„Ви, що бенкетуєте коло дубів,
під кожним деревом зеленим,
що ріжете дітей в долинах
та по розщілинах у скелях!”
(Ісая 57, 5)
В цей рік, що є проголошений Синодом Єпископів
УГКЦ Роком Родини, хотілось би продовжити розмову про важливу складову
плекання родинного життя – про виховання дітей. Тема сімейного виховання
не була популярною за часів Радянського Союзу. І тому не дивно, що по
інерції неувага до виховання дітей у сім'ї перекотилась в сьогоднішній
день.
Але не лише це є причиною недостатньої уваги.
Щораз більше чути у розмовах про зручності, комфорт, матеріальні статки.
Все частіше ми говоримо про затишок у домі і все менше думаємо, як
наповнити його дитячим сміхом. В такий спосіб, перейняті своїм земним
благоденством, ми звільняємо свій розум від думок про батьківство,
вдягаємось у суєтні клопотання та вирушаємо в подорож життя, надіючись
зустріти сімейне щастя. Але чи можемо в такий спосіб зустріти нашу мрію
про едемський рай?
Тому запрошую ближче приглянутись до природи
самого родинного життя. Після Бога наступне місце в ієрархії вартостей
для батьків посідають діти. Саме присутність дітей у сім’ї надає їй
сенсу. А виховання їх наповнює родину життям. Подібно як сонце створене,
щоб давати світло, так і сім’я покликана, щоб родити дитячий сміх. Тобто
створене одне для одного. В іншому випадку розум не бачить глузду. Від
батьків беремо ми початок і до батьківства ми прямуємо. Людині наділено
З0 років бути дитиною і З0 років бути батьком. Тридцять років з нами
діляться життям і стільки ж ділимось ми своїм життям.
В родинному житті розкривається таємниця вічного
життя. Суть її полягає в тому, щоб ділитись з ближнім, а з найслабшими -
у першу чергу. Бог так ділиться любов’ю з людьми, як батько ділиться з
дитиною в сім’ї. Той, що має, ділиться з тим, що не має. Той, що вміє - з
тим, що не вміє. Той, що щасливий - з тим, хто хоче стати таким. Це
головна лінія вічного царства. Таким чином, усвідомлюючи цей головний
зв’язок, що тягнеться від Небесного Батька до нас через наших батьків і
переноситься до інших, батьками котрих ми тепер стали, розуміємо, що
розділяти обов’язок народити від обов’язку виховати є неприпустимо.
Дарувати життя дитині і не навчити її жити - все одно, що відібрати його.
Бо неможливо не вбити пташеняти, випускаючи його з гнізда із крилами, які
ще без пір’я. На перший погляд, річ проста і очевидна, але чи так зі
всіма батьками?
Беручись до аналізу Біблії, згадаймо ізраїльський
народ, що був вибраним Божим народом. Дітям прищеплювали пошану до Божого
Закону. Але поряд з добрими прикладами батьківства траплялись огидні
випадки. Саме до таких негідних батьків звернені слова пророка Ісаї, які
наведено в епіграфі. Він взиває до них, прагнучи зупинити людське
жертвоприношення, закликає їх покласти край проливанню крові невинних
дітей, яких, ніби безмовних ягнят, приносили в жертву ідолам. А устами
пророка Єлисея Бог намагався зупинити матерів, що в голод поїдали своїх
немовлят. Ми знаємо також, як цар Ірод вбив своїх синів, щоб відтак
спокійно спати і не боятись за свою корону. Це було в історії Божого, не
поганського народу. Хоча сучасний світ розділений двома тисячами років із
тим часом, та все ж існують подібні батьки.
І тепер можна побачити, як дітей приносять на
жертовник життя у вигодах. Через брак уваги до себе неповнолітні в містах
і селах вдаються до пияцтва і наркоманії. Любов до дітей набуває
спотворених форм, і як наслідок - дитяча порнографія і розбещення тих, хто
лише починає жити. І це все при тому, що у нас відкриті храми, працюють
школи і бібліотеки. Усі працюють. Але замало, мабуть, працюють батьки. Ще
бракує їхньої праці, щоб релігію, освіту і культуру з’єднати із серцем
дитини. Батькам дано найбільшу владу, щоб з істот, подібних до ягнят,
зробити осіб, які б уособлювали ангелів. Чому так мало праці від тих, що
до малят мали б промовляти від Господа? Напевно, причиною є користолюбство.
Коли бракує Божої Любові, приходить воно - гидке і жадібне. Смішно
сказати, але якщо б деяким батькам платили за виховання власних дітей,
вони б іще казали, що платня є низькою. Тому, напевно, багато батьків
доручають виховання своїх дітей сумнівним авторитетам, вулиці,
телебаченню.
Проте невидимий ворог Бога і людей працює, не
вимагаючи платні. Але чи насправді це так? Не за гроші він працює, а за
людські душі. Нечистий знає, яка ціна душі людської. І він готовий не
тільки працювати, але купляти цей труд. Йому вдається відкупити працю
виховання дітей коштом сповнення земних бажань. Багато батьків продають
своє право володіти дитячими серцями за право користуватись вигодами
цього світу. За це батьки повинні мовчати!!! Вони мовчать, та ще й
сліпнуть, коли дитячі дзвінкі голоси вправляються в лихословленні, коли в
дитячих устах цигарки, коли у їхніх чад в кишенях ножі.
Ось чому двір, жорстокий і безжалісний, став
павутинням для дитячих душ. Тому не дивно, що багато дітей колекціонують
непрочитані книжки, а розбійницькі подвиги. На стінах своїх кімнат
вивішують радше не ікони, а фотографії голлівудських зірок. І нехай тепер
скаже хтось, що пророк Ісая словами: „Ви, що бенкетуєте коло дубів, під
кожним деревом зеленим, що ріжете дітей в долинах та по розщелинах у
скелях!” не звинувачує й теперішніх батьків.
Так і будемо ми вічно бігати за злочинцями,
лікувати калік, будувати нові сиротинці, венеричні і наркологічні
диспансери і завжди жити у страху. Існувати, думаючи про нові біди, які
принесе нам завтрашній день. А шлях до неба пролягає через слово.
Бо лише спілкування виникає - і зав’язується
головний зв’язок. Розмовляючи з дітьми, навіть від кількох днів від
народження їхнього, ми входимо в їхнє життя. Через постійне спілкування
із тими, що створені на наш зразок, ми ніби одягаємось у них, а вони у
нас. Як ми в молитві наповнюємось Христом, так наші діти в розмові з нами
наповнюються і Богом, що у нас. Всевишній вибрав саме цей спосіб, щоб
увійти і зажити серед людей. Через батьків Бог, що є Істиною і Красою,
притягає, а навіть зачаровує духовних малят, котрі є в пошуках прикладу.
Діти шукають кумира для наслідування і повинні знаходити Ісуса Христа в
особі свого батька. Батьки мають найбільшу владу дарувати зразок вічного
життя. Дарування триває постійно і найкраще через спілкування у сім’ї.
Розмовляючи з дітьми, батьки немов приміряють одяг своєї душі до
прозорого і чистого їхнього духу. Вони знаходять їхнє „Я” і народжують
особистість. Батьки заглиблюються у духовний світ дітей, бачать, де живе
їхнє „Я”, і поселяються там само. Щоразу приносять світло Божої благодаті
і віднаходять царство едемського раю, з якого їх було у свій час вигнано.
Ми приносимо їм світло радості кожного разу, коли з Христом входимо до
них у гості. І якщо ми хочемо, щоб тривав День у їхньому житті, потрібно
постійно гостювати в їхніх душах. Лише завдяки словам вони можуть
проникати в наше життя, зустрічатись з відповідями, які для них є немов
божественним промінням. Чи, може, зустрінуться з запитаннями, які стануть
для них провідниками, що запрошують до мандрівки в прозору глибінь
вічного життя.
Лише батьки мають нагоду зазирнути в Едемський
рай крізь чисті вікна дитячих очей. Батько і мати, якщо чуєте ви моління
душ своїх дітей, приберіть їхні долі із вівтаря мамони і покладіть ви на
жертовник, де славиться ім’я Бога Отця, і Сина, і Святого Духа!
oтець Володимир СИВАК
голова Комісії у справах родини
Самбірсько-Дрогобицької єпархії
За матеріалами офіційного сайту Української Греко-Католицької Церкви