Ми, християни - постійно молимось. І не тільки тому, що це наш обов’язок перед Богом. Зовсім ні! Ми молимось тому, що розмовляючи з Господом ми дійсно можемо відчути себе “лицем до лиця” з нашим Небесним Отцем, котрий зробив все для нас, щоб дати нам життя, та наповнити його справжнім сенсом.
А взагалі, християни дуже практичний народ. Ми не віримо у те, у що вірить більшість, ми намагаємось не йти за часом досить-таки безглуздими віяннями “світу цього”, бо бачимо, що будь-яке відступлення від волі Бога – веде до регресу особистості. І звичайно ж не будемо вірити в те, що не працює. Зрештою - як і навпаки: ми молимось не для того, щоб “покрасуватися” у власні праведності перед ближніми. Ми молимось саме тому, що це дійсно діє у нашому житті. Бог дійсно чує кожного з нас, і реально відповідає на конк-ретні прохання цілком реальних і живих людей! Якби молитви “не працювали”, то б за мінімум дві тисячі років “Нової Ери” люди б уже давно забули, що то є за таке дивне слово “молитва”, і навіщо вона взагалі.
А ще є одна цікава річ. Наша молитва діє навіть там, де закінчується межа нашого з вами розуміння! Ми можемо молитися за своїх ближніх навіть не знаючи де вони в цю хвилину, що з ними і чим вони займаються. Але попри все це - Бог Живий, і він чує нас! Кож-ному з нас варто хоч зрідка розуміти, що Бог не лише наш Батько, але й особистий друг, котрий розділяє наші смуток і біль. Ми молимось за живих, за померлих, за ворогів і друзів, родичів та сусідів, і навіть незнайомих нам людей. Молимось, і віримо, що для Бога наша воля та стремління, наше серце мають дійсно велике значення. Наша душа - безцінний скарб. І навіть якщо ми самі на це уваги часто не звертаємо, то Бог - пам’ятає про нас, та постійно турбується. Оця турбота має навіть особливе слово “промисел”. Бог промислительно діє у нашому з вами житті навіть, коли ми свідомо противимося Йому, і чинимо гріх за гріхом!
Сильні люди це не ті, що надіються на себе. Тут ми часом обманюємося. По-справжньому сильні люди - це ті люді які можуть реально оцінити свій духовний і душевний стан, і в усвідомленні своїх недоліків та провин стати на колінах перед Богом, як це робив не раз Сам Христос, і сказати Богу все, що лежить у нас на серці.
Я часто зустрічав людей, які будучи глибоко симпатичними мені людьми просто-таки вбивали мене лише своїм небажанням молитися, та налагодити своє духовне життя. І здається що, цілком розумні та адекватні люди, і здатні глибоко мислити, але ж ніяк не помічають очеви-дних речей! Вже більше ніж двохтисячолітня практика показує, що ті люди які не мо-ляться - гинуть у гріхах. Від прогресу пристрастей ламається вся людська природа: людина губиться в собі, не може поладнати з ближніми, і навіть удома - її родичі стають найбільшими ворогами! Ну, скажіть, чи це не є абсурдом? Абсурдом, який є постійним супутником гріха.
Так, молитися важко, і не багато з нас дійсно уміють молитися. Але ж у ніякій справи не можна досягти успіху, якщо не працювати над цим постійно! Чому справжніх великих вчених зі світовими іменами набагато менше ніж якихось бомжів? Тому, що працювати, і працювати в першу чергу над самим собою це праця найскладніша, але й і найвеличніша! Релігійні і високоморальні люди по праву отримують заслугу за свою працю не лише після своєї тілесної смерті, але й ще тут, на землі від людей, що є поруч них.
А ще, християнство ніколи не було і не буде психотерапією та курсами психокорекції, як то часом люди собі уявляють. Хоча й дійсно, дехто з малоцерковних людей часто відвіду-ють храм та спілкуючись зі священиком вважають його за різновид психолога, а то й психіатра. Звичайно, так думати - не вірно. Добре здоров’я людини на усіх рівнях: фізичному, духовному чи душевному - це не самоціль, а лише наслідок, та плоди доброго духовного життя і вдосконаленні у благочесті. Ті люди які постійно моляться, тобто розмовляють з Богом, мають набагато більше шансів зберегти свій розум, чи точніше, здоровий глузд у нормі, свою “цілісність”. Під час молитви людина переживає та стяжає досвід, що на мові древніх подвижників звався досвідом “обоження”. Переміна та преображення природи, шлях до богоподібності.
А ще, молитва - це наші крила до неба… Ми в житті робимо стільки дурниць, що тільки Бог може змінити ненормальність цього стану у котрий ми самі ж добровільно потрапили. Не варто молитися лише для того, щоб після “амінь” відчувати приємно-лагідне егоцентричне відчуття “виконаного обов’язку праведника”. Здається, цей вірус - річ диявольська. Молитися ми повинні не для ейфоричної насолоди, котру вона приносить грішникам. Молитися потрібно заради самої молитви - розмови з Богом, нашим люблячим Батьком і Творцем!
Можна говорити ще й категоричніше: якщо ти не молишся - ти нічим не відрізняєшся від безсловесних, та нерозумних тварин. Ми в своєму розумі часто про себе уявляємо казна що: які ми “самі-самі”, які навколо нас усі погані, ну, а ми - майже святі, тільки нам от рамку купити - і вже буде ікона! Але варто лише більше торкнутись сутності людини - від неї за метри разить гріховними нечистотами! Тут як і наші невеличкі щоденні “слабості” котрі ми собі постійно прощаємо, так і страшні і губительні смертні гріхи, котрі вже настільки “наші”, настільки відповідають нам, що ми їх не помічаємо вже тільки тому, що вони просто таки злилися з нашою сутністю, вони вже стали нашою природою, отожнилися з нами! І першою ознакою хвороби душі - не бачення власних гріхів.
От коли кажуть : “я грішний, такий як усі”, або “я живу не набагато порочніше, аніж мої знайомі” - це все ознака високої думки про себе, і мовою духовних подвижників зветься станом духовної “прелесті”. Тобто станом духовного самообману. Тож за висловом одного богослова, християнство перш за все вчить людей зняти з себе “рожеві окуляри”, та реально подивитися на самих себе. Рівняти себе потрібно не з грішниками, але зі святими! Подивитись, та розпочати роботу по “влаштуванні” себе. А свята молитва нехай буде нам в цьому першою допомогою!
Delete