Новини бібліотеки |
Посилання |
«Заповіт» Шевченка мовами світу |
Форум |
Гостьова книга |
Йду шляхом, що ліг над річкою (то — моя ранкова прогулянка, то — відпочинок мій). І раптом в прозорості неба мурмотання почув дивне, я уздрів там орлину ласку, — Стрімке, спрагле єднання під високими небесами, — Зсудомлені гострі кігті, вирування живого колеса — там, угорі. Б'ють чотири крила, два дзьоби стримлять гостро — у шалено звихрену масу їх, у зливок ласки поєднано. У чергуванні чекань мерехтять карколомні петлі й прямовисні стрімкі падіння. Та раптом вони заклякнуть, у раптовому зціпенінні захитаються над рікою. Птахи висять непорушно у знеможеній тій рівновазі, а потім — розводять кігті, розділяються для польоту. І ширяють неквапно — дужі в навісні шляхи самостійні. У гонитві — кожен за власним.
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або зайдіть до нашого
форуму