Ми робимо цю спробу, спробу зрозуміти - в основному в рамках творчих світів - природу насолоди і болю, страждання і радості, бо що є життя, як не ці відчуття? Вони істинні, чи просто ілюзія застилає нам очі, і щастя - це тільки сон? Та, щонайменше, два елементи композиції цілком реальні - чоловік і жінка, а в додаток, не менш реальні, їх внутрішні композиції. Чи можливе тут гармонійне порозуміння, реальні, стійкі щасливі побудови? Чи достатньо перебувати в ілюзіях, власних і чужих? Підозрюю, що ілюзії у будь-якому випадку залишаться, але бажано їх перенести на вищий рівень задоволення? На рівень віри? Це як і в релігії: "вірю, бо не розумію", чи навпаки "Розумію, тому і вірю"? Так чи інакше віра парадоксально фігурує в кожній нашій зустрічі з Жінкою, але чи не обертається врешті на болісно пережиту нами, чоловіками, ілюзію? І на те саме у жінок?
А добро і зло? Гріх? Чи існують вони насправді? Чи руйнують світи творчості, і чи, взагалі, зростання творчого рівня, творчих глибин свідчить про набуття зрілості? І що для творця є любов? Можливо все це казка і все завжди приходить до глибокого розчарування і немічності сивин? Пам’ять перебиратиме втрачені нагоди і ми жалкуватимемо за упущеним, сповна не пережитим, - жінки за Чоловіками, а чоловіки за Жінками. Тому чи не краще відразу жити, без сумнівів і не відкладаючи нічого на потім?

    Присядемо?                                                КОМЕНТАРІ: ..................