Молодіжні субкультури в Україні

Після падіння "залізної завіси" на терени пострадянських країн полився каламутний потік різної інформації, що дотепер збиває багатьох людей з пантелику. Мода на все західне (мається на увазі, перш за все, американське) надзвичайно вплинула на "молодіжні субкультури" в Україні. Звичайно, і до розпаду СРСР в країні існували різні "течії" в молодіжній культурі, взяти хоча б рокерів, панків, реперів і т. ін. – адже деякі "віяння Заходу" все ж діставалися країн соцтабору.

Ліберали – чума ХХІ століття

Ліберали - приховане зло. Вони гірше за лєвотню. Лєвотня своєї українофобії не приховує. А ліберали приховують. Тому ліберали – приховане зло. Вони як мікроби.

Як впізнати ліберала? За термінологією. Ліберал полюбляє вживати такі слова: піар, мессідж, креатів, гламур, злагода, толерантність, виваженість, політична нація, провокація, поміркованість, громадянське суспільство, фашисти (комуно-фашисти), расисти, нацисти, ксенофоби.

Українофобія – хвороба окупантів
 
Там де виникає бацилла толерантності, завтра буде епідемія українофобії.

З року в рік наприкінці листопада Україна згадує Голодомор 1932/33, найстрашніший злочин в історії цивілізації. А 7 листопада вулицями наших міст абсолютно безкарно пересуваються ті, хто Голодомор творив – ультраліві екстремісти. При цьому акції українофобів носять санкціонований характер, бо місцеві органи влади, з огляду на модну нині толерантність, прирівнюють комуністичних вбивць та їх послідовників до законослухняних співвітчизників, нащадків жертв червоних кровопивць. Виходить, що між злочинцями та жертвами терору різниці немає. Неймовірно, але факт – жодного (!!!) комуністичного терориста, що вбивав українців у 1932/33 р.р., не притягнуто не те що до кримінальної, - навіть до адміністративної відповідальності! Вони й досі серед нас. Отримують пенсії з державного бюджету, розповідають школярам про свої криваві злодіяння, хизуються нагородами за вбивства мирного населення, оскаженіло нападають на людей, а потім ще й звинувачують їх у вигаданому ними ж самими „фашизмі”. „Українці – фашисти”, волають вони зі сторінок своїх газет, з екранів телебачення, з кимось проплачених інтернет-сайтів.

Українська Подонь

Професор Кембріджського Університету М.Едуард Даніель Кларке, відомий англійський мандрівник початку 18-го століття, подорожуючи Вороніжчиною, переважно населеною українцями, залишив цікаві враження, поділитися якими варто з читачами статті.
“Вони більш шляхетної раси; повніше й ліпше виглядають аніж росіяни, а також перевищують їх у всьому, чим може один вид людей бути поставлений над другим. Вони чистіші, працьовитіші, чесніші, чемніші, хоробріші, гостинніші, релігійніші, і, звичайно, менш мають забобонів.”
Проводячи паралелі між двома народами на побутовому рівні, професор Кларке підкреслює: “Відміну між цими двома народами можна встановити без найменшого розпитування за вражаючим контрастом між брудом і чистотою”.
Інший відомий науковець, український географ Степан Рудницький, складаючи мапу територій, суцільно заселених українцями, проводить кордон територією Вороніжчини через Городище, Шаталівку, Розсош, Репіївку до устя Потудоня в Дін і т.д., охоплючи таким чином третину земель Донщини.