Літом 1997 р. Євген Васильович Єфремов (співробітник НМАУ ім. П.Чайковського, викладає пісенний музичний фольклор) зробив традиційне оголошення із запрошенням бажаючих студентів у байдаркову фольклорну експедицію. В числі тих, хто пристав на цю пропозицію був й Олег Бут, тодішній студент-другокурсник кафедри композиції київської консерваторії. Рішення їхати в байдаркову експедицію стало переломним у творчій біографії Олега. Яскраві враження: вечірній спів ансамблю «Древо» біля вогнища і під час перепливів, походи у села, спілкування із природніми носіями фольклору раз і назавжди відвернули серце цієї творчої людини від композиції до виконання фольклорної музики. Захотілося співати в тій автентичній манері, що культивувалася ансамблем «Древо» й доживала свій вік у природньому середовищі...

Оскільки український спів має гуртову природу, виникла потреба співати з кимось гуртом. Першим товаришем по співу для Олега Бута став Ілько Фетисов. На той час Ілько так само вчився на кафедрі композиції. Він теж захопився співом в автентичній манері, але на пів-року раніше Олега. Пів-року – досить значний строк для початківців, отже на той час Ілько став для Олега учителем співу. Він співав верхній голос, а Олег нижній. Це при тому, що співати толком не вміли обидва, адже не так скоро голос виспівується... Параллельно Ілько приймав участь в ансамблі «Володар». Як потім виявилося – переважно заради своєї майбутньої дружини Сусани Карпенко, що теж тоді там співала. Зрозуміло, що й Бут через деякий час з’явився у складі «Володаря». І ... як тільки новий учасник ансамблю трохи призвичаївся, Ілько, посварившись із тодішнім кервником «Володаря» Іриною Клименко, пішов геть. Щоб утворити власний гурт «Божичі», але то вже інша історія.

За час тодішніх не дуже тривалих творчих взаємин із Фетисовим (близько пів-року) Олег встиг з’їздити із ним та Сусанною у три піших фольклорних експедиції. На Чернігівщину, Сумщину й Полтавщину. Ці експедиції були надзвичайно вдалими з точки зору рівня майстерності записаних виконавців, репертуар, записаний в них й зараз по праву вважається золотим фондом ансамблю «Буття».

Подальший творчий розвиток Бута як фольклорного виконавця спрямувався керівником «Володаря» Іриною Клименко. Тоді вона співала у «Древі», але одна з перших вже мала свій ансамбль. Справедливо вважаючи, що навчити чоловіка співали може лише чоловік, вона віддала Олега на навчання іншому древлянинові: Роману Єненко. Хоча це навчання було нетривалим й епізодичним, воно дало свої плоди.

Змалюємо фестивальну діяльність колективу, що безперечно розширювала кругозор. Взимку 1999 року «Володар» прийняв участь у фестивалі «Коляда» у м. Рівному. Літом того ж року «Володар» разом із «Древом» було запрошено на фестиваль «Балтика» у м. Вільнюсі (Литва), а трохи згодом на фестиваль «Гданьскі вечори» у м. Гданську (Польша). В Україні на той час фольковий рух обмежувався кількома десятками вузького кола ентузіастів. Прибалтика на цьому фоні вражала. Звичайні литовці, жителі Вільнюса та інших міст запросто ходили містом у національному вбранні, танцювали на центральній площі, молодь з бляшанками пива за пів-години до початку виступу (розклад роздавали при вході в парк) займала зручні місця на зеленій галявині, але при показі обрядів та танців легко «піднімалася» і з задоволенням брала участь у всіх неймовірних розвагах. А звечора до 4 ранку у залі готелю – народні танці всіх країн-учасниць фесту. І так цілий тиждень, і – жодної барабанної установки, електрогітари чи фонограми. Лише підзвучування мікрофонами. До речі, звукорежисер сам підходить перед концертом і ввічливо запитує, яка кількість мікрофонів потрібна і куди їх поставити. Одного разу для показу масштабного жнивного обряду українці «забажали» 12 мікрофонів і через пів-години ця кількість вже стояла на сцені. А похід вночі з факелами до замку на горі, де литовці почали «перекличку» на справжніх середньовічних ріжках, незвична акустика і танці з факелами – просто незабутні враження. Майже те саме у Гданську, у Польші. Європа, одним словом.

Важливою людиною для творчого становлення Олега був Михайло Йосипович Хай (викладає інструментальний фольклор в НМАУ). Саме він спрямував творчий інтерес Бута на інструментальний фольклор й спричинив його захоплення виконанням в автентичній манері на скрипці. Сталося це так. Тетяна Сопілка (тодішній ст. лаборант Лабораторії фольклору НМАУ) запропонувала Олегові працювати в Лабораторії фольклору лаборантом. Олег пристав на цю пропозицію. На той час завідувачем Лабораторії був М.Й. Хай. Співпрацюючи із таким шефом, Олег ніяк не міг пройти мимо занятть інструментальним фольклором, і дуже скоро став учасником інструментального ансамблю Михайла Йосиповича "Надобридень". Спочатку, як це дуже часто трапляється і в традиційних ансамблях, Олег грав на барабані. Дуже скоро з’явилося палке бажання навчитися грати на скрипці, чому немало сприяло спілкування з першим скрипалем гурту "Надобридень" Сергієм Охрімчуком. Згодом, Олег почав вчитися у Сергія скрипкової гри. Як результат, почав грав втору (скрипковий традиційний акомпанемент), на басолі (не притискаючи струн – у бойківській бурдонній манері). Параллельно вчився грати й мелодію. Згодом з Михайлом Йосиповичем і Олегом Бутом було здійснено кілька результативних фольклорних експедицій на Бойківщину, Закарпаття, на Херсонщину (до бойківських переселенців). Ці експедиції дали новий поштовх до опанування Олегом скрипкової мелодії. Здійснені записи ретельно нотувалися Олегом і негайно впроваджувалися в репертуар ансамблю "Надобридень". На цей раз партію першої скрипки грав вже Олег Бут. Ще одним результатом співпраці із Михайлом Йосиповичем стало написання Олегом магістерської роботи під його керіництвом про традиційний український акомпанемент. Водночас стало зрозуміло, що у питаннях творчості між учасниками ансамблю "Надобридень" Олегом Бутом, Михайлом Хаєм, Сергієм Охрімчуком та Оксаною Бут (приєдналася до ансамблю дещо пізніше) виникли певні розбіжності. В результаті Олег та Оксана Бут в 2002 р. вийшли із ансамблю "Надобридень" для того, щоб розвивати власну інструментальну групу в ансамблі "Буття".

"Буття" утворився дещо раніше, у 2000 р. Поштовхом до утворення стали заняття Олега із Валерієм Гладунцем, який попросився до Олега в учні по співу. Спочатку Валєра й Олег співали удвох, згодом до них приєднався Василь Денисович Бут (батько) Оксана Бут (сестра). Власне, в такому складі відбувся перший виступ гурту на фестивалі Світовид осінню 2000 р. У такому ж складі було записано перший аудіоальбом гурту "Розкопаю я гору" (2001). Великою мірою цей альбом був результатом вуличного музикування, що "Буття" практикувало із самого початку свого існування. Пісні, що розучувалися, одразу ж апробовувалися на Андріївському узвозі. Тут вони відпрацьовувалися, після чого одразу записувалися як матеріал для аудіоальбому.

Згодом до ансамблю приєдналися ще три учасника: Северин та Кий Данилейки й Дмитро Сидоров. У такому складі в ансамблі було розучено багато ліричних пісень, а також колядок і щедрівок. Останні використовувалися для проведення обрядів колядування та щедрування. Зокрема було здійснено колядування в автентичному стилі – від хати до хати в рідному селі батька Олега Переселенні Кагарлицького району Київської області. Також колядники "Буття" не минули своєю увагою центральні вулиці Києва, колядуючи в кожному закладі, який траплявся. Результати колядницької діяльності гурту були зафіксовані в другому альбомі "Поклонімося" (2002).

Уже в цьому складі визрівала інструментальна група, всі учасники Буття так чи інакше вчилися грати на інструментах. Олег – на скрипці, Василь Денисович – на барабані з тарілочкою, Оксана – на бубні та цимбалах, Северин – на скрипці-вторі, Дмитро – на бубні. Згодом з гурту пішов Дмитро Сидоров. Натомість прийшли двоє хлопців родом із Кіровограда: Сергій Постольніков й Олександр Вовк. На той час вони співали в своєму гурті "Дикий карапет", а в Бутті зацікавилися передусім можливістю пограти на інструментах. Сергій Постольніков в Бутті не затримався – надто сильне було його бажання втілення власних творчих ідей. А з приходом Шури Вовка в гурті з’явився такий інструмент як басоля. Під керівництвом Олега Шура освоїв цей інструмент і грав на ньому в Бутті до 2005 р. включно. Перші результати інструментальної гри було зафіксовано в аудіоальбомі "Ой весілля-весіллячко" (2003).

На той час Олег дуже зблизився й потоваришував із сім’єю Данилейків. Потрібно сказати, що сім’я ця була чимала: Світослав, Кий, Северин, Данило, Соломія, Маруся... Ну і батько всього цього сімейства – Володимир Григорович Данилейко. Дуже часто буваючи вдома як у старого Данилейка в його майстерні на Хрещатику, так і на квартирі Данилейків на Тургеневській 38, Олег захопився співоцькою традицією цієї сім’ї. Ідейником і лідером цього сімейного колективу звісно був Володимир Григорович. Він все життя займався збиранням народних пісень, значна частина із них була від його батьків – Григорія та Марусі. Крім того, Володимир Григорович сам пише досить характерні пісні, які тут же співаються сімейним гуртом Данилейків. Особливо вражає у цьому співові тембральна злитність п’ятьох чоловічих голосів, ну і, безперечно, зіспіваність, що досягалася протягом більше ніш 10 років. Олег, а потому Василь Денисович, а врешті і Оксана почали співати разом із Данилейками. Для цього почали проводити спільні репетиції. Визріла ідея і необхідність втілити цей спільний проект у новому аудіоальбомі. Записаний він був дуже швидко: буквально протягом 3 місяців. Ідея аудіоальбому була провідною для співоцької діяльності родини Данилейків: поклик, пісня, яка кличе до праці, до бою, любити Україну. Отже, "Мелодії душ" (2004).

Всі аудіозаписи гурту Буття здійснювалися вдома. Для якісного запису була спеціально обладнана кімната, куплені комп’ютер, професійна аудіоплата та студійні мікрофони. Це було зручно, оскільки час не лімітувався студійною зміною, а гроші в розмірі 80$ за студійну зміну заощаджувалися... Зведення, монтаж та комп’ютерну обробку записаного матеріалу здійснювала Оксана Бут. Дизайн до вкладок розробляв Олег. Для дизайну переважно застосовувалися малюнки Жоржа Івановича Шани – давнього пошановувача гурту. Виконані ці малюнки були у строгому чорно-білому стилі. Оригінали друкувалися на лазерному принтері, тираж здійснювався на ксероксі. Розтиражовані вкладки розрізалися і розмальовувалися акварельними фарбами.

Першим аудіоальбомом, що був виданий офіційно: в поліграфії й на заводі, з акцизною маркою, став "Життя Буття" (2005). В ньому представлена вся сучасна жанрова палітра репертуару гурту: ритуальна й танцювальна інструментальна музика, ліричні, весільні та календарні пісні Полтавщини, Тернопільщини, Гуцульщини, Чернігівщини, Закарпаття. Диск писався довго і ретельно – із розрахунку на максимально якісний результат. Випущений був за підтримки Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту на фірмі Ярослава Гулія "Саме так" накладом 1000 примірників.

В цей час Олег Скрипка розпочав свої знамениті вечорниці. Олег Бут як особисто, так і в складі гурту Буття активно брав участь майже у всіх скрипкиних вечорницях. Втім, дуже швидко стало очевидно, що більшість людей, які відвідують вечорниці, не вміють танцювати українські танці й під Ойру, Гопак, Гречаники танцюють так, як це звично для сучасних дискотек. Така ситуація ніяк не могла влаштувати ні Олега Бута, ні Ілька Фетисова. В свій час ними було здійснено ряд експедицій на Лівобережну Україну, де на відеоплівку були записані українські танці. Ці танці згодом були розучені з відеоплівки представниками гуртів Божичі, Буття й Володар. Отже, визріла ідея організувати Школу Традиційного танцю. Предусім для того, щоб молодь з розумінням справи танцювала українські танці. Школу було відкрито зимою 2005 р. в музеї Івана Гончара спільними зусиллями гуртів Божичі та Буття. З того часу кожну п’ятницю з 18.30 до 20.30 там відбувається безкоштовне навчання українським танцям.

Результати цієї діяльності були зафіксовані в аудіоальбомі "Танці Буття" (2006). Це інструментальний (інколи з приспівками) супровід до Гопаку, Гречаників, Картоплі, Молодички, Ойри, Краков’яку, Карапету, Баламута й ще багатьох інших танців Центральної та Лівобережної України. В цей час в гурті відбулися деякі кадрові перестановки: пішов Северин Данилейко й Олександр Вовк. Натомість прийшли Анастасія Яковенко (Ася, майбутня дружина Олега, басоля, спів), Ярослава Чистякова (спів), Ірина Абашина (2 скрипка, спів), Михайло Качалов (скрипка-втора, спів). В цьому оновленому складі й було записано танцювальний альбом.