This version of the page http://www.ukrart.lviv.ua/knugka06.html (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2007-01-23. The original page over time could change.
Поетичні майстерні - Ляшкевич Володимир | "Кінець древності" - 6 'Кінець Древності'
      

Частина IІ: 'Уасет'



Глава 3. 'Син Хапу'


1
Раі в густій пітьмі долає сад,
ступає м’яко, ковзаючи тінню
доріжками між заростів та гладі
покошених, доглянутих полян.

До пристані  царевої найближче,
якщо пройти по вулиці Процесій, 
крізь браму головну, та Пераа
велів сюди іти - і хай так буде.

Жрець згадує улюбленого учня.
Занадто юний для глибоких істин -
розчарувався б від сухих пояснень
як розуміли мудрі вигляд Ху.

Малий царевич. Ще мрійливий, щирий.
Відкритий почуттям, жадає знань.

Опісля школи першої Амона
останні роки вчився у Раі,
бо в хлопця виявилася хвороба,
яку Раі з покійним Семом ледве
удвох призупинили. Може статись
переросте її, та поки має
приймати у найгарячіші дні,
хоча би раз на рік, потрібні ліки.

Цариця тим турбується, та й Менес,
звичайно, в Двір привозить необхідне.

Важливо ще, аби не повторились
напруження колишні - хлопець певно 
уже забув оте навчання в школі,
а може й ні, таке хіба забудеш.

Осягнення невпинне і спокійне,
прогулянки в тінистому саду,
відсутність страхів і переживань -
ось власне все, що втримає його.

Та близяться часи метаморфоз,
готуючи до вступу в повновладдя, 
напевно сильно зміниться, як батько...

2
Пройшовши через строгу охорону,
Раі звертає в напрямку Ріки
і помічає обережні тіні,
що, схоже, ув'язалися за ним.
Він раптом розуміє, що на пристань
не можна зараз, не дійти живим.
У пам'яті зринають неприємні
колючі погляди жерців Амона
і строге попередження царя.

Він зупиняється і повертає,
немов йому щось випало із рук.

Під царською стіною, зліва, мряка
ховає переслідувачів. Тихо. 
У сяйві місячнім на другім боці
дороги - за шеренгою стрункою
із фінікових пальм - будівлі знаті.
 
Тримаючись поближче світла жрець 
вертається аж до самого входу
в двір Пераа, з якого щойно вийшов.
Та брама вже зачинена. До ранку
нікого охорона не пропустить.
Раі дивує, що не видно стражі,  
яка би мала наглядати ззовні.

Вхід, дещо висунутий до дороги,
для переслідувачів із пітьми
не видимий - Раі притишив ходу
і посохом вдаряє по металу
щита, прибитого до низу брами.
Відразу ковзає за ріг, за вежу,
і далі, здовж високої стіни,
нечутно віддаляючись від дійства.

А там уже лунає скрип дверей,
сердитий окрик, тупіт охоронців.
Ось брама зачиняється і троє,
все зрозумівши, кидаються вслід
Раі, розталому в нічній пітьмі.


3
О, звісно, хто іще окрім Амона,
бажати міг йому нічних пригод?

Раі пригадує свою останню,
днів десять тому, зустріч із Верховним
жерцем Амона-Ра, Аменхотепом.
Той самочинно завітав до нього -
показував план нової будови,
що виросте зі стін старого храму.

Син Хапу, по святилищу пройшовшись,
сказав Раі, що для нових часів
нова потрібна сила, тож на місці
руїни виросте прекрасний храм,
посилюючи владу і закон -
“Ти, знаю я, не любиш розділяти
людей на Вищих і биків робочих, 
між тим як Ра, Амон їх розділив.

Не станеш ж ти перечити богам?!”

Раі та Чаті  були однолітки
і надто добре знались між собою,
аби чекати від розмови сенсу.

А ще Раі усі останні роки 
при дивних зникненнях, а то й смертях, 
жерців окремих храмів  Та-Мері 
одну лише причину зауважив
і звалася вона Аменхотепом.

Талант отриманий від батька Хапу
зростав у ньому в протилежні боки,
і, схоже, темний бік переважав.

“Ну що ж, Раі, мовчиш, згадай бувало,
як ми з тобою гарно розмовляли.
Скажи - жерці повинні і молитись,
і тішити потреби простолюду, 
а ще скажи - повинні витягати
з болота тих усіх, хто в нім живе,
боротися зі злим, несправедливим...

А я почну відповідати - ні,
Раі, ти помиляєшся, як завжди,
ніхто не прагне йти кудись, зростати.
Вони завжди жили у тім болоті
і будуть жити там у всі віки.
А ти їх витягнути звідти хочеш!
Вони не згідні. Кінчиться старим,
тобі відомим надто добре, шляхом,
який веде прямісінько до ката.

А що ж народ, оцінить? Так, звичайно, -
плюватиме в лице, тягтиме руки,
щоби очей дістатися твоїх,
та щедро викидатиме з нутра
перед тобою на дорогу Ка,
здобуте за життя - дурне, мерзотне.

Їм всім потрібно інше - рик держави,
тремтіли щоб, трусилися навколо.
Щоби сусід в болоті був по вуха,
в той час, коли він сам - лише по шию,
аби його там тішили й кормили,
а чим, Раі, не саме головне!

А раз вже йдеться про державу й силу,
то, поміж нами кажучи, царі
не дуже і потрібні, важливіше
аби порядок був, та управління!
Тоді й скарбниця наша буде повна
і вороги раптово не заскочать.

А хто, скажи, є кращим за жерців?
Вони уміють правити, без шуму,
завчасно виправляти хід подій.
Жерці, що служать людям і країні,
хіба не є це тим, найвищим змістом?”

“Все так, о мудрість Пераа, все так.
Однак чи точно впевнений ти в тому,
що є у небі Божество Творця,
і саме Він є владним над тобою?"

Раі не втримався тоді від слів.
І зараз розуміє, що даремно.
У всякого своє служіння, звісно,
хоча й ніхто ще суду не минув.

Аменхотеп, почувши запитання,
підвівся і, холодними очима
Раі обвивши, тихо відповів,
що надаремно сина Пераа
довірили сторонньому і вийшов.

В Раі тоді лунав у голові
з останніх сил утримуваний крик,
що син царя навчався вже у вас!
Однак не було ще думок про те,
що зір Амона-Ра налився кров’ю.

4
Позаду залишивши хмурі склади,
в які поволі перейшли квартали
сановників дрібніших і майстрів,
що досягли в житті якогось статку,
Раі підходить до воріт Південних.

Вказавши охоронцям царський знак,
виходить за оточені стіною
квартали центру в темне передмістя.

Поміж хатиночок ремісників
неспішно йде у напрямку Ріки,
стараючись триматися подалі
давно покинутих людьми районів.

Іще за Тутмосів  став Уасет
горнутись ближче до Амона-Ра.
Пересуватись ближче до роботи,
яку давала розбудова храмів.
І непомітно рік за роком місто
аж до гаїв священних дотягнулось.

Колишні вулиці тепер руїни, 
серед яких і тут, і там, мов нори,
халупи неджес і рабів, городи,           
і ці сліди - з минулого в майбутнє,
підтвердженням, що ти усе ще в місті -
дбайливо викладені із каміння
смердючі стоки. О, вони й сліпого
надійно супроводять до Ріки.
Хоча спочатку, звісно, до каналу. 

Побіля Річки, в заростях акацій,
відразу за прадавнім валом, жрець
знаходить місце для ночівлі і
схиляється, читаючи молитви.
За сим стягає з пояса мотузку.
Кладе її довкола себе кругом,
знімає шати і лягає просто
на молоду траву і засинає.

Спить неспокійно, сновидіння чудні
його турбують..., ось себе він бачить
уже геть сивим, та щасливим, бо
все сталося - він вчасно передав
свої знання й сувої Тота учню...

      


Читати далі
Повернутися до змісту
Всі примітки

Чаті - на кшталт Візира, перший міністр, найвищий сановник Пераа.

Владика Кемет - Владика Єгипту, - Пераа (фараон). Кемет (Та - Мері) (др.єг.) - дослівно "чорна земля" долини річки (Нілу), оброблена, люба.

Тутмоси - Тутмос I (1530-1520р.), Тутмос II (1520-1505р.), Тутмос III (1505-1450р.), Тутмос IV (1425-1408р.), - Владики Кемет, - "Тутмос" дослівно по др.єг. "Дитина бога Тот".