|
3.6.05 Серйозні наміри „Фавориту іД” Ситуація із територією навколо так званого озера “Барбара”, порушувана у “Громаді” (№№ 25 і 35 від 1 квітня та 11 травня ц.р.), видається, стає прозорою. Бо гласно почали працювати претенденти на оренду. Планують створити спортивно-оздоровчий комплекс. Отож, про їхні наміри та перспективи відпочинкової зони розмовляємо з одним із співвласників приватного підприємства «Фаворит іД» Володимиром Поломяним.
- У першому позитивному рішенні міськради щодо даної оренди йдеться лише про громадянку Кваснікову?
- Ідея створення спортивно-оздоровчого комплексу належить чемпіонці області із спортивної гімнастики Галині Квасніковій та її чоловіку, екс-голкіперу ФК \"Карпат\" Сергію Кваснікову. Перше звернення до Миколаївської міської та Стільської сільської рад і справді зафіксовані на п.Галину. На жаль, від помилок не застрахований ніхто. Звісно, це трапилося і з нами, оскільки справа для нас є новою. Проте, зараз ми цей недолік ліквідували й зареєстрували у Миколаївському районі приватне підприємство під назвою „Фаворит іД”, співвласником і директором якого є саме Галина Кваснікова. На основі цього в первинні рішення названих рад внесено відповідні зміни. Відтак, належні податки в повному обсязі поступатимуть до місцевих бюджетів.
- Як виглядатиме відпочинковий комплекс?
- На його території плануємо розмістити готель санаторного типу на 30 двомісних номерів з усіма вигодами, конференц-зал на 100 місць, їдальню на 60-80 місць, літній ресторан відкритого типу на 60-80 місць, 5 котеджів (з розрахунку один на 2-3 сім’ї), відпочинковий комплекс для молоді (кафе з танцювальним майданчиком), поле для міні-футболу, тенісні корти, стоянка для автомобілів на 80 авто, прокат водних катамаранів і байдарок, відпочинкові альтанки (на території бази), сучасну конюшню (на 24 коні).
Проектується зведення кінно-спортивної школи, де всі бажаючі зможуть навчатися верховій їзді під наглядом досвідчених інструкторів. У перспективі й кінний туризм - розроблятимуться кінні маршрути історичними місцями Миколаївського району. В озері розводитимуть непромислову рибу, тож рибалки-любителі зможуть не лише насолодитися улюбленим заняттям, а й посмакувати юшкою. Організовуватимуться змагання на байдарках, з міні-футболу, тенісні. Бажаючі зможуть відвідувати спортивні та тренажерні зали, тобто займатися активним відпочинком та покращувати свій фізичний стан. Окрім цього, у медичному центрі надаватимуться кваліфікаційні послуги лікувально-оздоровчого масажу, фізіотерапевтичних процедур, інгаляцій, комп’ютерної діагностики, світлотерапії, терапевтичних, невропатологічних консультацій тощо. Високій ефективності роботи лікарів сприятиме сучасне медичне обладнання, яке закупляметься і встановлюватиметься тут. Особливо важливим об’єктом буде конференц-зал, обладнаний модерною оргтехнікою. Адже він використовуватиметься для проведення ділових зустрічей, конференцій, з\'їздів, семінарів.
- Яку територію займатиме вся ця інфраструктура?
- Розташувати спортивно-оздоровчий комплекс плануємо на земельній ділянці площею 15 гектарів, 11 із яких знаходиться на території Миколаєва, а 4 - на теренах Стільська. Землі примикають до озера. Водне плесо та джерело „Барбара” сюди не входитимуть. Проте, приватне підприємство зобов’язується за власні кошти проводити періодичне очищення озера, максимально зберігати природній ландшафт усієї території.
- На яких умовах господарюватимете тут?
- Наразі, йде мова про довготермінову оренду з метою лікування, оздоровлення та активного відпочинку населення різновікових категорій.
- Жителі району побоюються, що не зможуть вільно користуватися озером?
- Обіцяємо, що водойма обгороджуватися не буде. А безкоштовний доступ до неї буде забезпечено всім бажаючим відпочивати тут.
- Декілька слів про кошторисні затрати на будівництво та терміни його виконання.
- Розраховуємо вкласти в справу від 1,5 до 2,0 мільйонів доларів. Фінансування проекту здійснюватиметься на основі наявних власних коштів засновників та залучення реальних іноземних інвестицій. Введення в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу планується через два роки від початку будівництва.
- Коли конкретно воно почнеться?
- На жаль, точних термінів назвати не можу. Адже спочатку потрібно підготувати всю необхідну документацію. Найперше, ми погасили 18 тисяч гривень податкових боргів попередніх власників. Вже оплатили виготовлення генерального плану забудови. Тепер ще потрібно впорядкувати земельні відносини. А тоді вже можна говорити про початок робіт. Хоча дещо нам уже вдалося зробити – відремонтували й пофарбували лавочки, встановили мангали для приготування шашликів. Адже до цього відпочиваючі розводили вогнища прямо на землі, чим наносили їй непоправної шкоди. Зараз за порядком на території слідкує місцевий житель.
- Тобто, вже створене робоче місце в нашому районі?
- Звичайно. Та це лише початок. Під час спорудження комплексу тут зможуть знайти собі роботу до тридцяти тутешніх будівельників. А вже після відкриття інфраструктури матимуть можливість працевлаштуватися ще 25-30 фахівців обслуговуючого персоналу, проте, перевага надаватиметься спеціалістам високого рівня, зокрема, щодо медицини.
- Серйозність ваших намірів очевидна, проте на цих теренах часто проводяться пластові табори, різного роду змагання для учнівської молоді.
- Ми готові йти на компроміс. Думаю, ці питання зможемо узгодити спільно із районною владою. Адже наша співпраця вже триває. Зокрема, за сприяння адміністрації в майбутньому планується ввести програму пільгового оздоровлення та лікування на території спортивно-оздоровчого комплексу дітей Миколаївщини, які потерпають від впливу цементного пилу. Приватне підприємство „Фаворит іД” зобов\'язується безкоштовно оздоровлювати й лікувати на своїй базі дітей-сиріт та дітей із малозабезпечених сімей згідно із графіками, узгодженими із районною владою. Розроблятимуться спонсорські проекти допомоги та благоустрою соціальної інфраструктури Стільська.
- І наостанок.
- Спортивно-оздоровчий комплекс передбачається включити до Європейського реєстру туризму. Це позитивно вплине на притік іноземних туристів (зрозуміло – і коштів) до Миколаївського району та створить умови для розвитку туристичної мережі. Зрештою, в майбутньому маємо бажання інвестувати й інші об’єкти Миколаївщини, сприяючи, таким чином, економічній стабільності регіону. Розмовляла Анна Микитин ¤ ¤ ¤ 1.6.05 Не потрібен нам берег турецький… Далеко не всім нашим громадянам вдасться цього (як і попереднього, як і наступного) літа поїхати відпочивати до такого омріяного турецького, єгипетського чи трохи дорожчого кримського берегів. Надія на рідні річки, ставки та озера.
…Кілька теплих днів, як прелюдія до літа, одразу ж виявили незагоєні болячки минулого. Наші озера та водойми абсолютно не готові до приймання відпочивальників. Зайнята кадровими кросвордами, влада забула про потреби своїх громадян, які хочуть трохи відігрітись від стужі листопадового майдану на таких рідних і знайомих місцевих пляжах..
Одразу ж зауважу, що ніякого прогресу в їхньому облаштуванні не зауважив. Більше того, виглядає на те, що ситуація навіть погіршилась. І якщо на Малій Волі невідомі ( бо офіційно збирати гроші там права не має ніхто) збирали кошти з довірливих запарених відвідувачів і мабуть, щось потім робили, приміром прибрали сміття, то на Байкалі усе відбувалось стихійно і абсолютно дико. Хоч все так же гасали “ковбої” на гідроциклах поміж голів плавців, сміття скидували на одну велику купу, а доїздній дорозі могло б позаздрити будь – яке ралі для автомобілів – всюдиходів.
Концентруючи увагу на правому (умовно) березі Байкалу, де мов гриби ростуть розкішні дачні хатки, влада незрозуміло усунулась від його лівого (від залізничної колії) берега. А саме тут і відпочивають ті тисячі місцевих і доїзжих екстремалів, які не мають дач і коштів на уособлений відпочинок на терасах рід тентами. І саме про них вартувало б у першу чергу подбати, заодно виробивши та втіливши у життя хоч якусь концепцію використання та розвитку цього місця, без перебільшення, масового відпочинку.
Знаю, що все більше прихильників здобуває пропозиція створення комунальних пляжів на обох найпопулярніших озерах, які б опікувалися простими незаможними відпочиваючими, забезпечивши їм хоч би необхідний мінімум послуг (туалети, кабінки, рятувальників, стоянку транспорту, прибирання сміття і т.д.) На пляжі мусить бути вільний доступ, оплата мала б проводитись тільки за додаткові послуги. А ті підприємства та організації, які претендують на окремі відведені місця, могли б спільно долучитись фінансовими внесками на утримання зони відпочинку. Чи погодяться вони на це? Не знаю, адже з ними ніхто не розмовляв. Думаю, що це питання вдалося б вирішити, адже насильно ніхто нікого на берег байкальський не пхає.
Тим часом ширяться різні чутки – ніби вночі два гідроцикли з нетверезими наїзниками зіткнулись і є жертви, хтось когось переїхав, побив, обікрав. Кого спитати? Хто тут господар чи, принаймні, відповідальний? Виглядає на те, що ніхто. Часу на ”розкачку” нема. Літо наступило, і триватиме у свої календарні терміни незважаючи на наш брак часу чи відповідальності. Ярослав Муха ¤ ¤ ¤ 13.5.05 „Барбара” потребує прозорості Про торги навколо озера, знаного в народі „Барбара”, що поблизу Великої Волі і тростянця ми уже повідомляли. Зараз же, спробуємо познайомити читачів із фактами, які виплили у результаті вивчення обставин „торговиці”.
У свій час це озеро та прилегла до нього територія належали Миколаївському цементному заводу - як база відпочинку. Під час приватизації та реформування цього підприємства, нові власники відкидали все, що вважали зайвим. Не захотіли утримувати й відпочинкову зону. В результаті, у 1999 році цей „окраєць” райського ландшафту (без жодних конкурсів) віддано в оренду ТзОВ „Альфа-Омега”. Орендна плата сплачувалася, як розповіли землевпорядники у міській раді, до 2003 року, наприкінці якого орендатор відмовився від території і розірвав угоду. Тож зараз відпочинкова зона озера „Барбара” залишилася без господаря.
Цьогоріч у березні на вісімнадцятій сесії Миколаївської міської ради депутатською більшістю громадянці Квасніковій Галині (проживає у Львові по вулиці Науковій) дано дозвіл „на збір матеріалів попереднього погодження земельної ділянки площею 11 гектарів в урочищі „Барбара” для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу із подальшим наданням в довготермінову оренду”. Підставою для такого рішення став двосторінковий „бізнес-план” уже не громадянки, а приватного підприємця (без номера та дати реєстрації, а також без свідоцтва реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності!) Кваснікової, у якому вказані напрямки діяльності (будівництво-оздоровчого комплексу, готелю, пляжу і т.д.), характеристика послуг та охорона навколишнього середовища. А також запевнення на тій міській сесії надто юного представника Кваснікової про те, що в урочищі „Барбара” будуватимуть спортивно-оздоровчий комплекс, конюшню та інше, дозволятимуть користуватися територією миколаївчанам та жителям району.
І це переконливі (?) факти для будь-яких позитивних рішень? Питання, яке одразу спало на думку, ще гостріше постало після візиту на місцину, про яку йдеться (автору цих рядків вперше довелося побувати тут).
Побачене вражало. Найперше, із чим зіткнулися при в’їзді, - вагончик, на якому красувався прейскурант діючих цін за відпочинок. Інший обдертий стенд гласив: „Ви знаходитесь на приватній території”. На ще одному стенді повідомлялось про суворі заборони і відповідальність за їх порушення. А далі... справжній куточок Карпатського ландшафту. Навіть безводне озеро (на фото) не могло знищити всієї привабливості пейзажу. Тут же можна зустріти скульптурний пам’ятник, споруджений в честь освячення води із цілющого джерела „Барбара”. Воно б’є, пульсує. Властивостями своїми ця вода, кажуть, не поступається знаменитій трускавецькій „Барбарі”. Тут, звісно, треба господаря, але дбайливого й заможного. Кому віддавати землю? Треба добре подумати кому. Зайвий поспіх ніяк не доречний.
Дивує й те, чому землею тут командує Миколаївська міська рада, що знаходиться між Тростянцем, Стільськом і Волею.
Як з’ясувалося, частина її, зокрема, й водне плесо, належить до Стільської сільської ради, яка теж, не довго думаючи, дала дозвіл Квасніковій на збір матеріалів попереднього погодження. Мовляв, як каже війт Іван Лучишин, краще нехай буде господар, ніж мають мити в озері машини та купати собак. Проте, ні сільський голова, ні міський Миколаєва ніяких кроків не зробили, щоб перевірити, чи справді громадянка Кваснікова має кошти для такого великого будівництва. Натомість, мотивація миколаївського мера Миколи Адамчука полягає в тому, що більше бажаючих господарювати на цій землі, наразі, немає. Але чи відомо комусь про цей ласий шматок землі? Адже конкурсу, як такого, не організовувалося. Натомість, він мав би підштовхнути, напевно, не одного бажаючого інвестора. Тож, чи варто поспішати у цій справі, віддаючи першому зустрічному бажаючому один з найкращих природних ландшафтів Миколаївщини. І навіть не питаючи й не перевіряючи фінансових можливостей майбутніх господарів. Напевно, легковажити не слід. Бо ж можемо придбати приватний заповідник для визначеного кола осіб, коли миколаївцям на своїй землі скажуть: „зась”. Зрештою, невже Миколаїв має так багато зайвої, непотрібної землі? Хоч відганяти інвесторів також не варто. Проте, процес потребує прозорості. Анна Микитин. ¤ ¤ ¤ 24.09.04 „Золота лихоманка” початку 21-го століття Краяни, думаю багато з нас чули про „Золоту лихоманку”, яка відбувалась на Американському континенті (зараз – територія ЗША) у той час, коли європейці відкрили. Багато ласих до наживи авантюристів із Європи кинулись на новий континент з метою збагатитись. Як вони себе там вели також відомо. Все це відбувалось більш як два століття тому. Тепер нових континентів не відкривають, їх просто не існує. Тому щось подібне відбувається на давно вже відкритих континентах, в окремо взятих державах.
От візьмемо нашу державу. Вже розподілені, розкуплені всі промислові об’єкти, всі торгівельні заклади, енергетичні компанії і їм подібні. Залишилась – матінка –земля. Поки придбати її дешево і у великій кількості немає можливості, вишукуються інші, наближені до неї об’єкти. Починається все з невеликих озер, ставків, піщаних берегів, невеликих перелісків. Робиться цей наступ поки що малими силами. Якщо виражатися військовим терміном - „розвідка боєм”. А там дивись (як прийнято) підуть основні сили в „атаку”. Тоді оборона ламається, противник в паніці відступає, залишаючи свою одвічну територію.
В „Громаді” за 21-травня 2004 року надрукована в одному з куточків статейка під кодовою назвою О.Б.С.. Ні, сьогодні – це вже не О.Б.С., а сумна дійсність. „Розвідка боєм” вже почалася. „Полководці” вже мають генеральний план наступу основних сил.
Недавно я мав розмову з людьми, які безпосередньо мають до цього відношення. На моє запитання чому вони так активно зайнялись піщаними берегами озер і самими озерами, адже це надбання всього народу, котрим народ довгий час користувався, а не окремих його представників в рядах. Відповідь була такого змісту „Прибуткові місця даремно лежати не можуть”. Кажу, а оті землі, котрі заростають зараз бур’янами, не орються, не засіваються – це не прибуткові місця? На моє питання відповіді не було. Не важко й зрозуміти: дохід доходу – різниця. Якщо від орних земель дохід одержує держава, а в її особі весь народ, то від озер та їх берегів дохід одержують окремі, зацікавлені цим, особи. Не секрет, що від цього перепадає і службовцям Рад. Підозрюю, бо прикладів в теперішньому житті безліч, що такі рішення на приватизацію, або оренду берегів чи озер чи їм подібних, видаються малим складом депутатів, або одностайно головою Ради. Та і депутатів легко переконати в таких діях, мовляв, лежить же без користі. І депутати погоджуються, не дивлячись у корінь справи.
На закінчення хочу привести слова однієї розумної людини, сказані на початку другої світової війни „Люди, я люблю Вас! Будьте пильними.” Може прийти час, що ви, Ваші діти, внуки не матимуть де не тільки відпочити, покупатись, позагоряти, а й ноги помити, як сказано О.Б.С. А.Зима. ¤ ¤ ¤ 24.09.04 Нічия територія Перемінна хмарність та короткочасний дощ не став на перешкоді кільком тисячам відпочиваючих на Байкалі минулої неділі. На відміну від попереднього матеріалу, зосередимось сьогодні на березі вздовж залізничної колії. Адже саме сюди може поки-що прийти чи приїхати кожен бажаючий.
…Усі дороги і не чисельні майданчики заставлені автомобілями. Від старих пошарпаних часом і дорогами запорожців до шикарних БМВ та Мерседесів. На в’їзді чемні та виховані хлопці за допомогою нехитрого пристосування – шлагбаума із дроту, збирають із бажаючих по кілька гривень. Мабуть, це пожертвування на природоохоронні та санітарі заходи. Адже для потреб кількох тисяч людей є і туалет, і дві кабінки для переодягання, і кілька поліетиленових мішків для сміття, і дві вкопані труби, які за допомогою заздалегідь привезеного шнура одразу ж перетворюють цю споруду у презентабельний волейбольний майданчик. Одна торгова точка, до якої постійно стоять у черзі кілька десятків зголоднілих відпочиваючих та табличка “Купатись заборонено” – ось і весь ненав’язливий сервіс.
Забув про основне – візуально чиста і тепла того дня вода – основна принада озера. Саме вона є причиною того, що сотні львів’ян, стриян і не тільки щільним натовпом виливаються на береги після кожної зупинки електропоїздів. Здається, що через кілька хвилин зовсім не залишиться вільного клаптика так званого пляжу, але згодом з подивом зауважуєш, що всі знаходять собі містечко, розкладають заздалегідь привезені харчі, завсідники привозять дрова - і уже незабаром пливе понад берегом приємний запах смаженого м’яса, а поруч виростає чималенька гірка пляшок від напоїв різної міцності.
Така картина – на ближній половині берега, до форельного господарства. Після нього берег звужується до досить вузької смуги – і тут уже господарюють туристи колісні. Що, втім, не робить їх відпочинок більш комфортабельним. Та й пляжу, чи чогось схожого на нього нема. Із води виступають залишки якоїсь колишньої споруди кар’єру, про решту дна чогось певного сказати також не можна. Але літо є літом, вода мокра, тому й купаються практично усі. Поряд заболочена місцевість, яка вже десь кимсь поділена, але в силу певних поважних причин роботи не ведуться.
Як назвати наш берег байкальський? Зоною масового відпочинку? Диким пляжем? Нічиєю землею? Територією з невизначеним статусом? Мабуть, найправильніше буде все одразу. Господаря тут нема. Як нема і ніякої відповідальності. Ось гордо чимчикують пляжем господар із бультер’єром (хто любить читати кримінальну хроніку, знає про витівки песиків цієї породи), ось вільно бродить поміж людей величезний мастіф (проти нього бультер’єр – невинна кімнатна собачка), ось симпатяга сенбернар розміром з невелике теля. Цікаво спостерігати самовдоволену посмішку власників собак (звичайно, без намордників – собаки і господарі), коли пляжники з острахом дають дорогу дефілюючим. Кому охота поїхати додому без куска власного м’яса, тим більше, що лікарського пункту нема і в помині. Як і рятувальних служб. Та й звідкіля ж їм узятися, коли і купання заборонене, і взагалі озеро не озеро, а так, кар’єр, як пробують довести у судах адвокати деяких власників приозерних, (чи прикар’єрних?) ділянок.
Водна гладь компенсує багато незручностей. Але і тут екстремалам – відпочивальникам слід бути на сторожі. Швидкісні катери та скутери раз за разом пролітають поміж плавцями, добавляючи адреналіну у кров і купальникам, і воднолижникам, і чисельним глядачам. Аякже! Слалом, у якому роль буїв виконують людські голови! Скнилова не потрібно. Та полишимо сарказм, бо все побачене занадто сумне і серйозне.
Я приїхав на озеро, щоб зробити фотографії для реклами на районній Інтернет сторінці. Після побаченого - не рекламуватиму. І з тривогою очікуватиму повідомлень про нещасні випадки саме звідси ( дуже хочеться, щоб мої побоювання не справдились, і всі відпочиваючі живими і неушкодженими повернулись до своїх домівок). Це скоріше екстремальний туризм, причому вищої категорії складності. І, судячи по всьому, він приваблюватиме все більше і більше ризикантів. Розповідають, минулого літа тут (де?) проводились масові нічні дискотеки. Де темно – там приємно. Чому ми полюбляємо усе дике? Дикі танці, дикий відпочинок.
Зовсім мало зустрів наших земляків. Мабуть, вони краще орієнтуються на місцевості або віддають перевагу дорожчому, але більш цивілізованому озеру у Тростянці.
Репортаж годилося б цим і закінчити. Але не хочеться промовчати, сподіваючись на відповідь компетентних служб. Наскільки відомо, берег озера розділений між різними користувачами. Та чомусь ніхто не поспішає виконувати свої обіцянки, виконавши бодай елементарні санітарні та інші вимоги. Дорога до озера за інтенсивністю руху одна з найбільш напружених у районі. Проте її стан важко назвати хоча б мінімально задовільним. Водовід, каналізація, елементарний зв’язок, чергові на пляжах, рятувальники… Перелік найнеобхіднішого можна продовжувати ще довго. І не передбачається цього всього у найближчому майбутньому. І не дуже віриться у тенісні корти, навіси для більярду, обладнані всім необхідним кемпінги і автостоянки, означені місця купання та наявність кваліфікованої рятувальної служби. Панує якась не то безпечність, не то розгубленість. А усе саме по собі не владнається. Фактом є одне – існує місце відпочинку багатьох тисяч людей, яке функціонує абсолютно стихійно і ще буде таким т!
ривалий час. А, між тим, шляхи вирішення цих питань існують. І їх потрібно знаходити уже. Сьогодні. Бо…
....Коли ми у складі кавалькади із восьми автомашин виїжджали із Дроговижа, до Миколаєва повернув тільки наш автомобіль. Решта сім поїхали у керунку обласного Львова. Так і не знайшовши де витратити заготовлені на недільний відпочинок гроші… Шкода. І туристів, і грошей. Ярослав Муха ¤ ¤ ¤
|
