Онука
НАТАЛЯ ДРАГОМАНОВА: НА ЖАЛЬ, НА МОГИЛІ ДІДА НЕ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ
Київ, 10 червня 2005.- Це інтерв'ю Наталя Драгоманова – внучка Михайла Драгоманова, дала "БУВістям" у жовтні 2003 р. Тоді вона відвідала Київ з нагоди Драгоманівських читань. Там з нею зустрілася наша людина Антоніна Якимова. З технічних причин ми не змогли поширити її інтерв'ю. Проте зараз робимо це із великим задоволенням.

- Шановна пані Наталія, з "БУВістей" мене попросили взяти у вас інтерв'ю. Гадаю, що те, що ви скажете, буде цікаво усім.
- Дякую. З редактором "БУВістей" я особисто не знайома, але він регулярно надсилав мені свій часопис "Украйна прес", а я йому – журнал "Громада", який видає наша українська громада в Угорщині, де я живу. Він надіслав мені й кілька фотографій могили Драгоманова. Шкода, що "Украйна прес" не виходить на папері. Я дуже її любила. Зараз вона тільки в Інтернеті – "Болгаро-українські вісті", а я вдома не маю доступу до мережі...
- Розкажіть про вашу родину.
- Отож, з родини Драгоманових, з родини Косачів у Києві ніхто не лишився. Родичів тут не маю. По лінії дітей сестри моєї мами у 1991 р. я бачилася з двоюрідною сестрою, однак потому ми втратили зв'язок. Вона старша від мене. Я телефонувала, писала листи. Може, вже її й немає.
Нас було четверо, тобто, син Драгоманова Світозар мав четверо дітей. Старша – Лариса, вона стала архітектором. Потім був Михайло – він загинув у війні. Де саме, не знаємо. Ходили чутки, що був у полоні, а що далі – ніхто не знає. Третьою була я. А найменшою була Аріадна. Зараз вона живе у Бразилії.
Восьмого вересня мої іменини – день Наталії. Ця свято я привезла з України. Маю дочку Наталію й внучку також Наталія. А взагалі я маю двох дочок, маю онуків та шестеро правнуків – три хлопчики і три дівчинки. Найстаршому внукові 10 років, а наймолодшому – 4 роки було у серпні. Я вдова, чоловік помер 22 роки тому. Вдова також і сестра Аріадна, яка живе у Бразилії. Вона має сина та внука.
В Україні я не маю нікого ні по лінії матері, ні по лінії батька. Батько помер, коли йому було 74 роки, а мама - у 92 роки. Старша сестра померла у 72 роки. Їх – тата, маму й сестру, поховали у США. Сестри Лесі Українки також жили у США.
- А хто ви за фахом?
- Так склалися обставини, що я не маю професії. Щоправда, здобула диплом акомпаніатора на роялі, але тривалий час тим не займалася. Чоловік не хотів, щоби я десь працювала. Хотів, щоби була вдома и виховувала дітей. І я не жалкую. У нас в Угорщині є така посада: жінка – дружина, мати дітей. Зараз є активісткою нашої громади в Угорщині.
Даруйте, але мені якось не зручно розповідати про себе. Я краще про дітей. Вони вчилися добре. Старша донька викладає фізику й математику у середній школі, молодша – вчителька музики, викладає фортепіано. У родині, як уже казала, панує ім'я Наталія і Аріадна. Мої внучки закінчили університет, живуть добре.
- А в Болгарії ви ніколи не були?
- Ні. Якось не склалося. Дуже шкодую. А зараз їхати боюся. Людина я літня. Оце до Києва дочки відпустили за умовою, що буду їхати не потягом – то майже добу треба бути в дорозі. Прилетіла літаком. Вдячна усім, хто мене запросив до української столиці. Організатори Драгоманівських читань подарували мені статуетку. В Києві я була у 1991 р. Тоді проходила конференція, присвячена 150-річчю з дня народження Михайла Драгоманова. Бачилася зі знайомими. Залишилися хороші враження. Завдяки їм скидаю з плеч зо два десятки літ.
- Дякуємо вам, пані Наталія, за цю розмову. Хай Бог дає вам здоров'я й ще багато років життя.
Інтерв'ю взяла Антоніна Якимова
Софія – Київ - Софія