Михайло Іллєнко – кінорежисер та натхненник цього фестивалю. На «Відкритій ночі» - лише українські фільми. Українські не за мовою, а за суттю. У пана Михайла навіть є своя теорія, як розпізнати український фільм. Він стверджує, що у перші хвилини вже видно, український він чи ні. І не треба посилатися на мову, склад режисерської групи чи на акторів. Все має вирішувати глядач.

Про глядача, українського Аль Пачіно, Президента та В’ячеслава Кириленка лише для І - Репортера розповів Михайло Іллєнко

Чому депутати, Президент, Прем’єр-міністр ходять на фільми до Пінчука та Спілберга, а не до Іллєнка, наприклад?

Для мене це теж драматичний факт. Дуже багато людей два роки тому мерзли на Хрещатику. І стільки разів прозвучало «Ющенко». Коли ж, зрештою, зайшла мова про кіно, ми почули «Депардьє». Я та мої колеги сприйняли це дуже боляче, адже ми також мерзли за нього. Коли замість прізвища одного з наших переможців міжнародних фестивалів (не має значення молодих чи старих) прозвучало «Депардьє», я зрозумів, що процес розвитку українського кіно буде надовго загальмований. Ваше питання драматичне. Я думаю, що це – відсутність глибинних серйозних мотивацій, коріння яких треба шукати у фольклорі, народних традиціях, ментальності, мові і всі ці гасла виявилися фальшивими у наших політиків. Депардьє класний актор, але й у нас теж є багато класних акторів. Коли знайдуться люди, з чиїх вуст прозвучать імена наших акторів, режисерів, операторів – я зрозумію, що, можливо, змінилася ситуація на краще. Але причиною цьому – відсутність елементарної культури – традиційної та світової. Світовий же досвід стверджує те саме, що й ми. Там кажуть: «Так, Куросава – це всесвітній режисер, він належить світу, але це ЯПОНСЬКИЙ режисер. Депардьє також належить світу, але він – ФРАНЦУЗЬКИЙ актор, і забувати про це – значить зраджувати».

Але за 15 років незалежності жодний український політик так і не озвучив імена українських акторів, режисерів, операторів. І не озвучить. У той же час роблять культовим російське кіно.

Це лоббі іноземного кінематографа. Я думаю, що на цьому базується благополуччя багатьох наших політиків. Їм платять за це, і тому наше кіно відсувається вбік, а на перший план виходять іноземне кіно та пірати. Ну, як може держава за 15 років не перемогти піратів? Мабуть, платять, і дуже добре платять ці пірати за те, щоб їх не перемогли. Я не знаю кому і скільки, але назвіть іншу причину – і я з радістю в неї повірю. Це величезні гроші, які дозволяють себе захистити. Тут спрацьовує конкуренція і закон Ірода, коли треба вирізати всіх немовлят, щоб не пропустити Бога. Коли треба зупинити кіно, аби не пропустити фільму «Тіні забутих предків», який змінює свідомість. «Тіні забутих предків» свого часу змінили баланс у радянській системі. Зараз змінити цей комерційний баланс – значить дуже боляче комусь залізти, ну не залізти… – змінити напрямки фінансових потоків.

Зараз, мабуть, важко знайти підтримку фестивалю серед депутатів, адже навіть «Молодість» залишився без фінансування. Чи намагалися Ви звертатися до депутатів, Міністерства культури, аби фінансово допомогли фестивалю?

Нам дуже допоміг В’ячеслав Кириленко. Окрім допомоги виявилося, що він – дуже азартна людина. Він прийшов на фестиваль. Фестиваль розпочався, як завжди, коли сіло сонце. В галереї «Карась» у теплі працює журі. Нагорі – холодно. Якби він навіть залишився на одну годину й пішов, це б уже показало його гарне ставлення до нас. Але він не тільки залишився до світанку і взяв участь у нагородженні переможців, він ще й відмовився йти туди, де тепло. Кириленко сидів поруч із глядачами, які взяли ковдри (адже вони вже досвідчені). Він – недосвідчений, без пледа промерз до ранку. Тому я не можу казати, що не допомагають… Допомагають. Але просто ще не назріла та критична маса, яка призводить до вибуху. Але вибух обов’язково буде, адже людям час від часу треба дивитися в люстерко, а хорошим люстерком може бути своє, національне кіно «Ми, тут, тепер».

Як зробити так, щоб українське кіно теж було комерційним?

У всьому світі є закони. Пакет відомий. Треба зробити так, щоб комерсанту, банкіру було вигідно вкладати гроші. Цей пакет не приймається, адже коли він почне працювати, прибутки імпортерів кіно та піратів зменшаться. А це настільки великі гроші, що від них ніхто просто так не відмовиться.

Але ж ці закони не приймаються і не скоро приймуться. Який же вихід? Подавати у фільмах рекламу? Робити фільми на замовлення?

Ну, от є «Штольня». Це дуже дешевий фільм і на ньому погоди не зробиш. Треба робити різні - і дорогі, і дешеві. Як зробити? Встановити нормальні закони. Це перше. По-друге, закони спрямують фінансування, а талантів у нас дуже багато. Тут у мене сумнівів нема. У нас є свої Депардьє, Аль Пачіно та Ніколь Кідман.

Але ж у нас немає повної лінії виробництва !?

Так. У нас є проблеми технологічні. Навіть зробити певну кількість копій – це проблема. Це все було зруйновано та роздерибанено.

Але все-таки, от нема фінансування, не звертають інвестори уваги на наші фільми. Мабуть, не вважають їх якісними. Що робити? Якщо сидіти лише та скиглити – навряд чи ситуація зміниться.

Я роблю! Я співпрацюю з Першим національним і цього року наш фестиваль «Відкрита ніч» показали у повному обсязі на цьому каналі. Хочу навести лише один приклад. Після фестивалю повернувся з відпустки один з режисерів, який виставляв тут свій фільм. Він каже мені: «Тепер я Ніколь Кідман та Аль Пачіно». Своїх зірок робити дуже просто. Справа у тому, що цей хлопець спочатку поїхав додому. Він не киянин. Живе у Закарпатті. І там зняв фільм. Це бачили сусіди, друзі, родичі… Це була вагома подія для невеликого містечка. Потім дізналися, що фільм буде в ефірі - і все містечко майже цілу ніч сиділо дивилося. І фільм, який він там знімав, таки був в ефірі. Режисер після показу виступив і розказав про фільм. Після цього одержав приз. Потім про нього написали дві-три газети, а потім він приїхав додому, вийшов з потягі і зрозумів, що він – Аль Пачіно. Ось так треба робити зірки.

Я сподіваюся й далі працювати з Першим національним. Ми домовилися вже створити спільний фільм «Толока». Сам фільм виростає з вірша Шевченка «У тієї Катерини хата на помості». Вірш дуже маленький – на одну сторінку, але фільм – це передмова та післямова до віршу. Він буде сучасним, із вкрапленням історичних моментів. Якщо ми робитимемо фільм разом – у нього буде шанс дійти до глядача, адже більшість фільмів такого шансу позбавлені. Всі мої останні фільми глядача бачили (добре, якщо телевізійного), а з прокату вони грошей не повертали. Той же фільм «Фуджоу», який був багато разів в ефірі, у жодному кінотеатрі не крутився. Це ж дуже дорогий фільм, і ніхто навіть не зробив спроби запропонувати його глядачеві, аби він повернув хоча б частину коштів. Якби він був поганим фільмом… А так його показують щороку року на День незалежності.

Так відомо ж, що у нас є комплекс меншовартості та містечковості – у сусіда краще, ніж у нас. Може, варто робити фільми для сусідів?

Ну, от ми на фестивалі «Відкрита ніч» і робимо спроби позбутися цього комплексу, підняти престиж українського кіно. На фестиваль охоче пропонують фільми, він також викликає й конфлікти. Адже починаються розмови «А чому ви не берете моє кіно – воно ж українське?» А українського там нічого нема. Ну, от наприклад принесли нам симпатичний фільм. У першій його половині реплік нема, а в другій – англомовні речення. Я ж не кажу, що це поганий фільм, але він не підходить до нашого фестивалю. Український фільм не обов’язково має бути зроблений лише українською мовою. Ні, він може бути україномовним, але дуже поганим фільмом. А може бути російським – але хорошим.

Чомусь так склалося останнім часом, що якщо ми говоримо про українське кіно, то воно обов’язково має бути історичним. Чому? Ми й досі не можемо пояснити своєї історії чи у нас нема гарних не заполітизованих сучасних сценаріїв?

Це якщо говорити про великі фільми. Якщо ж говорити про наш фестиваль, то там дуже невелика частина фільмів, які апелюють до історії. Чому на історичні теми легше знайти гроші? Це бренд – Богдан Хмельницький, Мазепа. І легше стартувати, легше знайти гроші. В принципі, молоді режисери більшість фільмів роблять за формулою, за якою скучив глядач «Ми, тут і тепер». Глядач навіть ще фільму не бачив, не знає його сюжету, але він дивиться «О! це ж моя вулиця!» І це перший крок до серця глядача. Фестиваль є. Йому важко, адже нема грошей, але він рухається вперед.

Аня ДАНЬКО, І-РЕПОРТЕР

обговорити на форумі

Вибираємо подарунки до Нового року!
	Холодильники Mp3-плееры Ноутбуки	Цифровые фотоаппараты Стиральные машины Мобильные телефоны	LCD телевизоры КПК (PDA) DVD-плееры
www.nadavi.com.ua

	ім'я:
	коментар:            коментар буде доданий після перевірки адміністратором

ОСТАННІ МАТЕРІАЛИ ЦІЄЇ РУБРИКИ:
	Чемерис: «Янукович зможе поділитися владою з Тимошенко для того, щоб встояти»
	Баранівський: «Тимошенко – це навіть не Вітренко. А ми облагороджуємо Януковича»
	Михайло Чечетов: «З цим бюджетом Уряд грає проти себе»
	Бондаренко: «Жінку завжди можна зачепити за те, за що не зачепиш чоловіка»
	Жебрівський: «Ми не знайшли, куди поділися 16 мільярдів гривень у бюджеті»
	Лілія Підкопаєва: «Тимошенко важко бути серед чоловіків, які весь час хочуть її вкусити»
	Михайло Волинець: «Зараз гірше, ніж було при Кучмі!»
	Сергій Ківалов: «Ви ж не припускаєте, що я міг впливати на Луценка?»
	Гусіна: «Є політики, а є Юлія Тимошенко. Вона диктує моду як у світі моди, так і в політиці»
	Володимир Стретович: «Президент закінчує початкову школу і переходить у старші класи»