Львів сьогодні існує в двох просторах - ідеї і реаліях, і ці простори не співпадають. І таке роздвоєння між бажаним і реальним, міфічним і побутовим не дає однозначності у відповіді на питання - чим є Львів як місто?

Львів як місто-ідея: теза

Місто - це концентрація. Місто - це перехрестя. Місто - це новизна, це - стиль, це - мода. Місто - це знання. Місто - це міська еліта, це - традиція.

Львів в уяві пересічних не-галичан - це маркер "західності", "Європи". Перш за все - архітектурно: місто спокійно можна порівнювати з іншими європейськими містами. Потім - релігійно: місто повне церков, не просто свідків минулої віри, а живих храмів і людей, що в них. Потім - кулінарно, як мінімум, починаючи з кави, котра складає частину ідентичності міста, продовжуючи пляцками і зупами. Зрештою, Львів - студентське місто, місто молоді.

Львів зараз є найбільшим україномовним містом України, своєрідним еталоном "українськості". Львівський Великдень, коли після передзвону з львівських церков молодь, вбрана у вишиванки, іде на гаївки, а у кожного другого у місті в руках - кошик з освяченою паскою, чи Різдво, коли центр міста наповнюється вертепами і бабусями з дітьми, показує кожному, як святкує Львів.

Львів існує у свідомості людей як "творчість", як "відпочинок". Місто, що спонукає до творчості, що не залишає нікого байдужим, що кличе до себе, що може дарувати такий розкішний спокій. Місто, яке хочеться малювати, де ритм і рима приходять самі, підказані вітром в кронах каштанів чи нічним бамканням годинника на Ратуші...

Львів сприймається також як "жива історія". Хоча й виражений він досить-таки абстрактно, проте як мінімум саме звертання "пан/пані" хоча б в магазині уже піднімає цілий культурний пласт. Старі написи на стінах на ідиш чи польською повертаються з-під штукатурки. Тим, кому не ліньки, екскурсоводи могли б годинами розповідати історії про церкви, будинки, вулиці, річки, гори, сквери...

Львів як реальність: антитеза

Місто - це бізнес, це - його влада, це - його жителі. Місто - це його дороги і комунікації. Місто - це його мєнти і його бандити.

Львів - це спадщина, якою не знають як розпорядитися, він - як захаращена старими меблями, книжками, альбомами квартира. Як можна думати про метафізику, якщо потрібні якомога більші "понтові" офіси і кічові торгові центри - і чим дешевше? Чи може йти мова про Львів як архітектурну ріку часу, якщо мова йде про бариш, навар, бабло?

Яким буде наше місто, якщо його влада зараз не думає про те, що знищується архітектурний комплекс Львова кінця 19 - початку 20 століття, коли безликі нео-хрущовки стають сусідами будинків, де в ліпнину над однісіньким вікном вкладено більше творчості, аніж в цілий проект новобуду?

Чужі місту люди з навколишніх і дальніх сіл несуть в це місто свою спадщину цісарської Австрії і колонізаторської Польщі - старий стиль падає жертвою їх помсти за своє колишнє рабство. Вкручені пластикові вікна, помальовані в ідіотські кольори простори навколо власного вікна, що руйнує цілий фасад, заміна кованих і різьблених вхідних брам на металеві бляхи з врізаними "кодовими замками" - цвяхи в незрозуміле "панське" (тут вже - спадок "антипанського" СРСР).

Бруківка воює з машинами, знищуючи їм ходову і організовуючи затори на вулицях. Цікаво, хто кого переможе - машини бруківку чи навпаки? Вщент забиті механічними кіньми тротуари перетворюють старе місто на паркувальний майданчик. Побутовий дискомфорт не додає громадянам оптимізму щодо свого буття тут.

Існує ще одна, якась магічна "зона негативу" над Львовом, - "тут ти не зробиш кар'єру", "тут не заробиш грошей на прожиток", "тут не зреалізуєш себе". Така безнадія перетворюється на віру в провінційність і, відтак, безперспективність. Водночас існує і пуста львівська пиха, відчуття обраності, яке часто будується на протиставленні себе "совєтському" сходу - це друга сторона "медалі".

Львів як потенціал: синтеза

Місто - це його настрій, його смак. Місто - це його місія, його експансія. Місто - це ті, хто його любить.

Львів повинен спокусити собою, в першу чергу, тих, хто в ньому живе, - для того, щоб проблеми стали завданнями. Потім Львів повинен спокусити тих, хто буде його гостями, - щоб потім через них спокусити собою увесь світ.

Можливості Львова бути мрією - є ідея, вона озвучена - а це вже багато. Тепер черга - за актуалізацією і внесенням в порядок денний. Схожим, здавалося б, нездійсненним потенціалом, була колись ідея незалежної України, такою "абстракцією" ще кількасот років тому була ідея про всезагальну грамотність чи доступну медицину.

Ми не зможемо знайти інших жителів, інших українців, росіян, євреїв чи вірмен, інших пост-селян, пост-робітників чи пост-інтелігентів для нашого міста. Але ми можемо задати стандарти, запалити "зірку" і заохотити іти за нею, і шлях буде найкращим результатом.

Кожне місто переживало свої кращі і гірші часи - і хочеться сподіватися, що гірші часи для міста Лева закінчуються, а не починаються.

Питання майбутнього Львова - це не питання одномоментних змін, це - питання вектора. Це - питання експансії нашого міста спочатку в межах нашої держави, а потім - і у Центральній Європі, щоб там нас перестали сприймати тубільцями, що заселили руїни колишніх австрійсько-польських метропольних погостів.

Остап Кривдик  для zaxid.net