«Молода Гвардія», 23.05.90
Олександр Евтушенко
Як Сина Божого привів на світ Дух Святий, так із голої ідеї виникла київська група «Банита Байда». Це моє сміливе припущення підтвердилося під час довгих і теплих товариських розмов з «ідеєносцями» концептуальної столичної формації. Отож, навесні 1989 року… зустрілися поет і піаніст-аматор Віктор Недоступ та бас-гітарист «Ер. Джазу» Дмитро Добрий-Вечір. У голові кожного, мов борщ у казані, кипіли ідеї. Те, що вони набрали музичного вигляду, - примха вдачі; можливо - найоптимальніша форма їхнього втілення в просторі й часі. Зібралися вони десь на хаті.
Дмитро ще й привів Тараса Бойка, котрий грав на гітарі, співав. Йому показали декілька заготовок, між якими трапилася «Різдвяна Ніч» (або «Діва Марія») - пісня, що посяде чільне місце в майбутньому репертуарі «Банити Байди». Недоступ розклав своє добро: вірші і таке інше. Збіглися художні смаки, музичні орієнтири. А головне - вони зійшлися на тому, що потрібно відроджувати у музиці український архетип; більше того, його треба не звужувати, а навпаки - розширювати, спираючись на космогонічні риси будь-якого етносу.

Віктор Недоступ:
Про «Баниту Байду» можна сказати так: формація схожа на птаха, що об’ївся шротом (приблизно три-чотири кіла) і ледве злетів. Прошу його не плутати із сумнозвісним бодлерівським Альбатросом - цим традиційним виправданням невдах-естетів. Бо літає «Банита Байда», мов крокодил. Низенько-низенько. Всі дивляться, й кажуть: «О!» або «Тю!» . Ну що ж, коли дерево виросло криве, в тому для більшості нема нічого химерного. Інша справа - якої воно породи? «Крісонівські» заїзди, приправлені героїчною українікою? Естествуючі бугаї? Євангелісти? Шаманствуючі бонвівани? Барокові амікошони? Не сушіть собі голови. Ми ж не сушимо…

І ми, ті, хто слухає «Баниту Байду», - не сушили. Але - невідомо далі. Програма, яку нещодавно в концертах обкатувала на слухачеві група, зліплена за три місяці репетиційного сидіння у чорта на рогах - десь на Воскресенці, на пташиних правах. Записи й подальші репетиції здійснювались у піратський спосіб - то там, то сям.

Віктор Недоступ:
Духовної єдності в групі немає. Зате маємо психоделічну нервозність яка, мабуть, дратує слухача. Разом з тим виховали в собі рису здорового «побарабанізму», який примушує того ж слухача прислухатися, а інколи - навіть викликає довіру. Виступи відбуваються так: спочатку поганий, а затим - навпаки, вбачаю в цьому якесь Боже попередження: давайте, хлопці, - або туди, або сюди. А хлопці - ні в небо, ні в землю. Я ж і кажу - мов крокодил…

Що б там не говорив Віктор Недоступ, думаю, їм вдалося деякою мірою відродити (звісно, у своїй редакції) український архетип темпераменту, примусити його закліпати очима в сучасній рок-музиці. Вдалося, як на мене, відтворити й український мелос на якомусь - не обов’язково «стьобовому» рівні. Адже поки що «Баниті Байді» вдається уникати як фальшивого тону, так і національної закомплексованості. І того, й іншого нині багато в українській культурі. «Бо свого часу верхи їй, - як говорить Віктор Недоступ, - добряче-таки відбили…»
До речи, «Банита Байда» зовсім не заперечує необхідність добре зіграної ритм-секції. Також команду хвилюють і поняття «музичного вітру», драйву, етносу, розкладки голосів, тембральної неповторності, імпровізаційності. А ще - хлопці свято вірять у власну репетиційну точку, в гарний апарат і хороші інструменти. «Ти спиш», «Палаючий ерос», «Колискова для вовка», «Діва Марія», «Політ Сови», «В пивниці» - ось пісні, що визначають вісь «байдовського» репертуару. Знято навіть два кліпи за двома номерами. Хоча б - про «В пивниці». Естетика цього вірша - він написаний поетом Євгеном Плужником із генерації українського розстріляного відродження 20-30 років - це трагічне передчуття голоду, колективізації, тоталітарного поневолення України. «Політ Сови», зовсім інша річ. Тут - гоголівська естетика такого собі вертепу з чортівнею, але - пропущеного ще й через урбаністичну свідомість «героїв сьогодення». Принаймні, відеоряд мав бути таким. Усе, що потрапляє до кадру, побачене очима Сови, яка злітає з горища, ширяючи над землею й викидаючи різні «відьмацькі» коники.

І знову Віктор Недоступ:
Так, ми вичавлюємо із себе раба. Але якось кволо: по-чеховськи, по краплині. А треба було б ганяти його дрючком. Ми ж ні - лагідно так якось… Завдяки цьому і вписуємося в різні ідіотські тусовки. Єдина нормальна компанія цього року трапилася на «Йолках-Палках-90». На другий день різдвяного фестивалю. Тоді - пощастило. Незважаючи на концептуального Соколова… Врешті-решт, уся ця рок-музика - то велика ілюзія. Ми ж бо не отец-батько-пастир, а публіка - не стадо баранів, хоча інколи верещить, мов недорізані вівці. Ілюзія навіть і в тому, що ти причетний до вічності, до якогось там процесу. Адже Вічність була і без тебе, а процес відбувається поза тобою.

Напевно, щоб спростувати щойно висловлений високий песимізм Віктора Недоступа, «Банита Байда» й увічнюватиме свою нинішню програму. Йдеться про запис дебютного магнітного альбому, який називатиметься «Камз бек, Хохли!». Його, згідно з авторським задумом, з одного боку, урівноважить трепетна лірика, з другого - здоровий «побарабанізм». Поневіряння, безпритульність, похмурість - все це в минулому. Нові номери «Банити Байди» будуть радісними, ритмічними і, звичайно, - архитиповими. Їх формуватиме вже усталений склад: Тарас Бойко - гітара, вокал; Дмитро Добрий-Вечір - бас-гітара, вокал; Микола Родіонов - барабани; Віталій Климов - гітара, вокал; Віктор Крисько - скрипка; Валерій Примост - перкусія; Віктор Недоступ - клавішні, вокал.

P.S.
«Баниту Байду» запросили до Львова. Кияни гратимуть на весело-концептуальному студентському фестивалі гумору, абсурду і відповідної музики «Вивих-90». Це 25-27 травня.

«Фонограф’139» («Молода Гвардія»), 06.11.91
Віктор Недоступ
Настав час спокійно зважити свої провінційні, етнічні, політичні й усякі-такі-інші національні комплекси.
З українською музикою так, як із вірою: Бог єдиний, дух відроджується, а церкви між собою ніяк не добалакаються.
Ми мали на Україні і «Червону руту», і «Чорну Раду», і «Вивих-90», - кожен із тих фестивалів нічого по собі не залишив, спрацювавши каталізатором невідомо чого; те «невідомо що» потребує окремого дослідження. Зрештою, все, що відбувається в Україні - від політики до культури, від мітингів до фестивалів, замість прямої своєї мети каталізує щось дивне, що вимагає нових мітингів і фестивалів. Так ми з вами далеко заїдемо! Або на небо, або в болото. Це перша біда, - через неї маємо українську мову як політичну, українську музику від відроджувача-демократизатора. Скільки тут залишається правди Божої - кожен хай розбирається сам. Але наявно маємо - замість мистецтва, замість радості, подиву, пошуків, віри, кайфу (що там має нести мистецтво?), замість того, українська рок-музика вихлюпує на голови натовпу - який, до речи, не дуже й дослухається - свої повчання, претензії, болячки, національну стурбованість і чорнуватий паскудний гумор про «сало на параші». Такі наслідки мітінгово-фестивального синдрому.

Але бог з ним, фестивалі все-таки потрібні, як і мітинги. Тепер поговоримо за музику в українській рок-музиці. Отут туман… У музичних школах і консерваторіях викладається лише європейська музична культура, та й то досить куцо. Радіо і телебачення ганяють муру - оту годовану попсу під машинки або так злодійські скалічений фольклор, що то вже «чуб в борщі», а не пісня. Ну звідки ж взятися чомусь справжньому? Слава Богові, існує балка; дякуємо музичним контрабандистам й фарцовщикам; спасибі «закордонним голосам». Так живемо; хоч як, а живемо.
Ну, а тепер про два наявно магістральні напрями музичного пошуку. Перший: зробимо не гірше «як у них». І понеслась, - рокенроли, регбі, хардяки, авангарди з індепендентами. Не дай Боже - з Івана - пана. Другий: Україна-мати - чужі геть із хати. Так затишніше. У підсумку - той же самий «чуб у борщі».
Рок-музика - явище космополітичне. Космополіт для мене - громадянин Всесвіту, але ж і син свого народу. Всі інші - то просто по-верхаххапайки, хоча треба завважити, що і серед них часто трапляються феноменальні люди. А якщо глибше копати, то треба щось знати із тієї світової рок-культури. Хочеш «туди» - співай їхньою мовою, але їхній ринок - то їхній ринок. Або ж: співай нашою - наш ринок теж своєрідний.
Справжній космополіт любить той самий кайф, що виникає будь-де. Кайф від музики, живий кайф. Чи багато українських груп працює на живому кайфі? Ясна річ, небагато. Де йому взятися, тому кайфу, коли природа української пострадянської людини складається суцільно з напружень, претензій і втоми?
Все ж таки ситуація не така й погана. На концертах «ВВ» публіка щиро кабаніє; на «Братах Гадюкіних» виховуються доброзичливі циніки; під сестричку Віку танцюють у деяких дискотеках; нечасті концерти «Банити Байди» та «Вія» іноді викликають якусь тінь зворушення. Маємо ще досить-таки саунд «Табули Раси», культурницькі пошуки «Ер.Джазу», синтетичні джетроталівські спроби «Плачу Єремії». Маємо світлу пам'ять про ядучий «Колезький Асесор». І так далі. І таке інше. Низка названих груп дає можливість відчути щось живе, не до кінця виявлене, іноді не до кінця професійне, але живе. Можливо, тут є вихід.
І останнє. Більшість українських груп - а це навіть і без текстів чути - грає про «як-нам-погано-живеться», або ж «як-нам-хочеться-добре-жити». Ніхто поки що в своїй музиці (саме в музиці, а не в текстах) не задумався - що ми є в цьому світі, що ми бачимо, у що віримо. Більшість поки що переповідає в звуках: ЧОГО ЇМ ЗАРАЗ ХОЧЕТЬСЯ. Отже, нема поки що позитивного напряму, а якщо є, то дуже, дуже кволий.
Панове музиканти! Спробуйте. Може, це не є зле? Спробуйте.

Дмитро Добрий-Вечір - басова гітара, вокал
Тарас Бойко - гітара, вокал
Віктор «Бакс» Недоступ (Лапкін) - клавішні, вокал
Микола Родіонов - барабани
Віталій Климов - гітара, вокал

[ Щоб визначити стиль їхньої музики, доведеться вибрати напрям. Правда це заняття не вдячне, хоча, мабуть, підійде «екзотичний фольк-авангард» - творчість гурту не обмежовується новоствореним стилем. І все-таки - «екзотичний фольк». Екзотичний, тому що глибинний. Закликання язичеських волхвів, мелодика християнських колядок, самобутність троїстих музик. Та й навіть, назва гурту їх зобов’язує… «Байда», безумовно, асоціюється з українським козацтвом. У словниках тлумачиться як гульвіса! «Банита» ж означає - вигнанець.
Свого сценічного образу - як такого - гурт не має. Над цим ніхто і не задумувався. Готуючись вийти на сцену, обмежувалися взаємним оглядом і запитанням: «Годиться?» Лише виконуючи «Палаючий Ерос» - пісню поганських ритмів, дехто на пояс чіпляв собі хустку.
І взагалі, друзі, шоу не буде. Хто звик, що його смаки часто не збігаються з чиїмись, сміливо може вважати себе прихильником «Банити Байди». «Чорна Рада», у якій вони брали участь, так і називалась - фестиваль нетрадиційної музики. А отже, некомерційної. І ще трошки для вас антиреклами. Не слухайте «Баниту Байду», якщо не любите авангард і не розумієте української мови. Адже вони мріють про камерні зали, про не чисельних слухачів, але неодмінно однодумців. Хоч елітарною їхню музику не назвеш. Занадто демократична. ]
[ Химери вигнаних гульвіс - «Нова Генерація» (незалежний журнал для молоді), жовтень 1991, Наталка Василюк ]

[ Київський рок-гурт «Банита Байда» вперше на сцені з'явився восени 1989 року. Потім були фестивалі:
6-7 січня 1990 - «Йолки-Палки-90»(Київ),
29 квітня 1990 - «ХАЗАБУКИ-90» (Київ),
25-27 травня - «Вивих-90» (Львів),
8-9 вересня 1990 - «Чорна Рада-90» (Київ) - Український фестиваль вільної музики
грудень 1990 «Українські ночі у Польщі-90» (Польща, Гданськ).
За всю свою історію гурт зіграв 16 концертів. ]

«Молода Гвардія», 01.08.90
Віталій Климентьєв-Ворошилов
[ У київської групи «Банита Байда» ті ж самі проблеми, що й у всього українського народу: нема чого палити… А хочеться, аж вуха крутить. За порадою знайомого лікаря-нарколога квінтет знайшов оригінальний шлях, як можна позбутися згубної звички, не підриваючи при цьому сімейний бюджет та репутацію «чорного» ринку. Майже три останні тижні група безвилазно сиділа в Республіканському будинку звукозапису, де впродовж 40 годин звукорежисер Андрій Толчанов заламував свої та чужі руки… Консенсусу без інквізиції не буває. Однак цього разу все закінчилося - ляля! «Банита Байда», попотівши в БЗЗ, студійно заформувала дев’ять відомих і ще не відомих меломанам пісень. «Воронячий рейх І», «У пивниці», «Колискова для вовка», «Політ Сови», «Повний місяць», «Різдвяна Балада», «Женщина, утратившая тень» (гітарист Тарас Бойко постарався; та ні, над текстом попрацював…), «Ти спиш», «Палаючий ерос» - це близько сорока хвилин загального звучання, які ляжуть у фундамент дебютного магніто альбому «ББ». Усім п’ятьом музикантам спочатку сподобалася його назва «…І парочка птахів», хоча нині група міркує щодо більш точного числівника.
Окрім постійних учасників «Банити Байди», над студійним проектом працював скрипаль Віктор Крисько («Ер. Джаз») та скрипаль і бек-вокаліст… Андрій Толчанов. Минулої п’ятниці «Банита Байда» взялася за мікшування записаного матеріалу.
Цікаво, що в багатих творчих планах «ББ» уже видання другого магніто альбому, задуманого за формою як ЗБІРНИК АУТЕНТИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ. Відомі й назви відібраних для роботи пісень: «В спідниці», «Повна клуня», «Колискова для Вовчика», «Палаючий «Лігерос», «Женщина, утратившая…» ( в останньому випадку Тарас Бойко ще не вирішив: що саме?) ]

[ Однак, все хороше на цьому, здається, скінчилося. Назва гурту, певне, виявилася пророчою: вони справді стали вигнанцями [ «Байда», безумовно, асоціюється з українським козацтвом. У словниках тлумачиться як гульвіса! «Банита» ж означає - вигнанець ].

На початку 1991-го гурт потрапив у творчу кризу - пішов Добрий-Вечір, за ним Недоступ і Родіонов. З новою ритм-секцією - басистом О. Гридньовим та барабанщиком В. Стронським «Байда» записав у грудні 1991 року, за сприянням агенції «Ростислав Шоу», п’ять пісень до нового альбому та знову потрапив у кризу. На цей раз гурт залишив Климов - він захопився телебаченням (програма «Фантон», потім студія «Майстер-відео», продюсерська агенція «Немо») та власними англомовними піснями. Нові надії «Банита Байда» покладав на повернення із «Вія» Недоступа та їм не судилося збутися.

Восени 1993 року «Банита Байда» призупинив своє існування. ]

[ Дмитро Добрий-Вечір: Групу [«Вій»] я створив зі злості. Попередня група, в якій я грав, розвалилася, і мені захотілося довести музикантам, що впродовж короткого часу я зможу зробити іншу професійну команду. Взагалі, я людина лінива, та коли лютую, можу зробити багато речей… ]
[ ДМИТРО ДОБРИЙ-ВЕЧІР:
«ГРУПУ «ВІЙ» Я СТВОРИВ ЗІ ЗЛОСТІ», «Високий Замок», #18(2698), 29.01.04, Оксана Керик ]

[ Тарас Бойко заснував музичну агенцію «Скай». ]

[ Галерея ]
[ Банита Байда - концерт в Києві, в залі БК КПІ - 1989 ]
[ Банита Байда - Зйомку кліпу на пісню «Політ Сови» - 1988 ]
[ Банита Байда - концерт в місті Славутичі - 1988 ]

[
[ група] Вій
[ група] ER.J.ORCHESTRA
[скрипаль] Віктор Крисько