Комплекс Білали
За що ми не любимо лібералів? За те, що вони радять нам робити те, чого для себе робити не хочуть. Ви бачили хоча б одного ліберала, який приютив би у себе вдома біженців з Руанди, Афганістану, чи хоча б нещасних циганських жіночок з дітьми, яким нехороші фашисти-ксенофоби не дають працювати і вчитися? Так і з футболом. Бажання лібералів бачити у національній футбольній збірній побільше негрів, арабів та інших представників далеких континентів є наслідком модної хвороби під назвою „толерантність”.
Розвинувся цілий „комплекс Білали”. Обожнювання темношкірого новоспеченого гравця U-17 переросло на деяких інтернет-ресурсах в справжню ліберальну шизофренію. Усіх, хто задається логічним питанням „А що, українців не знайшлося?”, таврують фашистами, расистами та ксенофобами.
„Хто на твою думку має більше право грати в ЗбУ - етнічний українець, що народився в Москві, має російське громадянство, вважає себе совєтською людиною і публічно заявляє, що йому похуй за яку країну грати, аби зіграти на ЧС, чи гіпотетичний син Айяли Юссуфа, який народився в Україні, шанує Степана Бандеру і їсть сало з часником?” – автору цієї тиради з ОБСІЛФу і в голову не прийде наявність білого українця, який грає у футбол краще, ніж арабський мігрант-наркоділєр.
Про наявність ідіотизму свідчить той факт, що для лібералів таким чином ми усі гірші мігрантів апріорі. Ліберали щиро вважають, що білали та айяли їдять сало з часником. Вже цього достатньо, щоб ставитися до ліберальних політизаторів футболу як до поширювачів заздалегідь неправдивої інформації, тобто шкідників. А шкодити своїм (рідним, друзям, колегам, футболістам) на користь прибульців – ознака комплексу неповноцінності. Можливо, ліберальним політиканам від футболу просто хочеться сподобатися чужоземцям, але то їхня приватна справа. До чого тут Динамо і збірна України?
При цьому політизатори за модною звичкою посилаються на закордон: давайте як у Франції, давайте як у Голландії. Не давайте - як нема своєї голови, то вже нічого не допоможе. Тим більше, коли своя голова в наявності.
Радимо ліберальним любителям футболу відірватися від відеокартинки (інтернету, глянцевого журналу) та сприймати життя в реалі, в якому поки що більшість українців хоче вболівати за українські клуби з українськими гравцями, за свою збірну з українськими футболістами, хоче жити у своїй країні в оточенні співвітчизників та знайомих з дитинства природних ландшафтів. Втрата нашої ідентичності – ось чого домагаються політкоректно-толерантні екстремісти з числа хворих на „комплекс Білали”.
В Динамо 1975 та 1986 років, коли наш клуб брав Кубок кубків, жодного мігранта не було. Можливо, відповідно до сучасної термінології, це расизм, але це правда. Переписувати свою історію, аби про Динамо щось там не подумали легіонери з Африки/Азії чи чиновники ФІФА/УЄФА, ніхто не буде.
