica secunda. -- Cracoviae, 1544. Переклад В. Литвинова.
1 Йдеться про Сигізмунда І Ягеллона.
2 Йдеться про Сулеймана L
3 Мається на увазі, очевидно, перемога турецького султана Сулеймана І в Угорщині, якій сприяли австрійські війська. Турки взяли тоді Буду (1541 р.) і фортецю Естергом (1543 р.).
4 Йдеться про Владислава III.
5 Йдеться, певно, про Казимира IV.
6 Мається на увазі, мабуть, Людовік (Лайош) II.
7 Мовиться про Петра Рареша.
8 Йдеться про Петра Рареша.
9 Тут. кримські татари.
10 Йдеться про Франціска Ассізького.
Попередня
Головна
Наступна
Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.