Про наше весняне свято Матері-Землі
та нежидівське свято Пурим
Світовит Пашник,
волхв РПВЛада – весняне свято жіночої краси
Наш народ уявляв Богів по образу своєму у вигляді живих людей. Не виключення є образ Матері-Землі, весняний прояв якої – Богиня Лада. Це струнка, весела, з віночком на голові й співучої вдачі юнка, дівчина на виданні, яка пробуджується від зимового сну. Там, де вона з'явилась, оживала природа, блакитніло небо, яріло сонце, дзвеніла весняна пташина пісня й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада є покровителькою любові, кохання, одруження й багатьох інших щедрот. 8-го береня, на свято Лади, діти закликали Весну, бо Зима ще на цей час дає про себе знати та іноді засипає землю снігом:Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [Скуратівський, Святвечір]Існують тотожні свята річного кола присвячені Матері-Землі в інші періоди року: свято Мари-Марії 8-9 вересня і свято Ганни 8-9 грудня. Так як святкують два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво чергового прояву Землі. Тому свято, що починалося 8 березня, має логічне продовження 9 березня, яке називається Сорочини.
Якщо провести поділ року (життя людини) на чотири рівні частини по 15 років (1 рік – 1 тиждень) і початком відліку для жіночої сутності вважати свято Ганни 8-9 грудня, то на 8-9 березня дівчині має виповнитися 15 років. Батьки готують її до шлюбу і сповіщали про це прикрашаючи подвір'я калиною, квітами. Свято Лади могло означати перехідний період в житті дівчини, вона мала розквітнути і бути готовою до шлюбу.
Як правило, свято Сорочини пояснюють від птаха сороки, яка стрекоче про прихід весни і кладе у гніздо 40 прутиків, або церковне – про сорок святих мучеників. [Скуратівський, Вінець: 69]. Можна припустити, що 15 років це строк (рос. – срок), коли дівчина готова до шлюбу. Зазначимо, що близьке до "сорочини" є слово срачиця (сорочка) – натільна одежина, тому срака – це не тільки сідниці, а й голе тіло. Зробимо висновок: в це час відбувається перехід станів Землі, яке стосується і жіноцтва: після умовної смерті 8 березня як дівчинки, вона має отримати після відповідної посвяти нове повноцінне жіноче тіло 9 березня і одягти нову сорочку, яка відповідає посвяченню у дівки.
Міжнародний жіночий день
В етнографічних джерелах 8 березня не зазначається як свято. Більшість людей в цей день святкують Міжнародний жіночий день і пов'язують його з революціонеркою Кларою Цеткін і жидівським святом Пурим. Розглянемо ці дві версії про свято, адже вони затіняють справжню суть прадавнього звичаю шанувати весняний прояв Матері-Землі.
За ініціативою соціал-демократки Клари Цеткін (нар. 5 липня 1857 р.) була скликана перша Міжнародна жіноча конференція (1907 р.). Цеткін була обрана секретарем Міжнародного жіночого секретаріату.
На Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені в 1910 р. за її пропозицією було прийняте рішення про святкування Міжнародного жіночого дня, але без чіткої дати його проведення.
За однією з версій, свято Міжнародного жіночого дня був установлений на честь маршу протесту, який організували робітниці текстильних фабрик Нью-Йорка 8 березня 1857 р. Як бачимо Кларочка тоді ще навіть не народилася.
Вперше Міжнародний жіночий день офіційно відсвяткували 19 березня 1911 р. в Германії, Австрії, Швейцарії і Данії. В Росії його вперше відмітили в неділю 2 березня 1913 р. в Петербурзі, а в інших країнах в цей рік свято відзначали в різні числа березня: в Германії – 12 березня, в Австрії, Чехії, Угорщині, Швейцарії і Голландії – 9 березня. Це було пов'язано з організаційними ускладненнями.
Традиція відзначати свято 8 березня, начебто, стала устійнюватися повсюди після того, як в 1914 р. жінки Австрії, Угорщини, Германії, Нідерландів, Росії, США, Швейцарії та інших країн відмітили його саме в цей день, який припав тоді на неділю.
Указом президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. Міжнародний жіночий день 8 березня проголошено неробочим днем. Вперше Міжнародний жіночий день було офіційно відмічено ООН 8 березня 1975 р. – в Міжнародний рік жінки. В радянські часи вважалося, що свято 8 березня є сугубо ідеологічним, але більшістю сприймалося як свято весни і кохання.
Весняне ушанування жінок
Це не означає, що жінок не шанують в інших країнах, навпаки є дуже багато традиційних свят. Нас цікавить свята, які наближені до 8 березня і могли послугувати виникненню Міжнародного жіночого дня. Так в США і країнах Західної Європи весною святкують День Матері. Свято виникло з традиції: кожну четверту неділю Великого посту приносять дари в місцеву (материнську) сільську церкву. В наші дні він втратив релігійний зміст і перетворився в світське свято, коли діти дарують листівки і подарунки – “день послуху”.
Японки святкують Хіна-мацурі 3 і 14 березня. В старовину в ці дні здійснювався магічний ритуал позбавлення від бід і хвороб. З паперу вирізали ляльку, яка уособлювала маленьку панночку, я потім спалювали її або кидали у воду (символ смерті, порівняй Марену кидають у воду, а Купала спалюють на вогні. - С.П.), щоб вогонь і вода забрали геть усі незгоди. Але з часом ляльок перестали знищувати. Їх стали робити з глини й дерева і наряджати в шовкову одежину.
Клара Цеткін і Пурим
Версія про святкування 8 березня юдейського свята Пурим така ж заплутана, і пов'язується з тією ж Кларою Цеткін, яка, начебто, була жидівкою. Хоча за деякими даними, революціонерка Клара Цеткін народилася в сім'ї німця, лютеранина за віросповіданням, приходського вчителя Готфрида Ейснера. [Косовський]. Треба зазначити, що жиди часто приховували своє походження і, навіть, очолюють юдо-христосівські церкви. Але нехай її походженням займаються історики, бо для нашого дослідження воно не має особливого значення.
За припущенням Цеткін зуміла пов'язати жіноче свято з історією свого народу: легендою про царицю Естер (Есфір), якій присвячено щорічне жидівське свято Пурим. Про це свято зазначено в біблійній книзі "Естер". [Біблія, Естер]. Теми Пуриму ми торкаємося для встановлення істини: чи дійсно це жидівське свято має відношення до 8-го березня? Пурим відзначають між 24 лютого і 26 березня григоріанського, тобто державного, календаря. Різнобій дати святкування пов’язаний з плаваючим місячно-сонячним юдейським календарем (аналогічним календарем користувалися і наші пращури). В цей проміжок потрапляє 8 березня, але, що так було на встановлення свята Кларою Цеткін, дослідники стверджувально сказати не можуть, бо не дивилися юдейський календар на цей період.
Як жиди святкують Пурим
Ось як самі жиди розповідають про свято Пурим в книзі равіна Ісраель-Меіра Лау "Практика іудаїзму в світі усної Тори": "Ми святкуємо Пурим 14-го і 15 адара (місяць відповідає нашому березню. – С.П.) в пам'ять про врятування євреїв від повного винищення в часи царя Ахашвероша, який правив величезною Перською імперією. Сановник царя Гаман задумав згубити всіх євреїв і кинув жереб (пур), щоб дізнатися, коли найбільш підходить для цього час. Від слова "пур" свято називається Пурим… Пурім символізує боротьбу за фізичне виживання єврейського народу. Тому святкування Пурима включає в себе моменти не тільки духовні, але і чисто матеріальні, як би призвані заявити на весь світ: ось ми живемо, їмо, п'ємо і веселимося..." [Лау, 314,315].
Пропагуючи для гоїв інтернаціонал, самі жиди засуджують прояви асиміляції в своїх громадах, приводячи приклади з історії про Естер. Але цікаво, що сама Естер, яка лягла під Ахашвероша, як і її дядько Мордехай, що вислужувався перед царем, такому засудженню не підлягають: "Відомо зі слів мудреців наших, що перські євреї тих часів проявляли сильну схильність до асиміляції, і знайшлися навіть такі, що відгукнулися на запрошення Ахашвероша прийти на його пир (бенкет). А участь в цьому пирові означало страшне приниження їх національної гідності – адже вино там подавали в посуді, загарбаному в Єрусалимському Храмі вавілонським царем Невухаднецаром. Розуміється, що це означало також і знехтування законами Тори про кашерну їжу і забороною пити вино, що зроблене неєвреями". [Лау, 315-316]. Цікаво, а чи засуджуються зараз жиди, які увійшли до урядових кіл України, адже вони частенько бенкетують з "неєвреями"? Чи може на їхніх столах тільки кошерна їжа? А може там вже тільки жиди і "жидовствуючи", тому й питання піднімати не слід?
А ось дуже цікавий уривок з названої книги, як треба трапезувати на святі Пурим істинним іудеям: "Пурим – це "дні пира і радості"… Під час трапези вдень ми зобов'язані пити вино, бо сказали мудреці наші: "Повинна людина напитися в Пурим до того, щоб не відрізняти слова "проклят Гаман" від слів "благословен Мордехай". [Лау, 318]. Звичай пияцтва в іудаїзмі ведеться ще від праведників Ноя і Лота, які набралися вина до нестями. На першим надсміявся його син Хам, а другого зґвалтували доньки. [Біблія]. Ці вчинки не були засуджені Богом, тобто – це є моральні устої, прийняті в даному суспільстві.
Дослідники Біблії вважають, що Книга "Естер" нічого повчального і морального не містить. Немає вона й історичного значення, бо вся "історія" з Естер вигадана, як вигаданий бенкет, що нібито тривав "сто вісімдесят днів" (Естер, 1,4), як вигадана підготовка кожної дівиці з гарему шляхом намащування ароматами "протягом дванадцяти місяців" (Естер, 2,12). перш ніж цар мав покликати ти чи іншу з них до себе в спальню. Книга "Естер" викликала немало заперечень її з боку богословів. Зокрема, Мелітон Сардійський, один з найосвіченіших єпископів другої половини ІІ ст., вважав "Естер" неканонічною і припускав, що ця книга – уривок із перського літопису часів Ксеркса, перероблений якимось іудеєм. [Дарманський, 107,108]. Оскільки ім'я Мардохей походить від імені вавілонського бога Мардука, а Естер – від богині Іштар, дослідники вважають, що зміст повісті про Естер автор запозичив з вавилонської міфології, а свято "пурим" – це єврейська переробка вавілонського весняного свята "загмук". [Дарманський, 180].
Міфологія
Ми розглянемо міфологічний підтекст книги Естер, тому звернемо увагу на окремі уривки, які перегукуються з більш давніми арійскими творами. Ще Іван Франко намагався звернути увагу українців, довідавшись про переклади шумерських табличок: "Жиди перейняли свої казки від вавилонян і інших сусідніх народів" [Франко, 100].
Та, нажаль, як сто років тому, так і зараз нас намагаються одурити, при чому на державному рівні, підсовуючи Біблію, як "святе письмо". Тож закликаю рідновірів не водитися на легендах про всемогутність жидів, а дати належну відповідь цим побрехенькам.
Треба відразу зазначити, що юдейські дослідники прив'язують міфологічні постаті до реальних історичних персонажів і доводять, що така подія насправді відбулася для кращого впливу на свідомість людини. Цей прийом досить відомий і зустрічається в різних релігіях в тому числі і в слов'янських давніх творах. Між прихильниками міфології і деякими істориками йдуть суперечки про справжність описаних подій. Такі історики, прикриваючись науковими званнями, стверджують, що вони мали місце, аби задовольнити духовні потреби віруючих. Іноді зустрічаються в своїй основі справжні події, але вони так обростають міфологією, що історична сторона втрачає всякий смисл. Так, наприклад, сталося з Ісусом Христосом. Вдалий витвір юдейських рабинів породив світову релігію для гоїв. І хоч при елементарних знаннях міфології можна побачити, що Ісус уособлює Сонце, яке щоразу вмирає і воскресає, тобто заходить і сходить. Та для віруючих цей чоловік є спасителем людства, що зійшов з небес, а хто цьому не вірить – той від Сатани.
Ахашверош – Род (як варіант Сварог)
Аналогічна ситуація складається з книгою "Естер". Вона починається розповіддю про царя Ахашвероша, у поясненнях до Біблії стверджують, що Ахашверош – це перський цар Ксеркс (485–465 до н.д.). "Біблійна енциклопедія" подає це ім'я, як найменування різних царів перських і пояснює цю назву за Фюрстом, як князь і голова, за Гезенієм, лев-цар. [Библ. энцикл., 75].
Скористаємося для пояснення імені Ахашверош ведичними дослідженнями Степана Наливайка. Перша частина імені Ахаш можливо тотожна одному з епітетів Шіви – Махеш. Це ім'я складають компоненти маха "великий" + іша "бог" – "Великий Бог". [Наливайко, 247]. У другій частині цього імені "Верош" можемо побачити ведичного Вріша, якого С.Наливайко пояснює, як одне з імен Шіви і на санскриті означає "бик". Саме це ім'я відповідає імені слов'янського Бога Велеса. [Наливайко, 32,33]. Індійський етнонім махавріша дослівно означає "великий бик" і пов’язується дослідниками з Шівою-Рудрою. Рудра, тотожний нашому Родові. [Наливайко, 34]. Ім'я Ахашверош можемо пояснити, як "Великий або Могутній Бог-Бик".
Наливайко також доводить, що різновид слова варш означає ще й "дощ". Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві" має ще значення "осипати дарами", тобто пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай [Наливайко, 34]. Це й відповідає ознакам Бога Велеса – що царює на землі і є опікуном багатства. [Скуратівський, Русалії: 47-50].
У ряді міфологій (шумерській, єгипетській. індійській, іранській) бик – земне втілення Бога або його атрибут; у давньому Двуріччі, Середній Азії ІІІ-ІІ тис. до н.е., в давньоіндійській та давньоіранській традиції бик – образ місячного божества. [Наливайко, 35]. Слов'янського Велеса також можна ототожнювати з потойбічним Сонцем, що проявляється в Місяці. А роги Велеса, якраз і символізують Місяць.
Але, враховуючи, що Ахашверош – це Великий Бик, то дивлячись на священний символ русичів Триглав, можемопобачити у загальному символі великого бика з рогами зубами, а в нижній частині, в районі яйця, – малого бика. Тож за великого треба розуміти Ахашвероша-Рода (Сварога), а за малого – Гамана-Велеса, його заступника. Тобто Род виступає великим яйцем-Всесвітом, а Велес - яйцем-зародком, або утворюється співвідношення тіло-живіт.
Цар Ахашверош затіяв величезну гостину, показуючи славу своєї величності аж на сто і вісімдесят днів [Біблія, Естер, 1,4]. Звичайно що в дослідників є сумнів про такий довгий пир. Та якби вони врахували, що річне коло шумерів (як і слов'ян) має 360 днів, а пів кола має 180 днів, то стає зрозуміло, що пир відбувається з вересня по березень. Назва місяців "вересень" і "березень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком), а Велес є опікуном поезії. Тобто пир тривав 180 днів з вечора до ранку Сварожого. Недаремно саме 1 вересня або 1 березня святкувалися Новоліття. [Пашник, Родосвет: 29,30].
Вашті - Віста
Сьомого дня, коли цареві стало весело на серці від вина, він наказав сімом євнухам привести царицю Вашті перед цареве обличчя, щоб показати народам та зверхникам її красу. [Біблія, Естер, 1,10,11].
Вашті – це ніхто інша, як слов'янська Віста чи римська Веста – вечірня зоря, якою називають планету Венеру. Веста, як і грецька Гестія чи скіфська Табіті [Геродот, IV,59], є Богинею домашнього вогнища, покровителька міст і держав. Зоря-вістунка провіщає народження Сонця-Дажбога. Тому Святвечір починають з її появою на небосхилі. [Скуратівський, Вінець: 29]. Вислів "Де ти вешталася?" стосується саме порівняння із вечірньою зорею. Західна частина світу у англійців має назву Вест (West). Чому ж більшість ознак Богині пов’язана з домашнім вогнищем? Тому що наша вогняна птаха-зоря Матір Слава (загальна назва вечірньої і ранкової зорі) несе вогонь небесний у наші домівки: "Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь, який Матире-сва-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим" [ВК, 19]. Цей вогонь мають затопити в печах (комині) на 1 вересня – початок Сварожого вечора. Тому птаха-зоря для нас є доброю гостею (Гестія), віщункою (Віста) зародження Сонця, бо вогонь символізує зародок (або дитину) небесного світила: "та бо Зоря сонце провіщає" [ВК, 7 ж].
Щодо скіфського імені Табіті, то Лев Силенко у "Мага Вірі" зазначає, що походить воно від слова топитися, тепло. [МВ, 548]. Топити - це не тільки затоплювати піч, а ще й сонце топиться у водах, потрапляє в потойбічний (жіночий) світ.
Цариця Вашті відмовилася прийти, чим розлютила царя. [Біблія, Естер, 1,12]. Слуги почали шукати для царя нову дівчину у дружини. І та дівчина, яка буде найкраща в царських очах буде царювати замість Вашті. [Біблія, Естер, 2,4]. Відразу стає зрозумілим, що вечірня зоря має замінитися ранковою, тому Вашті не виходить, а замість неї знаходять іншу…
Естер - Утреня (С-естра Вісти)
В книзі розповідається, що був один юдеянин Мордехай, який виховував Гадассу, вона ж Естер, дочку свого дядька…, а коли помер її батько, та мати її, Мордехай взяв її собі за дочку. [Біблія, Естер, 2,7] Виходить Естер була двоюрідною сестрою Мордехая. Ці два персонажа юдейської казки були передрані з вавілонської міфології, де був поширений культ Мардука та Іштар [Токарєв, 368]. Ось ця Естер, після відбору серед інших дівчат і посіла місце цариці замість Вашті. [Біблія, Естер, 2]. Іштар, як і Вашті, ототожнюють з Венерою, що уславилася своїми еротичними рисами. (пор. англ. (і)star - зірка). Тому Іштар також є Богинею кохання [Токарєв, 324,326]. "І цар покохав Естер понад усіх жінок, і вона мала прихильність та ласку перед його обличчям понад усіх дівчат" [Біблія, Естер, 2,17].
Питання ранкової зорі дуже гарно розглянув професор Володимир Шаян у своїй праці "Богиня Світання". [Шаян, 328-356]. Він доводить що, "звали її Ушас у санскриті, Австрінне у Литві і Латвії, Аврора по-латині. Еастер, або Істер по-англійськи, чи радше по-старосаксонськи… Еос по-грецьки... Найстаріша протослов’янська, а також праукраїнська форма звучала: Утра-Утреня. Утро означає ранок, а Утреня – ранкову зорю. Далі залишається ця назва на означення вчаснораннього Богослужіння, ще перед сходом сонця." [Шаян, 332,333]. Володимир Шаян виводить ще давнішу протоіндоєвропейську форму "Устра" [Шаян, 334]. Він також приводить текст написаний класичним англійським літописцем Беде біля 725 року: "Місяць Еостер, який сьогодні пояснюється як Пасхальний місяць, мав свою назву від Богині, яка називалася Еостере і якої свята вони в цьому місяці звеличували: її іменем тепер озвучують Пасхальний час, називаючи розваги старинних обрядів звичаєвим словом як нові торжетва." [Шаян, 337,338].
Володимир Шаян називає місяць квітень, який присвячений цій Богині. З ним можемо не погодитися. Бо за постійним календарем свято Пасхи (Благовіщення) припадає на 25 березня, а церква, користуючись місячно-сонячним календарем при вирахуванні Пасхи, часто зміщається на квітень місяць. Тому березень можемо вважати місяцем Ранкової Зорі. Мардохей (Мардук), якраз і тримає в своєму корені назву місяця Марта (Березня), що тотожний юдейському місяцю Адару [Биб. энцик., 24]. А за аналогією ушанування Зорі 4 вересня, 4 грудня, 4 червня, можемо вивести як свято Ранкової Зорі 4 березня, який в свою чергу відповідає ранку Сварожому, що включає в себе квітень і травень. Можемо припустити, що дія Ранкової Зорі обмежувалася 4 березням і 4 червням.
Шаян також вважає що до пракореня "Ус" ("Іс", "Еас") було додано для чинності особотворчий наросток жіночого роду "тра". [Шаян, 343]. Корінь "Ус" має бути пов’язаний з ранковим Сонцем, що й підтверджується його складовою в імені Ісус, Іса, Ус, Бус. Ісуса Христоса ушановують у першому півріччі від Різдва до Купала, виключення складає тільки свято Преображення через 7 шестиденних тижнів після смерті Ярила – весняного сонця слов’ян. Іноді жартують: яке слов’янське ім’я має жидівське коріння, відповідь – Ізяслав (той що ізимає (вилучає) славу). Але ж можна і з іншого боку зайти: "Слава Ісу", якраз і відповідає Ізяславу. Сонце іс-ходить, із-імається з утро-би Матері-Землі. Одна з назв птаха що приносить немовлят Бусол (Лелека). Інша назва цього птаха "Гайстер" тотожна "Істер".
Перекладач Велесової Книги Борис Яценко ототожнює огняну птаху Матір Славу з лелекою (бусолом, чорногузом), яка несе вогник нового життя у сім’ю [Яценко, 251]. "А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею." [ВК, 7є]. Мати Слава це загальний образ для Зорі як ранкової так і вечірньої, бо вона "сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й загибель" [ВК,7є]. Тобто народження Сонця зранку (навесні) – це перемога, а його захід (осінь) – це поразка. Якщо для ранкової зорі нам підходить образ бусола, то для вечірньої зорі ми знаходимо втілення в сову, як нічну птаху. Асіро-вавілонську Богиню Інінну (вона ж пізніша Іштар) зображували з голубкою або у вигляді голубки; з голубом зображувались і грецька Богиня Афродіта, і фінікійська Астарта. [Дарманський, 121,122,124]. На іншому зображені крилату Іннін супроводжують сови та леви. [Варга, 46].
Мати Слава часто називається Перуницею, або "од Інтри є". "Мати-сва співає в небі про подвиги ратні" [ВК, 7д]. Ми маємо чіткі паралелі з біблійними персонажами, адже Естер є сестрою (дочкою) Мордехая-Перуна.
Мордехай - Індра - Перун
Те що Мордехай це є Вавилонський Мардук, стверджує багато дослідників. Але чіткої визначеності в його проявах немає. С.А.Токарєв доводить, що жерці Вавилону висунули на перше місце бога Мардука, який став над іншими богами і зробили спробу створити щось на зразок монотеїзму, де начебто існує тільки один бог Мардук, всі інші боги – це його прояви: Нінурта – Мардук сили, Нергал – Мардук битви, Енліль – Мардук влади і т.д. [Токарєв, 323-324]. Але сила, битва, влада притаманна всім Богам-громовержцям. Тому тут ми не вбачаємо перехід до монотеїзму, бо не було заборонено, промовляти прояви "небесного царя".
Енліль-Мардук, тотожні нашому Богові Перуну (громовержцю і опікуну воїнства), а також його прояву Лелю і біблійному Іллі. Олександр Знойко зазначає, що "Перун" буквально – "той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем". Пур означає "вогонь" (д.-гр.). [Знойко, 74]. Тож і назва свята Пурім має бути пов’язаною з Перуновим вогнем, який пробуджується після зимової сплячки.
Нескладно побачити в іменах Мардук і Мордехай українське слово "морда", а закінчення слів можуть вказувати на їхню фалічність. Подивимося на наші стели, що стояли на могилах. Вони мали означати запліднюючу силу Батька-Неба, тому їх відображали у вигляді фалосів (людино-фалоси), або ставили ознаки мужів нижче пояса стели. Аналогічна ситуація складається з Паскою: це й писок і піська (дит.). В тих же значеннях використовуються слова "харя" і "хер".
На підтвердження висловлених припущень зазначимо, що коли Естер стала царицею, то на її прохання взяли до палацу Мордехая, який обійняв посаду воротаря і здобув таке довіру, що його поставили охороняти вхід до царської опочивальні. [Косідовський, 366]. "Коли Мордехай сидів у царській брамі, розгнівалися Бігдан і Тереш, два царські євнухи зо сторожів порогів – і задумали простягнути руку на царя Ахашвероша. [Біблія, Естер, 2,21]. Мордехай звичайно здав заколотників цареві. У даному випадку нас цікавить, що Мордехай був воротарем. Цим він нагадує святого Петра, що стоїть на воротах до раю. Петро уособлює нижній світ Богів: він - опора християнської віри, а коли його розпинали, то попрохав, щоб повісили його стримголів, аби не як Ісуса Христоса. Все це вказує на фалічність образа Петра.
Якщо врахувати, що Раєм може бути жіноче лоно, то тоді виправдана посада Петра як ключника, тобто безпосередньо ключа до Раю. А два сторожі порогів, Бігдан і Тереш (до болі знайомі імена!) близькі до ковалів Кузьми і Дем’яна, які більше за все означають роги Велеса (або кінці човна-каміна), що одночасно можуть бути зміями – охоронцями зародку-вогню. Тут ми можемо зробити порівняння з нашим "Патаре (Петро. – С.П.) Дяіе, що той ізведе огінь, який Матирь-сва-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим" [Вк,19]. "Се зберігали Пітаре Діяіє, бо той особливо став напроти Матері. Се було в час сходження до джерел". [ВК, 30]. Тобто можемо зазначити, що Петро-Питаре та Андрій-Індра (обоє в Євангеліях виступають як брати рибалки, але вони діють в різні періоди року) тотожні до Мардука. З усіма персонажами пов’язується Богиня Зорі Іштар-Матирсва.
Гаман - Велес
Ім'я першого міністра царя Ахашвероша, для українця не потребує перекладу – це дійсно гаман, або, як більшість зараз вживає зменшувальний варіант, гаманець. Ми знаємо, що Велес є Богом достатку, тому й не дивно, що першим помічником у Ахашвероша є "мішок з грошима". Є в нас таке близьке до імені слово "гумно", яке позначає господарський двір, а Велес є опікуном господарів, скотини, яка знаходиться у гумні. Гаман може позначати або міхур чоловічого статевого органу, або черево. Є ще одна спільна назва чоловічого і жіночого гамана – калита. Святилища наших предків, що складаються з двох кіл [Остапенко, 76], якраз і символізують чоловічий і жіночий двір. Причому роги Велеса утворюють своєрідний тин-огорожу (змій) жіночого двору. На стикові рогів існує прохід-врата. Тому можна припустити, що аналогічно до ведичної міфології, де Індра (він же "Ондере… інший Перунець" [ВК,30]) б’ється з Врітрою-Перепоною, Мордехай бореться з Гаманом. Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світів. Ілля-громовержець (він же Перун) кидає стріли в чорта, який без сумніву є аналогом рогатого Велеса. Ще один випадок цієї боротьби зафіксований в Біблії: пророк Ілля (Перун) вирізає Ваалових (Велесових) пророків. [Біблія, І Книга. Царів, 18].
В додаток наведемо інший доказ щодо Гамана. Як ми вже зазначали, Велес може уособлювати місяць, а вуха на голові людини позначають зростаючий і ущербний місяць. Розберемо складові слова "серга" (прикраса, що носять на вусі): "сер" – сірий, серп; рга – рога. Ці частини слова напряму пов'язані з місяцем: сіренький, серпастий, рогатий. До того ж треба додати, що традиційні серги робляться у вигляді чола Велеса (сердечко) з рогами. Всі ці ознаки пояснюють нам, чому в жидів з'явився звичай на Пурим пекти трикутні солодкі пиріжки з начинкою з маку і солодощів (або з сиром чи сливками), які отримали назву "вуха Гамана" [Лау, 319].
Наші вареники (пироги) також за формою нагадують вуха, чи то, як прийнято вважати, напівмісяць [Федоренко, 66]. Залишається тільки ці гамани із сиром всередині наштрикнути стрілами щоб з’їсти. Їжте на здоров’я та будьте мудрими: ми маємо знати, як зерно відділити від полови, яку нам підсовують, бо всі інші побрехеньки Книги Естер про розправу над персами були придумані жидами для особистої величі і нагнітання страху гоям (неєвреям).
Щодо свята Пурим, то треба пошукати свої відповідники на 14-15 березня. Протилежно цій даті в Колі Сварожому стоїть свято Здвиження (14 вересня) – Землі здвигається на зиму – темні сили перемогли світлих, відповідно 14 березня мусить бути зворотній рух.
Не всі таїни вдалося нам розкрити у цьому дослідженні, та віримо, що напрям взято вірний. Пізнаючи світогляд Предків – ми збагачуємо своє сучасне духовне життя. Маємо знати, що наші Боги, то прояви Всесвіту. А він багатий своїм розмаїттям. Сприймаючи прояви Богів через міфологічні персонажі, ми розуміємо, що Природа навколо нас жива, а ми невід’ємна її частина.
1. Библейская энциклопедия / труд и изд. Архимандрит Никифор. – Москва, 1891. – 902 с. (репринтное издание Свято-Троице-Сергиевой лавры, 1990).
2. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту.
3. Варга Д. Древний Восток. У начал истории письменности. – Будапешт: Корвина, 1985. – 166 с.
4. Велесова Книга: Легенди. Міти. Думи / Упор. Б. Яценко. – К.: Індоєвропа. – 7503 (1995). – 320 с.
5. Геродот. Історії в дев'яти книгах / перекл. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
6. Дарманський П.Ф. Земні джерела "святого письма". – К.: Молодь, 1985. – 184 с.
7. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
8. Косідовський З. Біблійні оповіді. – К.: Вид. політ. літ. України, 1978. – 400 с.
9. Косовский К. Клара Цеткин + 8 Марта = Пурим?! – http://www.sem40.ru
10. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.
11. Пашник С.Д. Утро Сварога. Народные праздники весны / Родосвет. – Вип.1. – 7514 (2006). – С. 29-36.
13. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: УСГА, 1994. – 240 с.
14. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
15. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
16. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, 1986. – 576 с.
17. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог… – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.
18. Франко І. Сотворення Світу. – Нью Йорк: Оріяна, 1969. – 118 с.