ІСПАНІЯ
Високогірна Країна Басків завжди була захищена від ворожих нападів самою природою.
На відміну від інших народів, що населяли Піренейський півострів, баски не піддалися
романізації під час римського панування, а пізніше, в епоху арабських завоювань,
зуміли відстояти свою незалежність і таким чином зберегти мову й культуру.
На Піренейському півострові чимало баскських коренів, що увічнилися у назвах поселень,
річок, гір і долин. Ця земля обіймає півколом затоку, що дістала від імені басків свою
назву - Біскайська. Адміністративно, в Іспанії, це глибинна провінція Наварра, а також
три узбережні провінції - Біскайя, Гілускоа та Алава, які складають історичну область
Країна Басків із головним містом Більбао.
Баски походять від найдавніших племен васконів. Вони дуже загадковий і самобутній народ.
Свою мову баски називають "еускера", а себе "еускалдунак", тобто люди які говорять
по-баскськи. Про унікальність цієї мови свідчить відоме прислів'я: "Диявол сім років
вивчав баскську мову і вивчив тільки три слова".
Сьогодні баски дарують нам повчальну мудру розповідь про те, що гора гори не потребує,
але людина людині потрібна.
ЧЕТВЕРО БРАТІВ-СИРІТ
Зосталося сиротами четверо братів. Усе, що батько залишив їм перед смертю - одна хлібина.
Довелося йти на заробітки. От пішли вони, доходять до роздоріжжя та й кажуть:
"Поділимо начетверо хлібину й розійдемося на чотири сторони. Але через сім років цього
самого дня, о другій годині, зустрінемося на цьому ж місці".
І брати розійшлися в різні кінці.
Першому братові зустрівся звіздар.
От звіздар і питає:
- Куди ти йдеш, хлопче?
- Нас було четверо братів, - розказав той. - А батько перед смертю залишив одну хлібину,
от ми й розійшлися на заробітки.
- Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.
- Еге ж, подобається.
Так хлопець залишився із звіздарем.
Другому братові зустрівся кравець. От кравець і питає:
- Куди ти йдеш, дитино?
- Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліба і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.
- Еге ж, подобається.
І цей хлопець так само залишився з кравцем.
Третьому братові зустрівся мисливець. От мисливець і питає:
- Куди це ти йдеш, синку?
- Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліба, якщо схочеш навчитися мого ремесла.
- Еге ж, воно мені подобається.
І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.
Четвертому братові зустрівся злодій. От злодій і питає:
- Куди йдеш, синку?
- На заробітки, я сирота.
- Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.
- А яке ж у тебе ремесло?
- Я - злодій і навчу тебе красти.
- Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.
- А я навчу. Схочеш - крастимеш, не схочеш - не крастимеш. Для науки збиратимеш
бездоглядні речі.
- Якщо так, то навчи. І хлопець залишився з ним. На сьомий рік четверо братів
зібралися там, де домовлялися. І почали розповідати, хто що робить.
- Я навчився звіздарству. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що
схочу.
- А ти?
- Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.
- А ти? - спитали третього.
- Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що
її наведеш.
- А ти? - спитали четвертого.
- Ну, мені й признатися соромно.
А звіздар йому:
- Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?
- Та я, брате, якраз злодій.
- Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. Змій украв королівну, і король
пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дівчина.
А злодій:
- Якби я знав, де вона, я б її викрав.
А мисливець:
- Якби я побачив змія, я б його вбив.
Усі троє братів сказали кравцеві:
- Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.
Пішли брати до королівського палацу. Там звіздар сказав королеві, що знає, де його
дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.
Король дав човна, і брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змій жив.
Звіздар і каже злодієві:
- Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.
От злодій прокрався до змієвої оселі й викрав королівну. Не встиг він повернутися
з нею до братів, як прокинувся змій і навздогін. Та тільки змій показався біля берега,
мисливець стрельнув і вбив його. Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу
в човні утворилась пробоїна.
Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.
Привезли брати королівну до палацу. Звіздар і каже королеві:
- Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.
А злодій і собі:
- Віддайте за мене, бо я викрав її у змія. А мисливець:
- А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.
А кравець:
- Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну - інакше б він затонув.
Король не знав, що й відповісти братам. А тоді придумав нагородити кожного
мішком золота.
Було це чи не було - не знаю, але казку на цьому кінчаю.
Золото, жінку, сукно вибирай при денному світлі!
|