Райцентр на півночі Хмельниччини, одне з найдавніших міст регіону. Знаходиться Ізяслав в 146 км. на північ від Хмельницького.

Горинь дiлить місто на дві частини – Старе та Нове міста. Людські поселення на території сучасного Ізяслава існували вже в сиву давнину. Під час розкопок на околицях міста виявлено кремневі шліфовані сокири та інші знаряддя праці доби неоліту. В урочищі Остроні поблизу міста в кінці ХІХ ст. розкопано давньоруський могильник. Та щодо виникнення самого міста, серед учених є розходження. Деякі вважають, що Ізяслав був заснований у 987 р. князем Володимиром або його дружиною Рогнідою і згодом переданий ним в уділ сину Ізяславу. Звідси і назва міста. (Ізяславль – тобто належащий Ізяславу). Археолог М. К. Каргер же стверджував, що місто засновано князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища Городища (Шепетівський район).
У 1241 р. татари зруйнували це поселення, та з часом воно відродилося на новому місці в ХІІІ ст., а наприкінці ХІІІ ст. увійшло до складу Галицько-Волинського князівства.
В різні часи документи фіксують відмінні назви поселення: Ізяславль, Заслав, Заславль, Ізяслав.
У XIV ст. місто стало власністю князів Острозьких, права яких на Ізяслав підтверджено грамотою короля польського Владислава Ягайла і великого князя литовського Вітовта. 1466 року на березі Горині князі Заславські (гілка родини Острозьких) розпочали будівництво замку, навколо якого піднялися вали та інщі укріплення (залишки їх збереглися дотепер).
У другій половині XV ст. власники міса зібрали волинських майстрів і розпочали перебудову стародавніх оборонних укріплень. На високому пагорбі над лівим берегом річки Горині споруджуються князівські хороми, які обносяться високою дерев‘но-кам‘яною стіною. У кінці XV століття дерев‘яні сектори замінюються кам‘яними, стіни нарощуються і підсилюються контрфорсами, збільшується кількість бійниць, по кутах виростають високі кам‘яні башти.
Зі споруд XVI століття у Старому місті до наших днів збереглася скарбниця.
ой період був неспокійним часом для міста. Кожні 10-20 років на Волинь нападали татари. Зафіксовано напади татар на місто у 1491 році, бої під стінами Ізяслава між польськими військами та татарами у 1534 та 1577 рр. Великі спустошення вчинили вони в околицях Ізяслава 1618 року.
У XVI ст. міські оборонні укріплення було перебудовано. Замість попередніх стін, які мали в плані півкруглу форму, зводяться кам‘яні ламані мури з амбразурами і наріжними баштами, які посилювали їх обороноздатність.
У XVII ст. Ізяслав перетворився на значний торговельний і господарський центр південної Волині. 1629 року у місті налічувалося 875 димів і близько 4,5 тис. жителів – значно більше, ніж у сусідніх містах. Відбувалися щотижневі базари та щорічні ярмарки. В 1622 р. лише в Новому місті налічувалося 18 “димів шинкових”, де продавались горілка і пиво місцевого виробництва.
У 1648 році війська Богдана Хмельницького взяли Ізяславський замок. 1652 року спалахнула епідемія чуми. Кількість наслення різко зменшилась. 1650 року тут налічувалось 301, а 1653 – лише 45 димів.
Коли почалася Північна війна (1700-1721 рр.), в Ізяславі неодноразово зупинялиь війська воюючих сторін.
Грамотою короля Августа ІІІ місту було надано магдебурзьке право у 1754 році, та це мало допомогло: місто занепадало. Ремесло ледь жевріло. Свідченнями деградації Ізяслава в господарському відношенні є дані перепису 1797 року: тут налічувалося 4566 мешканців, - загалом така ж кількість, як і на початку XVII ст. А загальна кількість ремісників навіть зменшилась.
Після приєднання Правобережної України до Російської імперії протягом 1793-1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва, 1796-1797 рр. – центром повіту Волинського намісництва, пізніше – тієї ж губернії. В Ізяславі перебували повітові установи, чималий штат чиновників, розміщувались гарнізони російських військ.
У середині XVIII ст. власники Ізяслава на руїнах замку ХІІІ ст. будують великий двоповерховий палац, який також обносять високим оборонним муром. Він став другим оборонним вузлом у місті.
Центральний фасад палацу прикрашають деталі і колони корінфського ордера. В‘їзд до нього йшов через довгий критий дворик з аркадами, який мав підйомний місток. Під головним приміщенням є великий підвал, з якого йшов вихід до Горині. У палаці у різний час побували Петро І, О.В. Суворов, М. І. Кутузов.
В польській літературі палац пов'зують з ім'ям Павла Кароля Сангушка. Відомо, що був палац зведений за проектом А. Фонтана в середині 18 сторіччя. Вже в XIX столітті палац став занепадати та перетворився у руїну. Неподалік від нього зберігся цікавий костeл святого Йосипа.
Від замку збереглися лише скарбниця та частина фундаментів. Скарбниця майже квадратна в плані, двоповерхова, з підвалами. Перекриття склепінчасті і по балках. Підвали освітлені люкарнами. Будинок - рідкісний тип житлової і господарської будівлі XVI століття.
Палац загалом непогано зберігся, як і фарний костел XVI ст., костел та монастир бернардинів початку XVII ст.(чудово зберігся, надзвичайно прикрашає місцевий пейзаж, але оглянути будівлю неможливо: там тюрма), костьол місіонерів XVIII ст. (думаю, це ось ті мальовничі руїни з фотографій) та інші споруди.
Місто знаходиться всього в 17 км. від ХАЕС в Нетішині.
Мені мій візит в Ізяслав на день незалежності в 2002 році дуже сподобався: прекрасна архітектура, чудове купання в річці поблизу бернардинського монастиря, чудова погода і взагалі чудове свято. Ми з Дмитром Aнтонюком досхочу навештались руїнами палацу, обійшли по периметру бернардинську юрму, оглянули костели - як руїни, так і діючий, в останньому навіть побували всередині.

	Стаття з газети "Є!": "Мiсто мертвих палацiв"

Блека на фоні руїн колись шикарного палацу.

 Незабаром руйнацiя може стерти їх з землi та нашої пам'ятi
10 рокiв тому старовинне подiльське мiсто Iзяслав вiдзначило ювiлей - 850-лiття з часу заснування. Вимите, причепурене, заквiтчане воно намагалося довести численним гостям i самому собi, що й досi несе слiди минулої слави. Пiд фанфарнi звуки музики навiть напiвзруйнованi палаци i храми виглядали урочисто, наче витягнутi зi скринi родиннi коштовностi. Та свята мають властивiсть швидко закiнчуватись, а ось буднi - тягнутися до безкiнечностi... Яким же постає древнiй Iзяслав нинi, пiд неупередженим поглядом заїжджого обивателя?
Замiсть стелi - небо
Католицький кафедральний собор Iоанна Хрестителя або, як його iще називають іяславчани, - Фарний костьол є однiєю з найдревнiших архiтектурних пам'яток мiста. Вiн збудований у 1599 роцi польським архiтектором Яном Мадленом на замовлення князя Iвана Заславського. За переказами, у пiдвалах храму була родова усипальниця Заславських. У радянськi часи тут розташувався музей, однак зараз не залишилося бодай жодного експоната: пiд час другої свiтової вiйни костьол, як одна з найвищих споруд мiста, зазнав бомбардування й невдовзi пiсля її закiнчення у нього завалилася стеля. Потрiбно було спiшно рятувати муейнi цiнностi й, оскiльки тодi все було спiльне - кiлькасотрiчнi експонати вивезли до авторитетнiших музеїв Москви, Києва, Кам'янця-Подiльського. Тепер тут на поодиноких туристiв дивляться безокi вiкна та пустки дверей, а замiсть стелi - небо.
Не менш гнiтюче враження i вiд вiдвiдин палацу князiв Сангушкiв. Дивлячись на безверхi стiни, купи облупленої вiкової штукатурки, залишки колись розкiшного настiнного лiплення навiть не вiриться, що свого часу палац приймав найсановитiших осiб Європи - королiв i iмператорiв... Садибний комплекс князiв Сангушкiв був побудований в кiнцi XVII - на початку XVIII столiття. До нього входили палац iз аркою-галереєю, флiгелем та мiстком, а в 1750 роцi за проектом архiтектора Пауло Антонiо Фонтана на територiї садиби було зведено костьол св.Йозефа та монастир. 1711-го року у маєтку князiв Сангушкiв побував сам росiйський iмператор Петро I.
Вiн приїздив сюди на переговори з польським королем Станiславом Августом про спiльнi воєннi дiї проти Туреччини. Двiчi, у 1780-му i 1787-му роках, тут побували австрiйський iмператор Йосиф II, у 1781-1787 роках - останнiй польський король Станiслав Август IV Понятовський. Iронiя долi: через якусь сотню лiт царський уряд купує iсторичну садибу-комплекс за 90 тисяч карбованцiв i влаштовує у численних залах... вiйськовi склади.
Палаци - на гаражi
Мабуть, саме так виглядає iсторiя, коли її, ще напiвживу, прагматичнi нащадки везуть на цвинтар забуття. Сьогочаснi варвари по шматках розтягують 400-лiтнi стiни на будматерiали. Уже звичними (?) для городян стали неодмiннi походи до напiвзруйнованих стiн по цеглу, камiнь, якi використовують пiд час зведення гаражiв, сарайчикiв, iнших дрiбних споруд. Нiчийнi територiї щовесни завзято засаджують городиною, на порослих подвiр'ях випасають худобину. Якщо негайно не розпочати консервацiю старовинних пам'яток архiтектури - ще через пiвсотнi лiт нiчого буде охороняти. I хоча мiська влада на чолi з мером Iзяслава Iгорем Дженджерою б'є на свiдомiсть спiвгромадян - тих разових суботникiв по очищенню стародавнiх споруд вiд смiття явно недостатньо. Коштiв на збереження у належному станi архiтектурної спадщини бюджетом мiста не передбачено. I як iще провiнцiйному мiстечку самотужки вiдшукати iншi джерела фiнансування?
Без пiдтримки на обласному та державному рiвнях про реставрацiю особливо цiнних будiвель нiчого й мрiяти. Хоча начальник управлiння культури райдержадмiнiстрацiї Леонiд Бiлоус й пропонує власне бачення виходу з тупикової ситуацiї - звернення до уряду Польщi з проханням фiнансувати реставрування у першу чергу iсторичних культових споруд - усе це з ряду прожектiв.
Без привернення уваги до себе вiтчизняних науковцiв, iсторикiв, археологiв 860-лiтнiй Iзяслав ризикує перетворитися у пересiчне мiсто, де колись були палаци i храми. Страшно припустити, що вiд костьолу Iоанна Хрестителя, внесеного до Нацiонального реєстру видатних пам'яток старовини, може залишитись лише порядковий номер...
Яна ЯНИЦЬКА