Стаття про виступ гурту "Вій" в клубі "Майдан"

У повний місяць 13 травня без ворожби та містики не обійшлося і у нашому тихому містечку. Дарма, скажете ви, саме у таких старовинних містах, як Луцьк, шугає повно усілякої нечисті, особливо вночі, а там і річка Стир недалеко, а отже, водяники з русалками чатують на березі, а за містом ліс, болота, не обійшлося і без лісовиків та мавок, малих потерчат і страшних вовкулаків… Ніхто так як ми, лучани, не знає, скільки всілякої чортівні водиться у цих краях. І, начебто, сумирна вона, і ,начебто, шкода та зиск від неї невеликі, ото тільки що до музик хороших та до пива ласа…А пиво з музикою у нас ясно де дружбу дружать - в пивному клубі "Майдан". От тобі й маєш привід завітати, а ще коли сам верховний мудрий Вій з Києва обіцяється бути. Не жахнувся навіть і простий посполитий люд до "Майдану" прийти-приїхати, так разом з чортами та відьмами і повсідався за столи, а як же інакше, Вій - він для усіх один пісні грати-співати буде, тут вже мусиш не злякатися ні сусідства бісового, ні погляду очей пророчих, ні ночі темної, яка швидко на сонце п'ятою наступила. Знай собі сиди, тримай у руках кухля з напоєм пінним та на Вія споглядай, чи правду люди кажуть, що мудрий та справедливий він…Ой правду, чесно кажучи, сама давно подобаю творчість цього українського гурту, тому завершую свою казково-ліричну оповідку і переходжу до хронології того вечора.

До Луцька гурт завітав по обіді, у повному складі, а зокрема були Дмитро Добрий-Вечір, який недавно оклигав від аварії, Костянтин Кондрашин, Олександр Калінчук, Микола Родіонов, Леся Добрий-Вечір, Сашко Власюк, Сергій [Little] Литвинюк (менеджер гурту). Оскільки постійний звукорежисер "Вія" не зміг долучитися до їхньої луцької мандрівки, на поміч зголосився президент Української Національної Шоу-Біржі - Андрій Козєлков. Саме він колись, ще на початку дев'яностих, був першим звукорежисером гурту. З купою речей, різноманітних інструментів, а також сподіваннями бодай на трішечки потрапити до Луцького замку. Саме через це, разом з "Вієм" до нас вдруге завітав і гітарист "Кому Вниз" Слава Малюгін. Не судилося, саундчек, налаштування до концерту пройшлися серпом по часу і музиканти не встигли потоптати бруківку замкової площі, хоча походили та роздивилися обабіч неї. Леся Добрий-Вечір, архітектор за фахом, розповідала, що колись навіть практику тут проходила, мовляв, хотілось знову повернутись і глянути на ці вежі.

Концерт розпочала мрійлива "Французька", потім легендарна "Змія" і майданівці вже тягнуть не лише пиво, а й слова відомої пісні : "Серед темної, серед ночі, темна-темна змія повзе". За тим "Колискова для лялькових немовлят". Не сплять слухачі, плещуть у долоні. "Між землею і небом", "Вогняне коло" і найбільш іронічна серед усього заспіваного "Вієм", зі слів Дмитра Добрий-Вечір: "Пісня про сумну жіночу долю",- "Як летіли бугаї". Опісля починає свою химерну казку лірник Сашко Власюк, і так його оповідка усю публіку заводить, непроста то річ, виявляється, казки розповідати, тут і актором, і музикою, і забіякою неабияким треба бути, ще й говірку, мову багату та язика гострого мати. "Про дівчину Варочку, козака із запроданою душею та срібний грошик". Після казки з залу чується фраза вже не дуже молодого і тверезого гостряка : "А можна, пожалуйста, все то же, но по-русски? Я из "регионов". Сашко не розгубився і випалив: "Хай живе Україна від Мурманська і до Берліна". Майданівці весело регочуть. Концерт триває. Далі була, "Не дала земля",написана ще у далекому 1992році, та награна в альбомі 2000 року. "Лист додому". Лемківська народна "Під облачком", "Серед тіней", "Очі відьми" - співали усі, "Хата скраю села" - продовжували. Публіка, "який завжди до меду ложки треба", вимагала ще, тому на біс було награну "Нудьгу", яку Дмитро колись присвятив своїй дружині та доньці, і "Змію". Після вигуків і скандування "Хочемо ще!", на поміч Дмитру Добрий-Вечір знову приходить лірник Сашко. Казка "Про старого козака, різдвяного чорта і козацький рід" завершила виступ "Вія", хоча, певно, слухати такі пісні і оповідки не набридло б нікому до самого ранку. "Вітер віє-повіває, серце з жалю завмирає". І хоча я знала, що провокувати музикантів опісля концерту на інтерв'ю, вважалося б, швидше, фашистським, ніж журналістським штибом, (усі трохи втомилися і хотіли відпочити), сподівання почути щось цікаве та емоційне таки виправдалось. На розмову першим пристає Дмитро:

- Дмитре, які враження по собі залишив "Майдан"?

- Я такого клубу в Києві не бачив. Є різні, але цей дуже сподобався, такі страви смачні, давно так не їв. До того ж організатори, звукорежисери сьогодні відмінно попрацювали. І публіка привітна, все сподобалось. Я думаю, що треба буде іще сюди приїжджати, якщо запросите.

- А чого під час концерту вас так дивувало знання нами текстів пісень?

- Я кокетував, звичайно, для музиканта такі прояви завжди приємність.

- Вам, особисто, більше подобається виступати на великих майданчиках, чи у таких клубах, як "Майдан", і, взагалі, кількість людей у залі має значення?

- На великих майданчиках я себе впевненіше почуваю. А кількість…, є, певно, такі, хто хоче на кухні грати, то хай собі грають. Коли кажуть, що музикант грає для себе - це брехня, такого не може бути. Кожен митець, чи музикант, чи художник хоче мати бодай одного прихильника, хай то навіть буде його дружина чи дитина…

- А є відчуття, що вже виросло кілька поколінь ваших слухачів? І яку публіку приємніше бачити на концертах, досвідчених однолітків чи молодь?

- Дівчат, молодих дівчат (сміється)

- І щоб вони знали тексти?

- Не обов'язково, просто, щоб були.

- Дмитре, давайте про творчість вашу поговоримо, як виникла ідея зробити триб'ют?

- Просто у нас є хороші пісні, хотілося б, щоб їх хтось співав. Для бажаючих існувало дві умови, записати своє трактування якоїсь із пісень самим і представити нам на розгляд, або записатись у нас. Майже всі записали самі.

- А новий альбом "Вія" має вийти у серпні?

- Точніше, вересні.

- Чомусь ви нікуди не поспішаєте?

- А куди поспішати? Не обов'язково кожен рік випускати дві хороші пісні і вісім поганих. Краще раз на три роки видати один альбом, але такий, як треба.

- Тобто вас не турбує, що прихильники чекають нового матеріалу? Типу як казав Лесь Подерв'янський: "Я ж не Майкл Джексон, щоб грати на публіку".

- Подерв'янський…я думаю, що у російській мові не так багато матюків, щоб писати багато речей. Кому треба, той дочекається, я так сподіваюсь, що наша музика десь поза часом. У мене зараз період такий, хочеться кудись в Індію поїхати, у Мексику…А музика, музика від мене нікуди не дінеться…

- Для музиканта важливо знати, в якому стилі він працює? Зараз про "Вій" кажуть, що це "дарк-фолк"…Чи така стилістична ідентифікованість вас не обходить?

- Ні, я точно знаю, що не буду грати. Якусь реперську музику чи хіп-хоп. Пишемо і граємо те, що хочеться, те, що лежить до душі.

- Цікаво, а сім'я розділяє ваше захоплення музикою?

- Дружина вже майже нічого не може слухати з того, що я слухаю. А з дочкою цілковите порозуміння. Зараз їй дев'ятнадцять років, навчається на дизайнера.

У дванадцять їй приносили різну фігню, типу "руки вверх", я брав ці касети і викидав через кватирку. А тепер цілковите порозуміння, я їй даю щось своє слухати, вона мені своє. На даний час мало музики слухаю, єдине, якщо з'являється щось нове і воно, звичайно, відповідає моєму уявленню про музику.

Бачу, що до загального гурту приєднується лірник Сашко, зважаючи на сьогоднішній успіх у публіки вирішила і йому задати кілька запитань.

- Сашко, усім дуже сподобались ваші казки. Ви їх самі пишете?

- Сам. Знаєте, як кажуть, думи мої - діти мої, а для мене мої діти - це мої казки. Я збираю фольклор. Буває, що якийсь дідусь чи бабуся щось розкаже. Чи подія якась у житті трапиться. От читав реєстр козацький і мені там одне ім'я сподобалось, так і народилася казка "Грицько Кобиляча Смерть, Кримський богатир Ахмед і сила характерницька". Аналогів моїм казкам нема, хіба що у Гоголя щось схоже.

- Але, такі казки більше орієнтовані на молодь чи дорослу аудиторію?

- Вони універсальні. Слухають усі, і малі, і дорослі. У мене є величезна торба листів, дітки пишуть…, а було, що і з тюрми людина написала. Випадково почула казку по радіо і писала, що це змусило її якось переосмислити своє життя, почати більше читати. Чесно кажучи, найбільше вразив лист сліпих дітей, виколотий азбукою Брайля . Для них світ замкнений, а така казка може розрадити, там немає ніякої ненависті, песимізму, але щоб таке написати, треба добре попрацювати.

Поряд Сашка сидить його дружина, незмінний перкусіоніст та берегиня "Вія" Леся Добрий-Вечір. Леся сьогодні була неперевершена, натхненно грала і аж світилася від позитиву. Що то значить справжня жінка, стільки чоловіків і усім треба раду дати…

- Леся, як ви вважаєте, чому в українській рок-музиці так мало жінок?

- Так склалося не лише в рок-музиці, а й у нашому суспільстві. Традиційно жінка займається тим, що прикриває тили. До речі, і в парламенті мало жінок, які мають можливість якось впливати на політику. Все було б не так складно організовувати, якби цим займалися жінки. Можливо, потрібно займатися справами не так інтелектуально, як чуттєво. Жінка - хазяйка, вона ставить перед собою реальні задачі і знає, як їх вирішити. А по-чоловічому морду бити, вибачте, звичайно, приємна справа…Хоча, не було б нічого дивного у тому, що жінка, наприклад, стала б міністром оборони. Якби не було наших українських жінок, щоб ті чоловіки робили, не було б, що боронити. Ви подивіться на нашу історію, фольклор. Будь-яка пісня про те, що він десь воює, а вона його чекає вдома або ж перестає чекати. Як каже Дмитро: "Така гірка доля"…

- А поняття "жіночої логіки" існує?

- Безумовно, у чоловіків історично склалася лінійна система мислення. Вранці встав, узяв собаку, коня, пішов завалив мамонта, прийшов додому. Всі поїли, всі задоволені. А жінка вдома паралельно думає про багато речей одночасно, і про чоловіка, і про дітей, це специфіка колоподібного мислення. Особисто мені пощастило з родиною, коли ми на концерті, п'ятирічного сина доглядає бабуся. Якби ми взяли його з собою на концерт, то виступу, як такого, не було б, або ж був би театр одного актора. Жінкам необхідно щось робити і в мистецтві, і в політиці, і в музиці. Не тому, що емансипація та інша дурня, а тому, що наші жінки, справді, цікаві і їм є, що сказати.

"Проспівали четверті півні, зайнялася нова зоря"… так і моя оповідка до кінця добігла. Музиканти відпочивали після концерту, публіка, підживлена вієвською енергетикою, спромоглася на рок-н-рольні танці. Помічена під час концерту нечисть порозбігалася по домівках, лісах і болотах, не гоже ж усім хвости та роги свої показувати…не набешкетуєшся і не наворожиш крепко - наступного разу не пустять…, а так хочеться "чорною змією" утекти світ за очі з цього урбанізованого закомерціалізованого світу. Туди, де вольним воля, а відважним всміхається доля, де звучать наші пісні, де діточки змалечку рідне слово і казку чують. Де нічого боятися, ні девальвації, ні інфляції, де не потрібно боротися з окупацією чужоземних культур. Туди, де совість і правда панують, а "хати скраю села" пусткою стали, бо всі тепер живуть однією великою родиною... Химерні та марні сподівання. Нічого більше не залишається вар'ятам і мрійникам, як ходити до "Майдану", і разом з чортами, відьмами й перевертнями пити пиво. І п'ючи знати, що ця війна проти несмаку і попси таки для справжніх солдатів, за стільки років душа рок-н-ролу ще міцно тримається у цих стінах, фастфуди і комерційні радіо ростуть, як гриби після дощу, а в "Майдані" тільки товариства та сили більше стає, за неспішною розмовою чекати нових зустрічей з українською музикою.

Автор - Галочка Вlackbird

Обговорити статтю

Афіша
НОВИНИ
Журнал "Live in МАЙДАН"

Про Заклад
Екскурсія по закладу
Фотогалерея, перший зал
Фотогалерея, новий зал

КОЛЕКЦІЇ
Колекція афіш
Колекція картин
Колекція примочок
Колекція пивних етикеток

МЕНЮ
Для тіла
Для душі

ВЕЧОРНИЦІ
Фотоальбом вечорниць
ПОДІЇ 2006
Гості
ФОТОзвіти 2007
Золоте підпілля + mp3
Архівчик друку

КНИГА СКАРГ І ПРОПОЗИЦІЙ
ГОСТЬОВА КНИГА
КОНКУРС