24.00 грн.

Світлана Аґрест-Короткова. Кинотаврский треугольник. Киев – Москва – Сочи.

Світлана Аґрест-Короткова. Кинотаврский треугольник. Киев – Москва – Сочи. – Вінниця: ГЛОБУС-ПРЕСС, 2004. – 416 с. – Російською мовою.

Це видання містить інтерв’ю кінокритика і журналіста Світлани Аґрест-Короткової, взяті на фестивалі "Кінотавр", з різними кінематографістами. Серед героїв книги – Зіновій Ґєрдт, Юрій Нікулін, Лариса Роднянська, Боріс Акунін, Татьяна Толстая, Вікторія Токарєва, Ельдар Рязанов, Кіра Муратова, Алєксандр Сокуров, Валєрій Тодоровський, Марк Захаров, Ґаліна Волчек, Константін Райкін, Олєґ Янковський, Сєрґєй Юрський, Богдан Ступка, Інна Чурікова, Марґаріта Тєрєхова, Ґія Канчелі, Юрій Башмет, Ґаліна Кміт... Пропонуємо прочитати рецензію Ігора Левенштейна на цю книгу, що її було видрукувано в 24 (зима, 2004) числі часопису KINO-КОЛО.

Груповий портрет на тлі "Кінотавра"

Висловлюючись юридичною мовою, можна сказати, що поява книжки Світлани Аґрест-Короткової "Кинотаврский треугольник. Киев – Москва – Сочи" пов’язана з професійною діяльністю авторки. Світлана Короткова працює завідувачем відділу культури в поважному тижневику "Дзеркало тижня", а "Кинотаврский треугольник" є збіркою інтерв’ю із провідними діячами української та російської культури. Майже всіх творчих осіб, розмови Світлани Короткової з котрими запропоновано читацькій увазі, об’єднує причетність до відомого фестивалю "Кінотавр" – або як до місця зустрічей з авторкою, або в сенсі участи в цій важливій події мистецького життя Росії, та, власне, й усього СНД.

Якщо хтось шукатиме у книжці про "Кінотавр" історію фестивалю, аналіз тенденцій, статистику, фактоїди, попереджаємо: цього майже не подано, принаймні системно. Авторка мала на меті зовсім інше: репрезентувати величезну кількість портретів справді цікавих мистців, яскравих особистостей, знаменитих і просто приємних співрозмовників.

Загалом під обкладинкою досить товстого фоліанту зібрано 53 інтерв’ю з 52 особами. Чому так? Позаяк батько-засновник фестивалю "Кінотавр" Марк Рудінштейн представлений двічі – на початку й наприкінці книжки. Має право. По-перше, без нього не було б самого дійства, а по-друге, він дуже цікава постать. А втім, хто ж там нецікавий?

Світлана Короткова, узявши тему "Кінотавра" як умовний об’єднавчий чинник, згрупувала співрозмовників за їхньою професійною специфікою. Так склалися шість розділів. Винятком є тільки перший – "Ті, кого пам’ятаємо". Його присвячено дев’яти мистцям, котрі, на жаль, уже пішли з життя. Серед них, зокрема, – Зіновій Ґєрдт, Юрій Нікулін, Микола Гринько (представлений спогадом його вдови Айші про фільмування в Тарковського), Лариса Роднянська. Другий – "Ті, хто володіє словом", – присвячений шести письменникам, видається найбільш захоплюючим, і це природно – бо такі постаті, як Боріс Акунін, Татьяна Толстая або Вікторія Токарєва, – розумні й надзвичайно цікаві люди, котрі виразно й вишукано висловлюють свої мудрі думки та влучні спостереження. Утім, не дуже поступаються їм "Ті, хто знімає кіно", – себто режисери. Їх у книзі десять. Це, зокрема, такі знакові постаті, як Ельдар Рязанов, Кіра Муратова. Алєксандр Сокуров, Валєрій Тодоровський. А поруч із кіномайстрами – "Ті, хто знає таїнство театру". Та, зрештою, хіба ж Марк Захаров, Ґаліна Волчек чи Константін Райкін – люди чужі у світі кіна? Ну, а далі йдуть бесіди з акторами, бо вони – "Ті, хто править бал у кіні та на театрі". Серед 18 зірок – такі сліпучо яскраві, як Олєґ Янковський, Сєрґєй Юрський, Богдан Ступка, Інна Чурікова, Марґаріта Тєрєхова та інші. Гармонійно бачаться поруч із кіномитцями "Ті, хто володіє звуком та світлотінню", – музиканти (Ґія Канчелі, Юрій Башмет) та фотохудожниця Ґаліна Кміт.

Безперечна перевага книжки Світлани Короткової – значна кількість непересічних людей, із кожним із яких авторка знаходить про що поговорити так, щоб це було цікаво й широкому читацькому загалу. Відчутно, з одного боку, ретельну підготовку до заздалегідь спланованих інтерв’ю, а з другого – миттєву готовність журналістки провести бесіду в імпровізаційному режимі під час випадкової зустрічі. Приваблює індивідуальний підхід, відсутність штампованих запитань, високий культурний рівень самої авторки-співрозмовниці всіх тих селебрітіз.

А трохи невдалим (чи то недбалим) бачиться те, що під фраґментами відсутні дати, і не завжди зрозуміло, коли саме відбувалася та чи інша розмова, який був її контекст. Бо все ж зібраний у книжці матеріал є колекцією газетних інтерв’ю, зроблених кожне у свій власний час протягом більш ніж 15 років.

Взагалі ж можна припустити, що книжка Світлани Короткової принесе чимало приємних хвилин та емоцій усім, хто небайдужий до світу кіна, до такої небуденної події, як фестиваль "Кінотавр", і просто до інтеліґентної розмови цікавих людей.

Ігор Левенштейн