 | fish_ua (fish_ua) wrote, @ 2006-10-17 09:27:00 |
|
Нашу вчительку звуть Ліда Іванівна. Нічого хорошого в ній нема. Я не люблю старих вчительок, бо вони всі кричать. Правда у другому класі вчителька Люба Іванівна, і всі кажуть що вона кричить ще дужче. Я чула як вона кричала на хлопця з другого класу: "Що ти либишся? Либиться!", це справді страшно! Наша Ліда Іванівна кричить менше, але все одно кричить. Особливо коли хтось на уроці піднімає руку і каже "Можна вийти?". Я боялася що вона на мене кричатиме, але тепер не боюся, бо тато сказав, що вона не буде. Це коли я через неї впісялася на уроці. Це в першому класі було, ви не подумайте що зараз.
Я тоді дуже боялася, що вона кричатиме і тому не просилася, і от. Вона, правда, не закричала а сказала мені йти до мами на другий поверх. Там, на другому, старші вчаться, ми туди не ходимо, але я ходжу, бо там мамин кабінет. Мама сказала, щоб я йшла додому, до тата, тільки швидко, і я побігла як вітер. Я прибігла і кричу: "Не втрачаймо ані хвилини!"
Тато мені досі згадує це "Не втрачаймо" і сміється від того, яка я пафосно це проговорила... А Ліду Іванівну він з того часу не любить. А ще з того, як вона мені сказала записувати в зошит, хто буде хуліганити в класі, коли вона вийде. Я записувала, а їй віддати забула, а тато потім побачив і спитав. Він тоді був сердитий на Ліду Іванівну, а на мене - ні. Тільки сказав більше нічого такого не записувати, бо тоді я не буду стукачка.
Я більше люблю молодих вчительок. Вони красиві і дітей люблять. Вони не кричать. У нас кілька разів вела уроки чужа вчителька, Валентина Іванівна, вона молода і добра і не кричить. Вона мені п"ятірку за малювання поставила, а Ліда Іванівна завжди ставить трійки, бо у мене немає фломастерів, а тільки олівці. Я навіть одного разу попросила у Оксани фломастери, але ненароком мазнула червоним за край малюнка і все одно отримала трійку. Та то дарма, все одно малювання мій улюблений предмет. От якби у нас завжди вела уроки Валентина Іванівна...
Але найстрашніша вчителька в школі - Ольга Горохівна. Вона не просто кричить, вона має величезного червоного нігтя і чіпляє на нього дітей! Раніше вона часто приходила до нас додому, бо у неї нема телевізора, а у нас є. І ми з мамою теж часом заходили до неї, коли я ще не вчилася в школі. У неї дуже гарна хата, велика, з барвистим килимком на підлозі. І скрізь багато іграшок. Велика лялька-неваляшка з калатальцем, м"який песик і крокодил з бантиком на дверях висить. Я все думала, навіщо їй стільки іграшок, якщо у неї немає дітей. Всі кажуть, що вона дітей ненавидить, що вона - кобра і стара діва. Це значить, що вона живе сама і чоловіка та дітей у неї немає, і що вона - зла. Але раз я чула, як Ольга Горохівна казала мамі, що любить дітей, тільки не великих, як у школі, а таких, яких ще возять у дитячих візочках. Дивно якось.
Але мені її хоч і трошки шкода, я її боюся. Раніше не боялася, тільки трохи не любила, бо вона холодна і манірна. То вона сама мене навчила, що її треба боятися.
Мені тоді було шість років і я вже знала, що скоро піду до школи. Ми з мамою пішли в гості до Ольги Горохівни. І вона тоді розповіла, що у неї є учениця, яка ніколи нічого не може їй відповісти, хоча задачки розв"язує добре. І що ця учениця їй сказала, що вона її боїться. Я подумала, що вона мабуть дуже смілива, якщо отак запросто заявила, що боїться. А Ольга Горохівна подивилася на мене і запитала: "Ти ж мене не будеш боятися?" Я сказала: "Не буду". Але сама вже знала, що буду. Просто їй це знати зовсім не обов"язково.
Все-таки у порівнянні з Ольгою Горохівною наша Ліда Іванівна просто ангел. А одного разу мама послала мене купити сметану, а продавчиха стала розпитувати, як я вчуся та хто мене учить. І коли я назвала Ліду Іванівну, вона сказала: о, вона дуже добре співає!
Треба ж! я і не знала. На уроках співів вона співала нам рядок з пісні, а ми повторювали стільки разів, поки не запам"ятаємо всі. Вона коли співає, у неї голос калатається, це правда гарно.
Все-таки Ліду Іванівну теж є за що любити.
Я тоді дуже боялася, що вона кричатиме і тому не просилася, і от. Вона, правда, не закричала а сказала мені йти до мами на другий поверх. Там, на другому, старші вчаться, ми туди не ходимо, але я ходжу, бо там мамин кабінет. Мама сказала, щоб я йшла додому, до тата, тільки швидко, і я побігла як вітер. Я прибігла і кричу: "Не втрачаймо ані хвилини!"
Тато мені досі згадує це "Не втрачаймо" і сміється від того, яка я пафосно це проговорила... А Ліду Іванівну він з того часу не любить. А ще з того, як вона мені сказала записувати в зошит, хто буде хуліганити в класі, коли вона вийде. Я записувала, а їй віддати забула, а тато потім побачив і спитав. Він тоді був сердитий на Ліду Іванівну, а на мене - ні. Тільки сказав більше нічого такого не записувати, бо тоді я не буду стукачка.
Я більше люблю молодих вчительок. Вони красиві і дітей люблять. Вони не кричать. У нас кілька разів вела уроки чужа вчителька, Валентина Іванівна, вона молода і добра і не кричить. Вона мені п"ятірку за малювання поставила, а Ліда Іванівна завжди ставить трійки, бо у мене немає фломастерів, а тільки олівці. Я навіть одного разу попросила у Оксани фломастери, але ненароком мазнула червоним за край малюнка і все одно отримала трійку. Та то дарма, все одно малювання мій улюблений предмет. От якби у нас завжди вела уроки Валентина Іванівна...
Але найстрашніша вчителька в школі - Ольга Горохівна. Вона не просто кричить, вона має величезного червоного нігтя і чіпляє на нього дітей! Раніше вона часто приходила до нас додому, бо у неї нема телевізора, а у нас є. І ми з мамою теж часом заходили до неї, коли я ще не вчилася в школі. У неї дуже гарна хата, велика, з барвистим килимком на підлозі. І скрізь багато іграшок. Велика лялька-неваляшка з калатальцем, м"який песик і крокодил з бантиком на дверях висить. Я все думала, навіщо їй стільки іграшок, якщо у неї немає дітей. Всі кажуть, що вона дітей ненавидить, що вона - кобра і стара діва. Це значить, що вона живе сама і чоловіка та дітей у неї немає, і що вона - зла. Але раз я чула, як Ольга Горохівна казала мамі, що любить дітей, тільки не великих, як у школі, а таких, яких ще возять у дитячих візочках. Дивно якось.
Але мені її хоч і трошки шкода, я її боюся. Раніше не боялася, тільки трохи не любила, бо вона холодна і манірна. То вона сама мене навчила, що її треба боятися.
Мені тоді було шість років і я вже знала, що скоро піду до школи. Ми з мамою пішли в гості до Ольги Горохівни. І вона тоді розповіла, що у неї є учениця, яка ніколи нічого не може їй відповісти, хоча задачки розв"язує добре. І що ця учениця їй сказала, що вона її боїться. Я подумала, що вона мабуть дуже смілива, якщо отак запросто заявила, що боїться. А Ольга Горохівна подивилася на мене і запитала: "Ти ж мене не будеш боятися?" Я сказала: "Не буду". Але сама вже знала, що буду. Просто їй це знати зовсім не обов"язково.
Все-таки у порівнянні з Ольгою Горохівною наша Ліда Іванівна просто ангел. А одного разу мама послала мене купити сметану, а продавчиха стала розпитувати, як я вчуся та хто мене учить. І коли я назвала Ліду Іванівну, вона сказала: о, вона дуже добре співає!
Треба ж! я і не знала. На уроках співів вона співала нам рядок з пісні, а ми повторювали стільки разів, поки не запам"ятаємо всі. Вона коли співає, у неї голос калатається, це правда гарно.
Все-таки Ліду Іванівну теж є за що любити.
- Mini Sitemap:
- Manage Account
- Account Settings
- Upgrade
- Support & FAQs
- Be a Support Volunteer
- Feedback & Contact Us
- Site News & Updates
- LJ is OpenSource
- Our Policies
- LJ Gift Shop
- Downloads
- More... (Full Sitemap)