|
Архіви в Україні |
|---|
Адреса: 03110, МСП, м. Київ-110, вул. Солом'янська, 24
|
|
Статус державних архівів:
Державний комітет архівів України (Держкомархів України) - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.
Утворений відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади". Є правонаступником Головного архівного управління України.
Положення про Державний комітет архівів затверджено Указом Президента України від 22 березня 2000 р. № 486/2000.
Держкомархів України вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері архівної справи та діловодства і забезпечує її реалізацію; управляє архівною справою та діловодством; розробляє державні програми розвитку архівної справи та діловодства і забезпечує їх виконання; здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання, а також нормативно-методичне забезпечення архівної справи та діловодства і контроль за їх станом.
До пріоритетних завдань у діяльності Держкомархіву належать:
Мережа архівних установ, підпорядкованих Держкомархіву України, включає 680 установ. Серед них - 7 центральних державних архівів України:
Загальна чисельність працівників цих архівних установ - понад 3000 осіб.
В архівних установах системи Держкомархіву України зосереджено понад 58 млн. одиниць зберігання різних видів документів Національного архівного фонду.
Держкомархівові України в організаційно-методичному відношенні підпорядковані архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів - галузеві архіви Служби безпеки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Державного картографо-геодезичного фонду та ін.; архівні установи Національної академії наук України.
З 1956 р. Держкомархів України є членом Міжнародної ради архівів - неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО.
Указом Президента України від 30 жовтня 1998 р. № 1200 встановлено професійне свято - День працівників архівних установ, що відзначається 24 грудня.
Перший державний орган управління архівною справою в Україні було створено за доби Центральної Ради. Ним став Бібліотечно- архівний відділ Департаменту мистецтв Генерального секретарства справ освітніх (з 9 січня 1918 р. - Народного міністерства освіти УНР), упродовж грудня 1917 - квітня 1918 р. очолюваний професором О. С. Грушевським. Поряд із суто практичною діяльністю - "рятуванням архівної спадщини" в складних умовах Української революції, відділ розробляв основні напрями майбутньої архівної реформи: створення Національного архіву, розширення доступу до архівної інформації, широка видавнича програма, заснування археографічної комісії, повернення українських документів з російських архівів.
Організований у квітні 1918 р. архівно-книжно-бібліотечний відділ Головного управління у справах мистецтв та національної культури Міністерства народної освіти Української Держави, що його очолював В. Л. Модзалевський (квітень1918 р. - січень 1919 р.), зосередив зусилля на вдосконаленні засад і практичному здійсненні архівної реформи. Визначальними принципами її були: законодавче закріплення державної власності на архівні документи, централізація архівної справи, створення Національного архіву Української Держави з підпорядкованими йому архівами та архівними комісіями на місцях, заснування фахових навчальних закладів. Готуючи реформу, відділ співпрацював у справі створення Національного архіву з Археологічним інститутом, який мав забезпечити архівні установи України кваліфікованими кадрами, і Археографічною комісією при ньому.
У другій половині 1919 р. діяльність архівних установ спрямовувала Архівна комісія Міністерства народної освіти Директорії УНР під керівництвом професора П. В. Клименка. Комісією було видано перший випуск "архівно-музейного" часопису "Українська старовина" (Кам'янець-Подільський, 1919).
Першим радянським державним органом управління архівною справою стала створена в січні 1919 р. у Харкові Архівно-бібліотечна секція (керівник В. О. Барвінський), що діяла у складі Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС). На секцію покладалися завдання організації і централізації архівної справи, облік і раціональний розподіл документів між архівами; збирання відомостей про документи українського походження в зарубіжних архівах; здійснення контролю за відбором документів на постійне зберігання; популяризація архівної справи; підготовка кадрів. Секція поділялася на чотири підвідділи: архівознавства (теорії архівної справи); контрольно-експертний (з відбору документів для зберігання і утилізації); адміністративно-технічний; архівного фонду. Після того як роботу секції перенесено до Києва, її очолив В.Л. Модзалевський (квітень - червень 1919 р.). Позитивні результати дало заснування Українського головного архіву (червень - липень 1919 р.) і зосередження в ньому фондів ліквідованих київських установ.
У липні 1919 р. було створено Головне управління архівною справою, підпорядковане позашкільному відділові Наркомосвіти УСРР.
Для належного фахового вирішення питань щодо історичної цінності окремих архівів і архівних документів, планомірного використання їх і забезпечення збереженості з лютого 1920 р. по серпень 1921 р. при Всеукрревкомі діяла Особлива архівна комісія (з березня 1920 р. - Особлива Всеукраїнська архівна комісія - ОВАК), яка мала мережу місцевих органів.
У вересні 1921 р. на базі Архівного відділу ВУКОПМИС було створено Головне архівне управління при Народному комісаріаті освіти УСРР (завідувач М.О. Скрипник). Основне завдання Головарху та його місцевих органів полягало в обліку, впорядкуванні й охороні архівних документів; виділенні тих із них, що не підлягали зберіганню, з наступною передачею їх на державні паперові фабрики, наданні установам і приватним особам довідок. У січні - липні 1922 р. було організовано місцеві архівні установи - губернські архівні управління (губархи).
Віхою в архівному будівництві стало створення в січні 1923 р. Центрального архівного управління (Укрцентрархіву), підпорядкованого Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітетові. Впродовж січня 1923 - жовтня 1931 рр. його очолювали С. М. Тетін, М.А. Рубач (Рубанович), С. С. Семко-Козачук. Основні завдання Укрцентрархіву полягали в загальному керівництві архівною справою і організацією архівної частини поточного діловодства в установах УСРР, концентрації архівних документів у підпорядкованих йому установах, їх науковій класифікації. Укрцентрархів мав два відділи: архівознавства і секретаріат. Йому підпорядковувалися центральні історичні архіви в Харкові і Києві, Центральний архів революції в Харкові, від 1924 р. - Київський центральний архів давніх актів. На місцях при губархах створювалися губернські історичні архіви (губістархи).
Зміни в адміністративно-територіальному поділі України зумовили перебудову мережі архівних установ. У листопаді 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР затвердило нове положення про Центральне архівне управління УСРР, його установи й місцеві органи, згідно з яким ліквідовувалися 9 губернських і утворювалися 40 окружних архівних управлінь, а також Головне архівне управління Молдавської АСРР.
Нові зміни відбулися 1928 р., коли для концентрації документів колишніх губернських установ було створено 5 крайових (міжокружних) історичних архівів у Харкові, Полтаві, Чернігові, Дніпропетровську та Одесі. Центральне архівне управління УСРР відтоді складалося з двох відділів: адміністративно-організаційного і архівознавства.
1925 р. засновано друкований орган Укрцентрархіву - журнал "Архівна справа" (1925 - 1930), перейменований згодом на "Радянський архів" (1931 - 1932), а потім - "Архів Радянської України" (1932. 1933). Одночасно виходив "Бюлетень Укрцентрархіву" (1925 - 1931).
1932 р. у зв’язку з ліквідацією округ і утворенням областей було проведено нову реорганізацію мережі архівних установ: створено сім обласних архівних управлінь, які керували діяльністю семи обласних історичних архівів і державних історичних архівів у містах обласного підпорядкування. Низова мережа архівних установ складалася з обласних і районних архівів. У Харкові діяли Всеукраїнський центральний державний архів, Центральний історичний архів, Центральний архів праці (зберігав документи громадських і профспілкових організацій), Центральний архів революції, Центральний архів кооперації, Всеукраїнський центральний фотокіноархів, у Києві - Всеукраїнський військово-історичний архів.
У квітні 1938 р. постановою союзного уряду управління архівами й мережу архівних установ було передано Народному комісаріатові внутрішніх справ СРСР, архівні установи союзних республік підпорядковано Головному архівному управлінню НКВС СРСР. У березні 1939 р. архівні установи України перейшли у відання НКВС УРСР, відтак у березні 1940 р. Центральне архівне управління УРСР було реорганізовано в архівний відділ НКВС УРСР, а обласні архівні управління - в архівні відділи УНКВС. Державний орган управління архівною справою очолювали А. І. Громицький, С. С. Сенчило, Ф. І. Бражник.
У червні 1941 р. архівний відділ НКВС УРСР реорганізовано в Архівне управління НКВС УРСР, а в жовтні 1941 р. - в Управління державними архівами НКВС УРСР. Протягом 1941 - 1943 рр. Управління перебувало в евакуації у м. Златоусті й мало таку структуру: секретаріат; відділи - організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування, використання, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адмінстративно-господарський.
З 1944 р. мережа архівних установ складалася з Центрального державного архіву Жовтневої революції, Центрального державного історичного архіву, Центрального державного архіву фонофотокінодокументів і їхніх трьох філіалів, 24 обласних архівів з 8 філіалами, а також міських і районних архівів.
Протягом 1947 - 1960 рр. державним органом управління архівною справою було Управління державними архівами Міністерства внутрішніх справ УРСР; у 1960 - 1974 рр. - Архівне управління при Раді Міністрів УРСР. Тривалий час (1948 - 1969) його очолював досвідчений організатор архівної справи, знаний архівіст С. Д. Пількевич (1897 - 1975). Завдання Архівного управління полягали в забезпеченні збереженості документів Державного архівного фонду (ДАФ СРСР), розробленні основних питань організації, теорії і практики архівної справи; виявленні й використанні архівної інформації; вивченні, узагальненні та поширенні передового досвіду вітчизняних і зарубіжних архівних установ. У 1945 - 1962 рр. структура Управління включала секретаріат і вісім відділів - організаційно-інспекторський, науково-методичний, комплектування ДАФ СРСР, використання документальних матеріалів, науково-видавничий, кадрів, фінансовий, адміністративно-господарський. Після зроблених у 1963 р. змін вона мала такий вигляд: секретаріат, сім відділів - організаційно-методичний, відомчих архівів і організації діловодства, комплектування, обліку і експертизи, наукового використання та інформації, науково-видавничий, кадрів, бухгалтерія, адміністративно-господарський.
З 1947 р. розпочато видання "Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління МВС УРСР" (з 1965 р. - "Архіви України"). 1963 р. в Архівному управлінні організовано колегію - дорадчий орган для розгляду найважливіших питань життєдіяльності галузі.
У 1966 р. створено Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР, у 1969 р. - Центральний державний архів науково-технічної документації УРСР. 1970 р. Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва (нині - Центральний державний архів вищих органів влади і управління України) переміщено з Харкова до Києва.
Як член Міжнародної ради архівів (з 1956 р.) Архівне управління при Раді Міністрів України бере активну участь у роботі міжнародних конгресів архівів, "Круглого столу архівів". У квітні 1974 р. постановою Ради Міністрів УРСР Архівне управління перетворено на Головне архівне управління при Раді Міністрів УРСР.
Упродовж 1970 - 1980-х рр. У цей час Головархів очолював кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України О. Г. Мітюков. Остаточно викристалізувалася нинішня структура центрального органу управління архівною справою і мережа архівних установ України. Цей період увійшов в історію як застійний, проте в галузі архівного будівництва він позначився багатьма важливими зрушеннями. Було поліпшено умови зберігання Державного архівного фонду, технічного оснащення архівів; створено лабораторії і групи для ремонту, реставрації і мікрофільмування документів, удосконалено науково-довідковий апарат про склад і зміст архівних фондів, розширено використання архівної інформації, зміцнено міжнародні зв’язки Головархіву.
Із здобуттям Україною незалежності змінилася й назва Головархіву та його організаційно-правовий статус: у 1992 - 1999 р. - це Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, у березні - грудні 1999 р. - Головне архівне управління України, з грудня 1999 р. - Державний комітет архівів України. У 1988 по 1996 рр. Головархів очолював заслужений працівник культури України Б. В. Іваненко. У 1996 - 1998 рр. цю посаду обіймала Н. В. Киструська. З 1998 р. начальник Головархіву, з січня 2000 р. - Голова Державного комітету архівів України - доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук Р. Я. Пиріг. З жовтня 2002 р. комітет очолює доктор історичних наук, професор Г. В. Боряк.
У цей період здійснено важливі заходи щодо реформування архівної справи, її демократизації і деполітизації, створення її сучасної правової бази, формування на цій основі Національного архівного фонду, розширення доступу до архівних документів, розгортання наукових досліджень в галузі архівознавства і документознавства, організації діяльності архівних установ на нових засадах господарювання, подальшого розвитку їх системи й мережі. З 1991 р. науково-інформаційний бюлетень "Архіви України" перетворено на науково-практичний журнал.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2006 року № 1358 "Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2000 р. № 403" упорядковано структуру Державного комітету архівів України.
Колегія Державного комітету архівів України створена для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Комітету, обговорення найважливіших напрямів діяльності й розвитку галузі.
У своїй роботі колегія керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Положенням про Державний комітет архівів України.
Основні завдання колегії:
Колегія як дорадчий орган працює за регламентом, затвердженим її рішенням від 22 листопада 2000 р.
До складу колегії Державного комітету архівів України входять Голова Держкомархіву (голова колегії), його заступник, керівники структурних підрозділів комітету, директор ЦДАГО України, завідувач кафедри Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, народний депутат України Пхиденко Станіслав Семенович, член Комітета Верховної Ради з питань культури і духовності.
Членів колегії затверджує і звільняє від виконання обов’язків Кабінет Міністрів України.
Наукова рада Держкомархіву є науково-дорадчим органом, створеним для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо головних напрямів розвитку архівної справи й справочинства, обговорення найважливіших програм, а також питань:
Створена для розгляду питань, пов’язаних з визначенням складу Національного архівного фонду, включенням до нього і виключенням з нього документів документів, затвердженням результатів експертизи наукової, історико-культурної цінності документів, проведеної експертно-перевірними й експертними комісіями державних архівних установ, самоврядних наукових установ, державних музеїв і бібліотек, підприємств, установ і організацій недержавної власності та об’єднань громадян.
До складу ЦЕПК входять фахівці Держкомархіву України, державних архівних установ, представники центральних органів виконавчої влади та об’єднань громадян, наукової громадськості.
Методична комісія Держкомархіву є науково-дорадчим органом, створеним для розгляду проектів нормативних і методичних документів з архівної справи, діловодства та інших питань діяльності архівних установ, зокрема:
Комісія приймає рішення про подання для затвердження, погодження чи опублікування проектів зазначених документів.
Науково-дорадчий орган для розгляду питань щодо публікації документів НАФ, видання наукової, науково-популярної, навчальної, довідкової літератури, рекламно-інформаційних матеріалів з архівної справи, діловодства та інших питань діяльності архівних установ.
Розглядає поточні й перспективні науково-видавничі плани, проекти, програми; рекомендує видання до друку, вирішує інші науково-організаційні проблеми, пов’язані з підготовкою і виданням публікацій архівних установ.
Архівні установи України: Довідник / Автори-укладачі О. І. Алтухова, С. І. Андросов, Л. С. Анохіна та ін.; ред. кол. О. С. Онищенко, Р. Я. Пиріг, Л. А. Дубровіна та ін.; упоряд. Г. В. Боряк, С. Г. Даневич, Л. А. Дубровіна та ін.; Державний комітет архівів України, Міністерство культури і мистецтв України; Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України.- К., 2000. - С. 11.
Архівні установи України: Довідник. Т. 1. Державні архіви / Держкомархів України. УНДІАСД; Редкол.: Г. В. Боряк (голова), І. Б. Матяш, Г. В. Папакін. - 2-е вид., доп. - К., 2005. - C. 26-30
Головна сторінка | Nota Bene | Генеалогія | Новини | Публікації | Архіви в Україні | Архіви в світі | Контакти | Карта порталу
Copyright © 2007 - Державний комітет архівів України
Всі права застережені
Вебмайстер: webmaster@archives.gov.ua