This version of the page http://kut.org.ua/books_a0090.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2006-10-13. The original page over time could change.
Кузьма Скрябін. Я, "Побєда" і Берлін. Автор: Ігор Бондар-Терещенко / Культурный тренажер. Интернет-журнал о культуре










анонси статей

"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"

Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК

Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут

САКРАМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Сюжет роману "Сакрал" Ірини Хомин доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір - два, цілком придатна.
докладніше тут

В МАКАРОНИЧЕСКОМ СТИЛЕ

В "Краткой истории тракторов по-украински" Марины Левицкой мы видим макароническое смешение сатиры на совок, британскую бюрократию, с печальной семейной драмой. Гротескность делает этот роман смешным, а трагичность взаимоотношений между людьми и авторская бесстрастное и меланхолическое наблюдение за происходящим делают книгу по-теплому человечной.
докладніше тут

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті - власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі - він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

архів статей

можна подивитися тут



"Побєда" Скрябіна і вапше

Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО.
Липень 11, 2006 р., вівторок.

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.

Так, саме двісті долярів віддав герой оповіді Кузьма за купу раритетного брухту під назвою "Побєда", щоби поміняти його в далекій Німеччині на менш архаїчне авто. З одного боку, тривіальна подія, яка, тим не менше, дозволила авторові засвітитися в якості оригінального письмака. Що ж це за жанр? "Вас іст дас? - спитався він мене, і якби знав наше слово "б...ь", то закінчив би фразу тим, чим закінчив би я на його місці", - визначається автор на дебютних підступах до свого Берліну. В принципі, нічого особливого, типова роуд-сторі, щоправда, виконана без класичного занудства, як у батька жанру Д.Керуака ("В дорозі"), і зайвого епігонства, як у неофіта С.Жадана ("Берлін, який ми втратили"). З іншого боку, авторова увага не до себе в ролі об'єкта піару, а до читача як достойного співрозмовника, висуває цю книжку до розряду потенційних бестселерів.

Насправді ж успіхові сприятиме стратегічно вивірений хід, вжитий Кузьмою у цьому "дорожньому" твориві. Адже в далекі мандри українці, як правило, беруть із собою лише себе. З чого й складають усі звіти про закордон. І тому історія України буремних часів прикордонного рекету, "безнадійно довгих, як романи Толстого, черг на кодоні" та інших принад дрібного заробітчанства, розповідається Кузьмою не по-європейськи іронічно чи стьобно, а з непідробним галицьким гумором, авторським гонором і радісним гамором. Муляють при цьому неоковирні "фонарік", "руль", "комиші", "піднос" та "одіяло", вжиті не героями, але самим автором, та навіть цей суржик не псує процесу читання. Оскільки важко встояти перед справжніми перлинами народного гумору, коли "машина нервово тріпнулася, як гордий окунь, який ганяв на озері маленьких рибок і зненацька здуру зачепився плавником за гачок п'яного вуйка Стефана, який, не підозрюючи такого приємного повороту подій, наливав у човнику ше підисєточку за здоров'я кума".

Другу повість Скрябіна назвою "Місто, в якому не ходять гроші" на мигах у придорожнім кафе не перекажеш. Це психологічний трилер, своєрідна "Аліса у Задзеркаллі" навпаки, себто по-українському. Кошмарний сон молодої дівчини, який обертається суворою реальністю неподалік столичного Києва. Чого вартий, наприклад, епізод, коли милій туристці доводиться мити підлогу в клозеті... власним волоссям! Словом, чергова антиутопія у пост чорнобильському стилі "антигламур", дотягнута до невтішної моралі: танцюй-поки-молодий, але й пам'ятай-про-чорторий. Додані наприкінці збірки тексти пісень гурту "Скрябін" неабияк сприяють розумінню цього.

Статтю запозичено з газети "Друг читача", №8, 2006 р.