|
[21 Jun 2007|12:48pm] |
Марьяна Гейде (не полінуйтеся прочитати, хоч воно і довге, мене воно просто заразило)
(копія на
 ru_ua_translate
* * *
маленькими мышами разбегаются лица,
чтобы потом сбежаться,
где те глаза, вложенные в глазницы,
и те зубы, отученные кусаться,
где след от движущейся точки,
что движется слишком.
маленький детенок не сумеет собрать кусочки
зеркала своим захудалым умишком,
дайте ему вырезанные из бумаги
или отлитые из пластмассы
фигуры, которые плотно друг в друга лягут.
дайте ему сложить слово вечность и получить пол мира
и пару коньков в придачу,
чтобы продрогшая Герда свои горячие слезы в его рот уронила.
дайте ему приложить к своему стеклянному глазу раскаленный медяк,
чтобы видеть то, что внутри и снаружи разом,
дайте ему все, что он просит и пусть будет так.
вырубленные во льду, все в римских свечах,
скользкие до полного слиянья
выстроены чертоги на его непрямых плечах.
растают — так станут кровью и молоком,
а выстоят — останутся на скрижалях
непонятным знаком, скругленным морским коньком,
давно утраченным языком.
маленькая Герда пустила плыть по воде
свои красные башмаки.
маленькая Герда исследует затертые
и сверху надписанные значки,
силясь найти один, которого нет нигде —
розу, сделанную из квадратов,
вставленных один в другой,
розу, которая есть — или хотя бы
розу, которой нет,
маленькая Герда силится вспомнить, что она позабыла
и не может найти ответ.
кто ты и зачем ты стер все розы мира,
и зачем они каждую ночь возникают в моей голове
и каждое утро мира стираются снова.
кто ты, и зачем ты сделал все утра мира,
если каждым из них я давлюсь, как сырой водой.
в скрытых розах ты прячешь лик заповеданный свой.
кто ты, сделавший меня таким холодным и таким горячим,
я не стерплю и тресну по швам,
кто ты, сшивший меня из животного и пустоты,
я ведь тресну, я ведь умру и не воскресну,
а все, чего я хочу, господи, это ты.
маленькая Герда, маленькая-маленькая Герда,
ты полюбишь меня и живым и мертвым,
ты поднимешь меня и сложишь, как оно было,
ты поставишь меня и вложишь в мой рот мое имя
и накормишь меня крошевом из безголосого хлеба
и накормишь меня крошевом из безглазых рыб,
напоишь меня своей кровью и накроешь своею тенью.
и не оставишь меня во все мое воскресенье.
* * *
Мишками-крихітками розбігаються лиця,
Щоб потім збігтись докупи,
Де ті очі, вкладені у очниці,
І кусатись відовчені зуби,
Де слід від рухомої точки,
Що рухається занадто.
Маленький дітвак не зуміє скласти шматочки
Дзеркала своїм розумом небагатим,
Дайте йому вилиті із пластмаси
Чи вирізані з паперу
Клаптики, які міцно зчепляться разом.
Дайте йому викласти слово Вічність і отримать півсвіту,
Ще й нові ковзани на додачу,
Щоб замерзлій Герді свої гарячі сльози йому до рота зронити.
Дайте йому прикласти до свого ока скляного
Розпеченого мідяка,
Щоб побачив водночас усе, що є з цього і іншого боку,
Дайте йому усього, що просить, нехай йому доля така.
Вирізьблене із криги, в освітленні римських свіч,
Слизькі до злиття із собою
Вибудовано вежі на риштованні його незміцнілих пліч.
Розтануть – і стануть кров'ю і молоком,
А витримають – залишаться на скрижалях
Скрученим у коник морський незрозумілим значком,
Мов забутих скриптом.
Маленька Герда пустила рікою плисти
Червоні свої черевички.
Маленька Герда вивчає стерті й підправлені закарлючки,
Хоче знайти одну, яку не може знайти –
Троянду, складену із квадратів,
Вкладених одне в одне,
Троянду, яка існує, або принаймні
Троянду, якої не...
Маленька Герда хоче згадати все, що забула,
Та відповідь і не зблисне.
Хто ти й навіщо стер всі троянди світу,
І навіщо вони щоночі виникають в моїй голові
І кожного ранку світу стираються знову.
Хто ти й навіщо створив усі ранки світу,
Якщо кожен у горлі стає, мов вода сира.
Ти обличчя своє заповітне між стертих троянд заховав.
Хто ти є, що зробив мене зимним таким і таким гарячим,
Я не витримаю і трісну по швах,
Хто ти, що позшивав мене із тваринного і пустоти,
Я ж-бо трісну, я ж помру і вже не воскресну,
Але все, чого хочу, господи, тільки ти.
Маленька Гердо, маленька-маленька Гердо,
Ти полюбиш мене і живим і мертвим,
Ти піднімеш мене і складеш як було докупи,
Ти поставиш мене і вкладеш до рота ім'я моє,
Нагодуєш мене змішаним, безголосим хлібом,
Нагодуєш мене місивом із безоких риб,
Напоїш мене власною кров'ю, прикриєш своєю тінню,
І не покинеш допоки мені мого воскресіння.
|
|