21.09.2006 16:35
На "Кіношоці" обговорили "HAPPYPEOPLE"
На "Кіношоці" щовечора відбуваються обговорення фільмів конкурсної програми. На моє здивування, обговорення фільму "HAPPYPEOPLE" пройшло дуже мирно. Злостивці хоча й були в залі, але промовчали, незважаючи на те, що ведуча Іріна Шилова сказала: "У нас складний випадок". Олександр Шапіро відповідав у властивій йому лукавій манері, максимально ускладнюючи дискурс філософською термінологією, круто замішаною зі сленґом.
Наприклад, на питання "В чому ваш, як режисера цієї картини, етичний імператив?", Олександр Шапіро відповів так: "Мій етичний імператив полягає в тому, що ситуація, яка відбувається з героями, настільки близька мені по суті, що для мене становить горизонтність життя, і я нічого іншого, окрім очевидної кризи і амбівалентності всього того, що називається дизайном людських вражень, тут не бачу. Це становить величезний складний герметичний порядок в моїй душі, і за допомогою творчости я намагаюся роз-узгодити цю згуртовану єдність речей, яка мене засмучує. Ось і все".
Очевидно, що розглядаючи творчість Шапіро вузько, в суворих рамцях кінематографічної традиції, можна дійти до стану роздратування або розгублености. Тому що таке іґнорування правил драматургії, монтажу і законів сприйняття – велика рідкість. Відносно традиції це виглядає хуліганством, відносно сприйняття глядачів – і зовсім тероризмом. Але якщо розглядати шапірівське кіно ширше – наприклад, в екзистенціальному контексті, – то обрана манера зйомки – просто авторська стилістика. Це така поетика. З точки зору фундаментальної, а саме теорії кіна – це спроба оновлення кіномови. Простір експерименту. І тут зрозуміло, що режисера виклично неформатного намагатимуться відформатувати, тому фільми Шапіро й порівнюють з Джармушем, Муратовою і Ґодаром. Хоча це неправомірно. Думаю, джерела його творчости – поза кінематографічним полем, швидше у філософії й особистому життєвому досвіді. І хоча у власних кінематографічних уподобаннях я є переконаним традиціоналістом, упевнена, що років за 20 фільми Шапіро матимуть велику художню цінність. Тому що те, що він робить, – це консервація нашого смутного часу. І навряд чи якийсь іще український ігровий фільм останніх 15 років підпадає під це визначення.
Повертаючись до "Кіношоку", відзначу, що Шапіро показував усі свої повнометражні картини на цьому кінофестивалі. З розмов у кулуарах вдалося з’ясувати, що російська частина кінокритичного співтовариства вельми прихильно сприйняла попередній фільм Шапіро "Путівник" (на торішньому фестивалі він був відзначений дипломом). Тому нову картину Шапіро чекали з цікавістю. І хоча із, знову-таки, приватних розмов стало зрозумілим, що "HAPPYPEOPLE" викликав ентузіазм куди менший, ніж "Путівник", Шапіро зберіг репутацію "найживішого українського режисера". Пам'ятаючи про те, що у своїй вітчизні пророка немає, думаю, цікавим є погляд на творчість Олександра Шапіро з боку. Пропоную запис декількох реплік і думок про "HAPPYPEOPLE", що пролунали під час обговорення стрічки на "Кіношоці".
Кінокритик Алєксандр Шпаґін. "Ми побачили фільм недосконалий, але цікавий. Перш за все тому, що він розповідає про нову соціальну реальність. Тобто "HAPPYPEOPLE"– глибоко сучасна картина. Вона говорить всупереч стійкому переконанню, що сьогодні народ живе погано, страждає, говорить про дуже серйозну кризу нації, яка виникла завдяки ситості. На відміну від "Цикути" – фільму, що був чистим викидом енергії, неконцептуальним, ніяким, але цікавим за естетикою. В "Путівнику" це все вже було і ми про це говорили... Нова картина Саші Шапіро – про "геппі піпл", про споживачів світу попси, яка абсолютно задавила сьогодні капіталістичний світ. Про тих людей, які попсу не слухають, але перебувають всередині неї. Духовний вакуум, як говорив один шукшинський герой, заповнити все одно нічим. Тому що у цих людей в свідомості та ж сама попса. Безумовно, мені цікаво, куди приведе ця гра героїв. Я був упевнений, що фільм закінчиться цікавіше. Мені дуже не вистачило фіналу. Десь на середині картини все застигає – на мертвій точці гри. І правильно казав Віктор Матізен: все зрозуміло, одне й те ж, одне й те ж, але це нікуди не виходить далі – ані в притчу, ані в драму... Фінальної сходинки, яка могла б додати всім цим приватним історіям якогось глибинного змісту, мені не вистачило. І взагалі я давно помітив, що у Саші Шапіро великі проблеми зі структурою. Однак з кожним фільмом вона, структура, поліпшується. І те, що "HAPPYPEOPLE" – сюжетний фільм, – це вже дуже добре. Бо дуже показовому іронійно-екзистенційному "Путівнику" не вистачало саме структурности, сюжетности. Іншими словами, я чекав від "Путівника" такого погляду на світ, як в "Липневому дощі" – просторі безсюжетному, який, одначе, на рівні смислу вибудовується в необхідну структуру. У "HAPPYPEOPLE" сюжет ніби допомагає, але він розпливається. У фіналі – відході у макове поле – виходить, що герої у всьому мали рацію... І дивно, але іронійна інтонація кудись зникає. Серйозний погляд на реальність не дуже-то й відбувся. А він міг би бути.
Кінокритик Віктор Матізен. Мені теж було цікаво дивитися, так само, як і Саші Шпаґіну, тому що фільм зроблений з драйвом. Манера зйомки, поєднання зображення і музики – все це тримає і не відпускає. Мені здається, що, як не дивно, ця картина не додумана, не продумана. Що взагалі-то образливо. Те, що казав Саша, і те, що написане в анотації картини, про сите життя, – це, власне, найменш цікаво. Подумаєш, з жиру казяться і щось таке придумують! Насправді суть ситуації не в цьому. Та гра, яку один з героїв спочатку дає іншому, – дуже серйозна гра. Це гра в упарювання людям речей, які їм абсолютно не потрібні. Це спосіб маніпулювання людьми. І ось це у фільмі практично не прописано. Насправді другий герой, Бамбізо, – він саме такий маніпулятор-провокатор. Ось персонаж! Настільки цікавий, що можна показати його роботу саму по собі. Але ви йому дали маленьку роль і зосередилися на іншому герої, з яким все складається зрозуміло. Руйнує він свій бізнес чи ні – річ не в цьому. Річ у тім, наскільки людина здатна змінити власну долю, і наскільки інша людина здатна їй допомогти в цьому, і що це таке – допомога їй чи навпаки? Тут вічні проблеми, які розв'язуються на такому простенькому рівні. А це, власне кажучи, й образливо. За задумом цікава картина. Принаймні це кіно слабкіше, ніж "Путівник", а це образливо. "HAPPYPEOPLE" – вочевидь талановитий фільм.
Актор і режисер Олександр Баширов. Не важлива якість фільму, його орієнтація, важливо, що люди сюди приїжджають і хочуть зрозуміти суть свого життя. Поламаного-знищеного в цьому капіталістичною азарті, в жаданні наживи і чистогану...
Кінознавець Іріна Шилова. Я в скрутному становищі. Річ у тім, що картина на мене справила дуже дивне враження. Здогадатися про принцип гри, яка ведеться між двома головними персонажами, не так складно, і розгортається це на перших 15-20 хвилинах, – все інше у фільмі, як мені здається, не дуже хвацько придумано. В картині все тягнеться, тягнеться і нікуди не просувається. У всьому цьому простежується думка, і вона тут вже була сформульована. Для людей, які досягають усього, життя стає нудним своєю одноманітністю. Дадуть вам 100 мільйонів – ви спочатку побіжите по магазинах, а потім стане нудно, тому що невідомо як витрачати ці гроші, щоб одержувати задоволення, по суті, щоб жити. Мені здається, що всі герої "HAPPYPEOPLE" ніби усічені, вони не об’ємні як персонажі... Можливо, забираючись на цю піраміду, люди справді втрачають духовні, людські уявлення про нормальні речі? Не знаю, на тих висотах не бувала, але чомусь мені здається, що навіть за таких дивних поворотів долі й життя (впродовж 1990-х справді ставали мільйонерами протягом місяців), невже їм справді нічим зайнятися, окрім як ходити по бабах і ще щось таке? Чомусь в це не віриться. А взагалі-то мені трохи сумно. Цілком правий той, хто сказав тут, що це абсолютно нове кіно. Визнаю: все, що я тут кажу, може виявитися повним безглуздям, тому що я людина іншого покоління і мені в цій картині не вистачило того, чого вистачало в кіні минулого. Фінал дивний і невизначений – що вони йдуть шукати? І найголовніше: я не випадково поставила питання про те, як цей фільм дивитимуться звичайні люди, у яких немає таких проблем...
Аксінья Куріна. Які твої враження від дискусії?
Олександр Шапіро. Мої враження – це згасаючий інтерес між двома безпосередніми фронтами, які представлені людьми, які щось роблять в кіні, і критиками. Все це нагадує історію постмодерністської резоми, коли щільність вибудовується не завдяки якійсь щільній опозиції, для якої вже немає жодних підстав, а умовним відпрацюванням формальних речей, що зводяться в цілому до встановлення цінности, яка живе вже автономно від критиків і від режисера. Таке враження. Але, з іншого боку, є ще якийсь смисл.
Що нове ти дізнався про свій фільм?
Насправді я вперше почув якісь думки. Більше я ні від кого не чув, оскільки ні з ким не спілкувався. Або з різних причин мені не казали.
Чи важливі для тебе взагалі рефлексії критиків?
Мені б хотілося, щоб ці рефлексії мене радували. Напевно, мені швидше потрібна не об'єктивна картина...
А підбадьорювання?
Підбадьорювання, так. Оскільки це виснажливий процес – робити кіно.
Тут тебе підбадьорили?
Звичайно. Саша Шпаґін мене дуже підбадьорив, враховуючи те, що перший мій фільм "Цикута" він розірвав на шматки. І я був з ним абсолютно не згоден. А зараз позитивна оцінка фільму – це приємні слова.
Аналіз значень картини він важливий чи ні?
Для мене дуже важливі прості нехитрі слова схвалення. Аналіз – розхитує нерви. Тому що я сам бачу переваги і недоліки фільму, для цього мені не потрібна стороння спостережливість, яка роз’яснює якісь речі.
Запитаю інакше: чи становить для тебе взагалі інтерес проекція чужої свідомости?
Становить. В тій мірі, що кіно, яке люди дивляться, їм допомагає, їх радує і їх надихає.
Аксінья Куріна, Анапа