Головна  /  Аналітика

Як протидіяти сценарію національної деструкції

Виборчі кампанії 2004 та 2006 років повернули в Україну суспільну конфронтацію зразка кінця 80−х – початку 90−х років минулого століття

З подачі зовнішніх сил у передвиборчу політичну риторику були штучно вкинуті спекулятивні теми геополітичних орієнтацій України, другої державної мови, які звелися в уявленні критичної маси виборців до протиборства двох моделей розвитку, двох суспільно-політичних проектів. Фактично йшлося про взаємне поборювання «двох Україн», «помаранчевої» та «біло-голубої», одна з яких мала неодмінно виграти, а інша – потерпіти поразку й розчинитися в першій.

Ці деструктивні з точки зору націєтворення та розвитку держави теми дозволяли різним політикам досягати максимального електорального ефекту на розширенні та поглибленні цього політичного конфлікту як основній лінії своїх виборчих стратегій. Мобілізація електорату за даним принципом за порадами політтехнологів та з відома самих політиків запустила в дію механізм протистояння двох територій, двох економік, двох мов, двох геополітичних орієнтирів та, зрештою, двох систем цінностей. Це не що інше, як механізм саморуйнації нації. Проти нас оголошено стратегічну війну, система нашої національної консолідації відкинута на 15 років назад. Чинні політики внаслідок власної некомпетентності та відсутності належного державним діячам патріотизму не вбачають у цьому загрози для України, тому що занадто переймаються загрозами для власного доступу до ринку влади.

Така ситуація є загрозливою як для української держави, так і для української демократії. По-перше, внутрішній розкол послаблює позиції держави на міжнародній арені й призводить до зменшення відпорної сили держави при зазіханні на наші національні інтереси. По-друге, внутрішній конфлікт також несе в собі системні загрози національній безпеці, гальмує соціально-економічний розвиток країни та становить перешкоду консолідації нації.

Ситуація що склалася несе для національної безпеки три групи системних загроз:

І. Кризу національної ідентичності.

ІІ. Кризу демократії та ідеї громадянства.

ІІІ. Кризу національної стратегії та управління.

Криза національної ідентичності

Символічним та критично необхідним кроком до формування другої (альтернативної) національної ідентичності в Україні може стати боротьба за російську мову, як другу державну. Боротьба за другу державну мову в умовах тліючого політичного конфлікту – це шлях до усвідомлення себе як іншої, альтернативної українській етнічній нації, російськомовної нації Південного Сходу. Два альтернативних ядра однієї політичної нації неминуче вступлять у конкурентні взаємини, породжуючи психологічну атмосферу нетерпимості мовно-етнічних груп за латвійською моделлю. З тією різницею, що обидві громади складатимуть громадяни з однаковим правовим статусом.

За відомим висловом Росія закінчується там, де закінчується російська мова. Тож як і в країнах Балтії «російськомовна нація» України отримає потужну стратегічну підтримку з боку Російської Федерації, для якої російська мова російське православ’я є геокультурним, а отже, й геополітичним ресурсом.

У «російськомовної нації» в умовах України залежно від рівня пасіонарності може бути дві життєві стратегії:

підпорядковувати собі вже існуючу українську націю за білоруською моделлю, тобто ставати вже третьою Росією (Росія, Бєло-Росія та Ново-Росія) з неминучою мовно-культурною ізоляцією україномовних громадян у Західній Україні та сільській місцевості Центру).

приймати друге російське громадянство на формально не російській території (як у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії) з метою відірвати цю територію від України та влитися в Російську Федерацію (що означатиме фактичну втрату території).

Розвиток політичного процесу в Україні у такому напрямі створить ситуацію «керованого конфлікту», джерела розв’язання якого будуть у групи міжнародних посередників, провідну роль у якій відіграватиме країна «керованої демократії» –  Російська Федерація.

Криза демократії та ідеї громадянства

Парламентські вибори 2006 року та їхні наслідки стали серйозним викликом і випробуванням для молодої української демократії. Безвідповідальність політиків у веденні коаліційних ігор має наслідком деморалізацію та демотивацію демократичних виборців. Масове розчарування в політичних лідерах внаслідок, з одного боку, завищених та не реалізованих очікувань, а з іншого, цинізму та «зрадництва» у відстоюванні дрібних, але особистих інтересів політичних лідерів неминуче призведе до абсентеїзму – відмови виборців брати участь у демократичних виборах та інших демократичних процедурах.

Сьогодні внаслідок незрілості політичної еліти України під загрозою опинилися самі демократичні принципи, процедури та цінності. Якщо так буде продовжуватися й далі – похитнеться також віра в демократичний спосіб управління.

Західноукраїнське україномовне ядро буде відстоювати незалежність та суверенітет України навіть ціною згортання демократії та запровадження певної національної диктатури. Але навіть для цієї частини української політичної нації громадянські цінності та демократичні свободи поки не стали усвідомленою життєвою необхідністю. У масі своїй це переважно носії етнічного догромадянського націоналізму. Тому значна частина українців у продуктивному віці реагуватиме на кризові явища традиційно – через трудову або політичну еміграцію.

Деструктивні тенденції не оминули більшість політичних партій в Україні. Виборча кампанія засвідчила, що від авторитарно-маніпулятивного домінування лідерів вождистського типу страждають усі парламентські партії та блоки. Тож у разі розгортання кризи демократії політичних авантюристів, які з готовністю претендуватимуть на роль національних диктаторів в Україні буде достатньо. Їхні риси вже проступають на тлі прагнення «порядку» й «сильної руки». Зворотнім боком безвідповідальності політиків є безвідповідальність громадян, громадянський саботаж та загальна криза ідеї громадянськості.

Криза національної стратегії та управління

Політико-правова розбалансованість системи державної влади внаслідок несвоєчасної та неякісно проведеної конституційної реформи несе в собі загрозу втрати керованості політико-правової системи та державності як такої. Кризу керованості політичної системи засвідчила ціла низка недомовок та непорозумінь між основними політичними акторами та, навіть, цілими інститутами влади:

відверто маніпулятивне затягування парламентом формування Конституційного суду, парламентські голосування за відставки уряду та окремих міністрів уряду Єханурова у січні 2006 року, які так і не відбулися, судові процеси, які оскаржували законність звільнення деяких посадових осіб, призводили до паралельного юридичного існування двох генеральних прокурорів, двох губернаторів однієї області, двох керівників зовнішньої розвідки, двох міських чи районних голів тощо.

різнобій юридичних трактувань необхідних умов для розпуску Президентом Верховної Ради у липні-серпні 2006 року, суперечки щодо введення процедури «контрасигнації» урядовцями указів Президента у вересні 2006 року.

На черзі питання призначень нових губернаторів низки областей, у якому зіткнуться інтереси уряду та Президента, посилення інституту Ради національної безпеки та оборони, закони про Кабінет міністрів, про Президента, про опозицію, а також введення в дію конституційної реформи у частині повноважень органів місцевого самоврядування. У кожному з цих питань криється загроза втрати керованості політичною системою, тому що замість стратегічного управління державою та проектування майбутнього (у тому числі й створення політичної громадянської нації) політична еліта переймається взаємним обмеженням політичних конкурентів через маніпулювання правом та кадровими призначеннями за феодальним критерієм особистої відданості. Цілком очевидно, що дана мета є не тільки хибною, але й саморуйнівною як для держави, так і для її політичної еліти.

Зовнішнє середовище

У геополітичному сенсі для політичної еліти України дуже важливо мати консенсус щодо необхідності дотримання проголошеного зовнішньополітичного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, та, особливо, НАТО. Як політико-економічні та безпеково-політичні суб’єкти міжнародного права ЄС та НАТО об’єктивно зацікавлені у збереженні України в рамках демократичного розвитку та в її нинішніх кордонах. Ні НАТО, ні ЄС, ні Сполучені Штати не зацікавлені у появі на нашій території рімейків Придністров’я, Абхазії чи Південної Осетії. Натомість можливість появи такої проблеми прямо провокується окремими російськими політиками. Відповідні сценарії розробляються в російських напівдержавних аналітичних центрах політичними експертами та технологами, які консультують російську владу та бізнес.

У цьому сенсі Україна не має власного ресурсу для геополітичної протидії таким загрозам національній безпеці, тому має обрати формулу колективної безпеки, апробовану в НАТО. Стратегія Росії полягає у зміні формату атлантичного партнерства віссю Париж-Берлін-Москва на основі переходу Західної Європи на споживання російських енергоносіїв та поділу Центрально-Східної Європи на російську та західноєвропейську сфери впливу. Саме тому країни нашого регіону (Польща, Словаччина, країни Балтії та інші) роблять геополітичну ставку на США, цим самим скріплюючи атлантичну вісь. У цьому сенсі Україні геополітично вигідно стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами та якнайшвидший вступ до основної структури атлантичного партнерства – НАТО. Проблема тільки в тому, щоб це повною мірою усвідомила політична еліта, а за нею й відповідальна частина суспільства. Для цього справді необхідна широка інформаційна кампанія. І не лише на державному, а й на громадському рівні.

Нейтралізація загроз

Сьогодні ясно, що для протидії тренду національної деструкції не можливо застосовувати різкі силові дії, які можуть призвести лише до конфронтації полярних точок зору й загострення суспільного протистояння. Для подолання системної суспільної кризи необхідно застосувати довгострокову стратегію, базовану на політичній витримці та суспільній толерантності. Процес національного примирення вимагатиме також певних жертв на ресурсному, організаційному та смисловому рівнях.

Стратегічний курс держави потребує забезпечення політичної стабільності, злагоди та консолідації суспільства. В українських умовах це можливо лише у процесі становлення громадянського суспільства. Нині у цьому питанні зроблено лише перші кроки, зокрема, підписано Універсал національної єдності як політичний документ, що засвідчує певний стратегічний компроміс.

Однак внутрішньо елітний характер домовленостей, факт не підписання Універсалу провідною опозиційною політичною силою, поверхове його сприйняття багатьма учасниками процесу, а також суспільна критика документу як не правового, а отже необов’язкового, свідчить про його недостатність для загальнонаціонального примирення, яке ще не стало незворотнім.

Протидія сценарію національної деструкції може включати в себе наступні кроки:

Оголошення ціни національного примирення – політична та історична амністія, мораторій (до кінця виборчого циклу) на перегляд статусу мов, зміни пріоритетів зовнішньої інтеграції, збереження суспільного миру та громадського спокою, неухильного економічного розвитку, гарантія особистих прав та свобод усіх без винятку громадян України, а також перспектива інтеграції в «золотий мільярд».

Формування нової партійно-політичної матриці України на основі зміни сутності політичного представництва. Партії повинні представляти інтереси соціальних груп, а не територій.

Раціоналізація політики через усвідомлений вибір замість емоційного, інтереси виборців замість електоральних симпатій, партійні ідеології та цінності замість одноосібних вождів.

Володимир Горбач,

політичний аналітик

Інституту Євроатлантичного співробітництва

Назад  | 

Розробка і підтримка – Центр інтелектуальних ресурсів і технологій.
© Всі права захищені. Використання матеріалів порталу дозволяється за умови посилання (для Інтернет-видань – гіперпосилання) на www.experts.in.ua
З правилами користування порталом можна ознайомитися тут

Редакція порталу "Всеукраїнська експертна мережа" може не поділяти думку автора публікації. Відповідальність за достовірність та аутентичність фактів, наведених в публікації, несе її автор

Україна, Київ, 01001, вул. Костьольна 4, оф. 8
Тел: +38 (044) 494-24-61, Факс: +38 (044) 494-24-62
E-mail: info@experts.net.ua