Iсторія Хортицi
Перше письмове свідчення про о. Хортицю зустрічаємо в праці візантійського імператора К. Багрянародного "Про управління імперією" (X ст.) де у главі 9-й описано шлях "із варяг в греки", Дніпровські пороги; острів Хортицю, який названо о. Святого Георгія (у інших списках Григорія)[1;49] .
Існує кілька версій походження назви о. Хортиці: згідно однієї - назва острова походить від назви давньослов'янського бога "Хорса", згідно іншої - від тюрсько-половецького "орт, орта"- середній[2;98].
В руських літописах острів називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інстрським островом[3;60]. У Еріха Лясоти, у Боплана в "Книге большого чертежа" Хортицею та Хіртицею[4;166];[5;43]; у польського хроніста Мартіна Бельського Хорчиком[3;60]; у Василя Зуєва та Князя Мишецького - Хортиц[3;60];[6;5]; в атласі Дніпра 1786 р. адмірала Пущіна - Хитрицьким, у Рігельмана - Хордецьким островом[7;20] .
В руських літописах острів називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інстрським островом[3;60]. У Еріха Лясоти, у Боплана в "Книге большого чертежа" Хортицею та Хіртицею[4;166];[5;43]; у польського хроніста Мартіна Бельського Хорчиком[3;60]; у Василя Зуєва та Князя Мишецького - Хортиц[3;60];[6;5]; в атласі Дніпра 1786 р. адмірала Пущіна - Хитрицьким, у Рігельмана - Хордецьким островом[7;20] .
Епоха каменя та енеоліта.
Багаторічні археологічні дослідження дають можливість стверджувати, що територія о. Хортиці та його округа були заселені ще за доби палеоліту (тобто не менш 35 тис. років тому). Сліди перебування людини, цього історичного періоду, виявлені в балці Велика Молодняга. Окремі знахідки крем'яних виробів мезолітичного часу (10-8 тис. років тому) знайдено в північній та східній частинах о. Хортиці[8;3]. До V тис. до н. е. основновними видами діяльності людини було полювання, рибальство та збиральництво.
На острові виявлено кілька місць розташування пам'яток дніпро-донецької культури (ДДК) доби неоліту (V-III тис. до.н.е.). Локальні ділянки культурного шару ДДК виявлені на скелі Середній Стіг (нижній шар) та в урочищі "Вирва"[9;73]. Носії ДДК займалися переважно рибальством та полюванням, а також розводили свійських тварин та знали деякі культурні злаки.
В IV тис. до н.е. на нашій території з’являються племена енеолітичної культури - середньостогівської. На одноіменному острові знайдено велику кількість крем'яних, кам'яних, кістяних та рогових знарядь праці[10;60] . На сьогодні відомо декілька місцезнаходжень та ділянок культурного шару середньостогівської культури на о. Байді, в урочищах Вирві, Дурній Скелі, Солов'їному Гаї та в північній частині о. Хортиці. Численні знахідки цього часу було піднято з дна Старого Дніпра[11;45] . У 30-х роках на о. Хортиці, в районі будівлі лабораторії Інститута електрифікації та механізації тваринництва було досліджено два поховання енеолітичного часу.
На острові виявлено кілька місць розташування пам'яток дніпро-донецької культури (ДДК) доби неоліту (V-III тис. до.н.е.). Локальні ділянки культурного шару ДДК виявлені на скелі Середній Стіг (нижній шар) та в урочищі "Вирва"[9;73]. Носії ДДК займалися переважно рибальством та полюванням, а також розводили свійських тварин та знали деякі культурні злаки.
В IV тис. до н.е. на нашій території з’являються племена енеолітичної культури - середньостогівської. На одноіменному острові знайдено велику кількість крем'яних, кам'яних, кістяних та рогових знарядь праці[10;60] . На сьогодні відомо декілька місцезнаходжень та ділянок культурного шару середньостогівської культури на о. Байді, в урочищах Вирві, Дурній Скелі, Солов'їному Гаї та в північній частині о. Хортиці. Численні знахідки цього часу було піднято з дна Старого Дніпра[11;45] . У 30-х роках на о. Хортиці, в районі будівлі лабораторії Інститута електрифікації та механізації тваринництва було досліджено два поховання енеолітичного часу.
Епоха бронзи та залізний вік.
Острів Хортиця розташований на перехресті стародавніх сухопутних та водних шляхів, які починають функціонувати за часів енеоліту. З півночі та півдня острів оточували дві переправи: Крарійська та Протолча. Хортиця була місцем закінчення судоплавного русла Дніпра та початком Дніпровських порогів.
Доба бронзи (2 тис. до н.е. – 1 тис. н.е.) стає для Хортиці часом розквіту, бо саме в цей час виникають числені поселення, мешканці яких займались землеробством, скотарством, рибальством та ремеслами. На о. Байда виявлена фортеця цього часу з кількома рядами стін та ровів[12;39 ];[13;27] .
Неукріплені поселення культур цього часу (катакомбної, культури багатопружкової кераміки, зрубно-сабатинівської, білозерської) чітко локалізовані та прив'язані за звичаєм до схилів балок в їх устях на берегах Дніпра[14;82]. Під землеробські угіддя та під випас худоби частіш всього використовувалися степові природно-територіальні комплекси (ПТК) прибалочних схилів.
У добу бронзи на острові було збудовано декілька святилищ, які крім поминально-обрядових функцій, можливо, використовувалися для найпростіших астрономічних спостережень[15;10];[16;10] .
В кінці VI-V ст. до. н.е. на острові з'являються кочові племена скіфів, які, з часом, переходять до осілого способу життя. Вони займалися землеробством та тваринництвом, обробляли метали, вели торгівлю з античними містами Північного Причорномор'я. Крім забезпечення своєї життєдіяльності та охорони переправ та перевозів, осілі хортицькі скіфи частково забезпечували ремісничими виробами, продуктами землеробства та рибальства степових кочовиків. Для спостереження та захисту переправи (зі східного берега) на скелі Совутиній (північно-східна частина острова) була споруджена фортеця, на південь від якої знаходилося неукріплене передмістя. На городищі "Совутина Скеля" досліджено міцні (до 6 м) оборонні споруди, житлові та господарчі комплекси[17;8];[18;2] .
На сьогодні, на Хортиці відомі окремі місцезнаходження та ділянки культурного шару скіфського часу, але стаціонарні дослідження на них не проводилися.
В руслі Старого Дніпра існувала стародавня переправа біля балки Наумової, яка, ймовірно, була добре відома скіфам. Матеріали скіфського часу фіксуються як у вигляді скупчень амфорної та ліпної кераміки, так і окремими знахідками. Серед них слід відмітити античні амфори гераклійського, херсонеського, хіоського виробництва V-III ст. до. н. е., цілі форми ліпних скіфських посудин, бронзові вістря стріл VII-VI ст. до.н.е.[19;63 ].
Можливо, що з переправою поєднувалася судова стоянка цього часу, бо о. Хортиця був північним пунктом перебування суден давньогрецьких мореплавців. Шлях далі вище по річці перетинали пороги, які робили її несудоплавною.
Поховальні пам'ятки о. Хортиці доби бронзи - раннього залізного віку представлені грунтовими та курганними могильниками. Загальна кількість курганів, які знаходяться в шести курганних групах, в кінці XIX ст. складала 129[20;17] .
Для грунтових могильників характерною рисою поховального обряду є наявність різних за формою кам'яних закладів, типових лише до Нижнього Подніпров'я.
В скіфський час під землеробські угіддя та для випасу худоби використовувались, як правило, прибалочні та придолинні степові схили.
В сарматську добу (II ст. до н. е.- III ст. н. е.) життя на Хортиці затухає, кількість населення відчутно зменшується. Пам'ятки цього часу представлені окремими похованнями на острові та на прилеглій до нього території, а також знахідками монет. В 1925 році в Дніпрі біля о. Хортиці була знайдена тетрадрахма царя Єфтидема Бактрійського (II-I ст. до н.е.). Одночасно було знайдено римський динарій імператора Андріана[21] .
У II ст. н. е. у Степовому Придніпров'ї з'являються землеробські племена, носії черняховської культури. На острові Хортиці відомо декілька місцезнаходжень пам’яток цього періоду, наприклад, могильник на території сучасної СШ № 43, культурний шар черняхівської культури відомий на о. Байда та на річці Середня Хортиця, в балці Корнійчиха (розвідки С. Кравченко)[22;276 ];[23;10].
Острів Хортиця розташований на перехресті стародавніх сухопутних та водних шляхів, які починають функціонувати за часів енеоліту. З півночі та півдня острів оточували дві переправи: Крарійська та Протолча. Хортиця була місцем закінчення судоплавного русла Дніпра та початком Дніпровських порогів.
Доба бронзи (2 тис. до н.е. – 1 тис. н.е.) стає для Хортиці часом розквіту, бо саме в цей час виникають числені поселення, мешканці яких займались землеробством, скотарством, рибальством та ремеслами. На о. Байда виявлена фортеця цього часу з кількома рядами стін та ровів[12;39 ];[13;27] .
Неукріплені поселення культур цього часу (катакомбної, культури багатопружкової кераміки, зрубно-сабатинівської, білозерської) чітко локалізовані та прив'язані за звичаєм до схилів балок в їх устях на берегах Дніпра[14;82]. Під землеробські угіддя та під випас худоби частіш всього використовувалися степові природно-територіальні комплекси (ПТК) прибалочних схилів.
У добу бронзи на острові було збудовано декілька святилищ, які крім поминально-обрядових функцій, можливо, використовувалися для найпростіших астрономічних спостережень[15;10];[16;10] .
В кінці VI-V ст. до. н.е. на острові з'являються кочові племена скіфів, які, з часом, переходять до осілого способу життя. Вони займалися землеробством та тваринництвом, обробляли метали, вели торгівлю з античними містами Північного Причорномор'я. Крім забезпечення своєї життєдіяльності та охорони переправ та перевозів, осілі хортицькі скіфи частково забезпечували ремісничими виробами, продуктами землеробства та рибальства степових кочовиків. Для спостереження та захисту переправи (зі східного берега) на скелі Совутиній (північно-східна частина острова) була споруджена фортеця, на південь від якої знаходилося неукріплене передмістя. На городищі "Совутина Скеля" досліджено міцні (до 6 м) оборонні споруди, житлові та господарчі комплекси[17;8];[18;2] .
На сьогодні, на Хортиці відомі окремі місцезнаходження та ділянки культурного шару скіфського часу, але стаціонарні дослідження на них не проводилися.
В руслі Старого Дніпра існувала стародавня переправа біля балки Наумової, яка, ймовірно, була добре відома скіфам. Матеріали скіфського часу фіксуються як у вигляді скупчень амфорної та ліпної кераміки, так і окремими знахідками. Серед них слід відмітити античні амфори гераклійського, херсонеського, хіоського виробництва V-III ст. до. н. е., цілі форми ліпних скіфських посудин, бронзові вістря стріл VII-VI ст. до.н.е.[19;63 ].
Можливо, що з переправою поєднувалася судова стоянка цього часу, бо о. Хортиця був північним пунктом перебування суден давньогрецьких мореплавців. Шлях далі вище по річці перетинали пороги, які робили її несудоплавною.
Поховальні пам'ятки о. Хортиці доби бронзи - раннього залізного віку представлені грунтовими та курганними могильниками. Загальна кількість курганів, які знаходяться в шести курганних групах, в кінці XIX ст. складала 129[20;17] .
Для грунтових могильників характерною рисою поховального обряду є наявність різних за формою кам'яних закладів, типових лише до Нижнього Подніпров'я.
В скіфський час під землеробські угіддя та для випасу худоби використовувались, як правило, прибалочні та придолинні степові схили.
В сарматську добу (II ст. до н. е.- III ст. н. е.) життя на Хортиці затухає, кількість населення відчутно зменшується. Пам'ятки цього часу представлені окремими похованнями на острові та на прилеглій до нього території, а також знахідками монет. В 1925 році в Дніпрі біля о. Хортиці була знайдена тетрадрахма царя Єфтидема Бактрійського (II-I ст. до н.е.). Одночасно було знайдено римський динарій імператора Андріана[21] .
У II ст. н. е. у Степовому Придніпров'ї з'являються землеробські племена, носії черняховської культури. На острові Хортиці відомо декілька місцезнаходжень пам’яток цього періоду, наприклад, могильник на території сучасної СШ № 43, культурний шар черняхівської культури відомий на о. Байда та на річці Середня Хортиця, в балці Корнійчиха (розвідки С. Кравченко)[22;276 ];[23;10].
Період Київської Русі.
В період Київської Русі Хортиця була важливим пунктом на торгівельному шляху із "варяг в греки". На о. Хортиця виявлено цілу серію пам'яток ранньослов'янського часу та декілька давньоруських поселень. Слов'яни займались орним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, бджолярством.
Острову відводиться роль важливого стратегічного центру - місця збору руських дружин, які відправлялися у походи на кочовиків, про що є записи у літописах під 1103, 1190, 1223 роками[24;158] .
В районі стародавньої переправи через Дніпро, "Протолчого броду", в південній частині острову в IX ст. виникає найбільше на острові торгово-ремісницьке поселення слов'ян - бродників, яке мало неукріплений характер[25;373] . Археологічні дослідження дають можливість стверджувати, що це поселення, яке А. Сокульський називає «Протолче», датується X – XIV ст. – воно, як і вся Хортиця та східна частина Великого Лугу традиційно входило у сферу впливу кочових племен (номадів)[26; ] .
В XII-XIV століттях територія о. Хортиці потрапляє під вплив та залежність від татар та золотоординських ханів.
Пізніше на Хортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординських міст та поселень. Необхідність їх будівництва виникає в зв'язку з подіями 60-80-х років XIV ст., коли розвернулася запекла боротьба за престол в Орді. Перше будівництво укріплень Хортицького поселення може бути пов'язано з періодом появи Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-ал-Джедід Кільдібеком, які мали вплив на Подніпров'ї та Подонні. Кільдібек вступив в боротьбу з Мамаєм восени 1361 р. та загинув в бою влітку 1362 р. Монета цього періоду була знайдена на Хортицькому поселенні. Місцем своєї ставки Мамай вибирає Шехр-аль-Джедід (Кучугурське городище) в 18 км від Хортиці[27;84] . З цими подіями може бути пов'язане знищення оборонних споруд та руйнація поселення на о. Хортиці.
Згодом (в 1363-1380 рр.) поселення, що знаходились неподалік великого золотоординського міста переживає розвиток: виникає система хуторів та посад навкруги укріпленої частини. Як свідчать матеріали розкопок, поселення було заселене, переважно придніпровськими слов'янами. Події 1396-1399 років - навала Тимура та тотальне знищення міст та селищ в Криму, Південному Подніпров'ї, - стали причиною припинення існування Хортицького поселення та Кучугурського городища. Пізніше Кучугурське городище відбудовується повторно в північній частині Кучугур. По матеріалам розвідок В. Довженко на Кучугурах локалізовані два міста. Одне з них (ставка Мамая) на карті Чорного моря із портолана Гратіозо Бенінказа у 1474 році названо "мертвим"[28; ] .
В період Київської Русі Хортиця була важливим пунктом на торгівельному шляху із "варяг в греки". На о. Хортиця виявлено цілу серію пам'яток ранньослов'янського часу та декілька давньоруських поселень. Слов'яни займались орним землеробством, скотарством, полюванням, рибальством, бджолярством.
Острову відводиться роль важливого стратегічного центру - місця збору руських дружин, які відправлялися у походи на кочовиків, про що є записи у літописах під 1103, 1190, 1223 роками[24;158] .
В районі стародавньої переправи через Дніпро, "Протолчого броду", в південній частині острову в IX ст. виникає найбільше на острові торгово-ремісницьке поселення слов'ян - бродників, яке мало неукріплений характер[25;373] . Археологічні дослідження дають можливість стверджувати, що це поселення, яке А. Сокульський називає «Протолче», датується X – XIV ст. – воно, як і вся Хортиця та східна частина Великого Лугу традиційно входило у сферу впливу кочових племен (номадів)[26; ] .
В XII-XIV століттях територія о. Хортиці потрапляє під вплив та залежність від татар та золотоординських ханів.
Пізніше на Хортицькому поселенні будуються укріплення, що не характерно для золотоординських міст та поселень. Необхідність їх будівництва виникає в зв'язку з подіями 60-80-х років XIV ст., коли розвернулася запекла боротьба за престол в Орді. Перше будівництво укріплень Хортицького поселення може бути пов'язано з періодом появи Мамая та його боротьбою з останнім з ханів Сарай-ал-Джедід Кільдібеком, які мали вплив на Подніпров'ї та Подонні. Кільдібек вступив в боротьбу з Мамаєм восени 1361 р. та загинув в бою влітку 1362 р. Монета цього періоду була знайдена на Хортицькому поселенні. Місцем своєї ставки Мамай вибирає Шехр-аль-Джедід (Кучугурське городище) в 18 км від Хортиці[27;84] . З цими подіями може бути пов'язане знищення оборонних споруд та руйнація поселення на о. Хортиці.
Згодом (в 1363-1380 рр.) поселення, що знаходились неподалік великого золотоординського міста переживає розвиток: виникає система хуторів та посад навкруги укріпленої частини. Як свідчать матеріали розкопок, поселення було заселене, переважно придніпровськими слов'янами. Події 1396-1399 років - навала Тимура та тотальне знищення міст та селищ в Криму, Південному Подніпров'ї, - стали причиною припинення існування Хортицького поселення та Кучугурського городища. Пізніше Кучугурське городище відбудовується повторно в північній частині Кучугур. По матеріалам розвідок В. Довженко на Кучугурах локалізовані два міста. Одне з них (ставка Мамая) на карті Чорного моря із портолана Гратіозо Бенінказа у 1474 році названо "мертвим"[28; ] .
Період запорозького козацтва.
Починаючи з кінця XV століття, острів Хортиця стає одним з центрів формування запорозького козацтва. Тут, як і на інших островах, за Дніпровськими порогами, козаки будували свої укріплення - "засіки". В 1552-1558 рр. на острові Мала Хортиця князем Дмитром Вишневецьким побудований замок, який деякі вчені вважають прототипом Запорозької Січі[12; ] . Звідси Вишневецький в 1556 р. ходив на турецьку фортецю Іслам-Кермень. Кримський хан Девлет - Гірей у січні 1557 року привів до Хортиці майже всю кримську орду та числені ногайські орди і взяв в облогу хортицький "городок", облога якого тривала більше трьох тижнів. Зазнавши значних втрат, Девлет-Гірей змушений був повернутися до Криму "з великим соромом", як писав російському царю Д. Вишневецький.
У жовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами - крім татарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром. На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії - васала Туреччини. Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, і повертається до Черкас. Турки й татари увійшли в "городок" і вщент зруйнували всі його укріплення[3;61] .
Свідчення про зруйнування турками і татарами городка Д.Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, який відвідав ці місця в 1594 році[4;185] .
М. Бельський, який був сучасником цих подій, надав великого значення Хортицькій фортеці: "Є ще другий острівець поблизу того Коханого, що зветься Хорчика. На ньому Вишневецький перед тим жив і татарам дуже шкодив, так що вони не осмілювалися через нього тим часом вдиратися".
На Хортиці в 1577-1578 роках будував укріплення гетьман Я.Шах, соратник легендарного І. Підкови, який звідси вирушав в похід на турок та ординців. Єдине відоме на сьогодення свідчення про існування за часів Шаха фортеці на Хортиці залишив представник польського короля С. Баторія шляхтич Самуїл Зборовський, в 1579 році він занотував: "Переночував у фортеці на Хортиці... другого дня поїхав з запорожцями на о. Томаківка."[29;151].
В історичній літературі існує версія про перебування на Хортиці в першій чверті XVII століття видатного українського полководця, гетьмана реєстровського козацтва і кошового отамана Війська Запорозького Петра Конашевича - Сагайдачного[30;181] .
У працях С. Мишецького, Г. Спасського та інших зазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю - кіш на Хортиці[6;5];[31;258]. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районі Хортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено.
У 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії[32;109]. Існує припущення, що деякий час він перебував з військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковником І. Кулагою[33;293 ] .
За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629).
У 1630 році вибухає нове селянсько - козацьке повстання проти польсько - шляхетського поневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До нього приєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковником Дацьком Білоцерковцем[29;287] . За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровий полковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спалив частину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби із запорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500 козаків[29;288] .
В районі Хортиці стояв з залогою Черкаський (за іншими свідченнями Корсунський) полк реєстрівців та загін польських драгунів під проводом полковника Гурського[34;414]. У щоденнику польського офіцера Богуслава Машкевича, який побував тут наприкінці 1647 року, зазначається: "на віддалі кількох миль від останнього порогу, тобто Вільного, є острів посередині Дніпра... Тут завжди перебуває козацька залога для попередження татарських нападів, острів цей зветься Хортицею"[34;414].
Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким напали на урядову залогу біля о. Хортиці[35;75] . Більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику: "якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнав корсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналось все живе..."[34;415]
Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею незмінно володіли запорожці.
Хортиця мала не тільки стратегічне значення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців[36;51];[3;128] .
Я. Новицький передає свідчення, що в Наумовій балці розташовувався рибальський кіш козака Наума Кармазя, "при якому було кілька бездомних бурлак". У північній частині острову стояв курінь запорожця - рибалки Чавуна. Який в останні роки життя переніс свій кіш до західної частини острову й мав цілу ватагу найманих робітників[20;32] .
Отже, Хортиця була місцем невеликих рибальських господарств, на чолі яких стояли заможні козаки, які використовували вільнонайману працю.
Південна частина Хортиці була вкрита розкішними заплавами - низинами з травами, деревами, які перетинали річки, озера, протоки. Це створювало сприятливі умови для скотарства. Худоба на Запоріжжі вважалась основою добробуту і була узаконеним еквівалентом грошей. Є відомості, що з XVI cт. козаки мали звичай тримати на Хортиці своїх коней взимку.
Хортицькі козаки випасали худобу, коней у заплавневій низинній частині острова. За свідченням Д. Яворницького, є на Хортиці Скотівська скеля, біля якої, як стверджують народні перекази, жив запорожець - скотник: "у нього товару (рогатої худоби) була сила, як пригоне його на водопой до Дніпра, так Дніпро аж стогне"[30;188] .
Допоміжні промисли запорожців на Хортиці були мисливство та бджолярство[36;150] . З часом з'являються зимівники, господарі, які практикують розвиток хліборобства. Землеробством займались переважно у північній частині острову. Крім зернових вирощували городину та розводили сади. Кількість зимівників на Хортиці точно невідома; але після зруйнування Січі, на 1788 рік їх було вісім, вони позначені вздовж східного узбережжя на карті Хортиці XVIIIст., на якій також вказані прізвища власників. Археологами були знайдені залишки зимівника Івана Швеця у балці Липовій і Костіної[37;5] .
Під орні ділянки використовувалися землі в північній частині острова навкруги зимівників. Худобу випасали переважно у заплавних луках (відомий Великий Луг). Козаки заготовляли багато деревини для будівництва суден, але не допускали перерубів, зберігали байрачні ліси та дубрави, застосовуючи тільки санітарні рубки.
В 1735 р. розпочалась російсько-турецька війна. За наказом адміралтійської колегії від 03.09.1736 р. були утворені польове адміралтійство та дніпровська експедиція під керівництвом віце-адмірала Н. Сенявіна[38;474];[39;613];[6;30] . Було вирішено побудувати фортецю "Запорозька корабельна", для будівництва якої вибрали місце на острові Байда, що напроти балки Канцеровської. За даними 1739 року біля Хортиці знаходилось понад 300 суден різних типів: галери, бригантини, козацькі чайки та ін. Через розповсюдження епідемії чуми, флотилії не надавалось потрібного нагляду, через що декілька десятків суден затонуло. В 2000 році загальна чисельність комплексу затонувших суден в руслі Старого Дніпра, на невеликій ділянці 200х30 м досягла 8 одиниць. Судна відносяться до різних типів. Корпус одного з них було піднято у 1999 році. Було з'ясовано, що конструкцією та пропорцією корпус знайденого судна нагадує креслення галерного майстра А. Алатчанинова 1736 р. морського козацького човна, відомого під назвою чайка.
В вересні 1739 р. було підписано мир з Туречиною, згідно якого російська армія залишала все Дніпровське Пониззя.
Під час другої російсько-турецької війни (1768 - 1774 рр.) захист о. Хортиці було покладено на Запорозьке військо. Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані два полкових старшини і двісті запорожців.
В результаті цієї війни, Росія отримала вихід до Чорного моря, і внаслідок цього Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення - південного форпоста у боротьбі з Османською імперією. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнування Січі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнували Запорозьку Січ.
Територія Вольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської та Азовської губерній, Хортиця з навколишніми лівобережними місцями увійшла до складу Новомосковського повіту Азовської губернії, а у 1784 р. стала частиною новоствореної Катеринославської губернії[29;537] .
У жовтні 1558 році хан прийшов до Хортиці вдруге з великими силами - крім татарських орд, з ним прибули і турецькі війська, які йшли на човнах Дніпром. На допомогу ханові було надіслане підкріплення з Молдавії - васала Туреччини. Після запеклих боїв Д. Вишневецький залишає Хортицькі укріплення, і повертається до Черкас. Турки й татари увійшли в "городок" і вщент зруйнували всі його укріплення[3;61] .
Свідчення про зруйнування турками і татарами городка Д.Вишневецького залишив посол німецького імператора Е. Лясота, який відвідав ці місця в 1594 році[4;185] .
М. Бельський, який був сучасником цих подій, надав великого значення Хортицькій фортеці: "Є ще другий острівець поблизу того Коханого, що зветься Хорчика. На ньому Вишневецький перед тим жив і татарам дуже шкодив, так що вони не осмілювалися через нього тим часом вдиратися".
На Хортиці в 1577-1578 роках будував укріплення гетьман Я.Шах, соратник легендарного І. Підкови, який звідси вирушав в похід на турок та ординців. Єдине відоме на сьогодення свідчення про існування за часів Шаха фортеці на Хортиці залишив представник польського короля С. Баторія шляхтич Самуїл Зборовський, в 1579 році він занотував: "Переночував у фортеці на Хортиці... другого дня поїхав з запорожцями на о. Томаківка."[29;151].
В історичній літературі існує версія про перебування на Хортиці в першій чверті XVII століття видатного українського полководця, гетьмана реєстровського козацтва і кошового отамана Війська Запорозького Петра Конашевича - Сагайдачного[30;181] .
У працях С. Мишецького, Г. Спасського та інших зазначається, що у 1618-1620 рр. запорозькі козаки побудували фортецю - кіш на Хортиці[6;5];[31;258]. Можливо, що про ці події свідчать і назви окремих місцевостей в районі Хортиці: урочище Сагайдачного, ліжко Сагайдака, Січові ворота. Проте, на жаль, археологічних матеріалів, що підтверджували б дані про перебування на Хортиці козацьких ватажків Я.Шаха та П.Сагайдачного, поки що не знайдено.
У 1625 році розгорнулось повстання на чолі з гетьманом запорозького козацтва Марком Жмайлом, який об'єднав запорожців та реєстрових козаків і вирушив на боротьбу проти польсько-шляхетської армії[32;109]. Існує припущення, що деякий час він перебував з військом на о. Хортиця. Але польському уряду вдалось провести переговори з реєстровцями і укласти Куруківську угоду. Після цих подій в 1626 році в районі Хортиці була залишена залога в кількості 1 тисячі чоловік на чолі з реєстровим полковником І. Кулагою[33;293 ] .
За народними переказами з Хортиці вирушали у походи проти турок і татар загони гетьмана Війська Запорозького І. Сулими (1628-1629).
У 1630 році вибухає нове селянсько - козацьке повстання проти польсько - шляхетського поневолення. Очолив повстання гетьман Війська Запорозького Т. Трясило. До нього приєднується частина реєстровців з Хортицької урядової залоги на чолі з полковником Дацьком Білоцерковцем[29;287] . За деякими відомостями, вже навесні 1632 р. реєстровий полковник І. Кулана захопив Хортицю і витіснив звідти повсталих козаків, спалив частину човнів і захопив у полон Т. Трясила. Для продовження боротьби із запорожцями Кулага відновив реєстрову залогу біля о. Хортиці залишивши там 1500 козаків[29;288] .
В районі Хортиці стояв з залогою Черкаський (за іншими свідченнями Корсунський) полк реєстрівців та загін польських драгунів під проводом полковника Гурського[34;414]. У щоденнику польського офіцера Богуслава Машкевича, який побував тут наприкінці 1647 року, зазначається: "на віддалі кількох миль від останнього порогу, тобто Вільного, є острів посередині Дніпра... Тут завжди перебуває козацька залога для попередження татарських нападів, острів цей зветься Хортицею"[34;414].
Наприкінці січня 1648 року запорожці на чолі з Богданом Хмельницьким напали на урядову залогу біля о. Хортиці[35;75] . Більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. 15 лютого 1648 року Машкевич записав у щоденнику: "якийсь Хмельницький, забравши трохи гультяйства, із Запоріжжя прогнав корсунський полк, який був на ''' залозі, прогнавши об'явив сваволю, до нього приєдналось все живе..."[34;415]
Повстання на Запорожжі стало початком війни українського народу проти шляхетської Польщі. З цього часу і до зруйнування Січі у 1775 році Хортицею незмінно володіли запорожці.
Хортиця мала не тільки стратегічне значення для Запорожжя а також стала важливим центром розвитку козацького господарства. В період існування Нової Січі (1734-1775 рр.), удосконалюється адміністративно-територіальний поділ Вольностей Війська Запорозького, в результаті якого Хортиця опиняється в межах Самарської паланки. У 1768 р. острів входить до новоутвореної Протовчанської паланки. Територія цих паланок була більш заселена і мала найкращі зимівники запорожців[36;51];[3;128] .
Я. Новицький передає свідчення, що в Наумовій балці розташовувався рибальський кіш козака Наума Кармазя, "при якому було кілька бездомних бурлак". У північній частині острову стояв курінь запорожця - рибалки Чавуна. Який в останні роки життя переніс свій кіш до західної частини острову й мав цілу ватагу найманих робітників[20;32] .
Отже, Хортиця була місцем невеликих рибальських господарств, на чолі яких стояли заможні козаки, які використовували вільнонайману працю.
Південна частина Хортиці була вкрита розкішними заплавами - низинами з травами, деревами, які перетинали річки, озера, протоки. Це створювало сприятливі умови для скотарства. Худоба на Запоріжжі вважалась основою добробуту і була узаконеним еквівалентом грошей. Є відомості, що з XVI cт. козаки мали звичай тримати на Хортиці своїх коней взимку.
Хортицькі козаки випасали худобу, коней у заплавневій низинній частині острова. За свідченням Д. Яворницького, є на Хортиці Скотівська скеля, біля якої, як стверджують народні перекази, жив запорожець - скотник: "у нього товару (рогатої худоби) була сила, як пригоне його на водопой до Дніпра, так Дніпро аж стогне"[30;188] .
Допоміжні промисли запорожців на Хортиці були мисливство та бджолярство[36;150] . З часом з'являються зимівники, господарі, які практикують розвиток хліборобства. Землеробством займались переважно у північній частині острову. Крім зернових вирощували городину та розводили сади. Кількість зимівників на Хортиці точно невідома; але після зруйнування Січі, на 1788 рік їх було вісім, вони позначені вздовж східного узбережжя на карті Хортиці XVIIIст., на якій також вказані прізвища власників. Археологами були знайдені залишки зимівника Івана Швеця у балці Липовій і Костіної[37;5] .
Під орні ділянки використовувалися землі в північній частині острова навкруги зимівників. Худобу випасали переважно у заплавних луках (відомий Великий Луг). Козаки заготовляли багато деревини для будівництва суден, але не допускали перерубів, зберігали байрачні ліси та дубрави, застосовуючи тільки санітарні рубки.
В 1735 р. розпочалась російсько-турецька війна. За наказом адміралтійської колегії від 03.09.1736 р. були утворені польове адміралтійство та дніпровська експедиція під керівництвом віце-адмірала Н. Сенявіна[38;474];[39;613];[6;30] . Було вирішено побудувати фортецю "Запорозька корабельна", для будівництва якої вибрали місце на острові Байда, що напроти балки Канцеровської. За даними 1739 року біля Хортиці знаходилось понад 300 суден різних типів: галери, бригантини, козацькі чайки та ін. Через розповсюдження епідемії чуми, флотилії не надавалось потрібного нагляду, через що декілька десятків суден затонуло. В 2000 році загальна чисельність комплексу затонувших суден в руслі Старого Дніпра, на невеликій ділянці 200х30 м досягла 8 одиниць. Судна відносяться до різних типів. Корпус одного з них було піднято у 1999 році. Було з'ясовано, що конструкцією та пропорцією корпус знайденого судна нагадує креслення галерного майстра А. Алатчанинова 1736 р. морського козацького човна, відомого під назвою чайка.
В вересні 1739 р. було підписано мир з Туречиною, згідно якого російська армія залишала все Дніпровське Пониззя.
Під час другої російсько-турецької війни (1768 - 1774 рр.) захист о. Хортиці було покладено на Запорозьке військо. Командував Хортицьким форпостом Іван Бабура, йому були підпорядковані два полкових старшини і двісті запорожців.
В результаті цієї війни, Росія отримала вихід до Чорного моря, і внаслідок цього Запорізька Січ втратила своє стратегічне значення - південного форпоста у боротьбі з Османською імперією. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнування Січі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнували Запорозьку Січ.
Територія Вольностей Війська Запорізького увійшла до складу створених Новоросійської та Азовської губерній, Хортиця з навколишніми лівобережними місцями увійшла до складу Новомосковського повіту Азовської губернії, а у 1784 р. стала частиною новоствореної Катеринославської губернії[29;537] .
Освоєння о. Хортиці в кінці XVIII - на початку XIX століть.
Після ліквідації Запорозької Січі "вільні землі" знелюдніли. На Хортиці залишилось лише кілька козацьких зимівників. А сам острів потрапив у володіння князю Г.О. Потьомкіну, за наказом якого в центральній частині острова було закладено фруктовий сад.
В урочищі "Царська Пристань" в 1790 році зупинилися "царські" плоти з різним лісом, переданим російським урядом німцями-колоністам в час їх переселення на колишні запорозькі землі; 1796 р. тут була заснована адміралом Де-Рібасом Катеринославо-Дніпровська корабельня для будівництва суден, які мали перевозити сіль із Криму в Одесу й Овідіополь, тому пристань і отримала назву Царської[3;65] .
В 1789 р. князь Потьомкін передав острів казні, а через рік тут з'явилися господарі - німці-меноніти. У 1789 році переселенці оселились на правому березі Дніпра в районі Хортиці, де заснували 8 колоній. У 1790 році на острові розташувались 18 родин німців-менонітів з Данцигу, які створили Острів-Хортицьку колонію. Утворені колонії були об'єднані у Хортицький менонітський округ[20;37] .
Іноземним колоністам були надані значні пільги: 60-65 десятин на двір, на 30 років звільнення від податків та військової повинності. Менонітам Хортицького округу царський уряд надсилав ліс. Основою господарської діяльності менонітів на Хортиці було землеробство, скотарство, тонкорунне вівчарство[40;81] .
Після ліквідації Запорозької Січі "вільні землі" знелюдніли. На Хортиці залишилось лише кілька козацьких зимівників. А сам острів потрапив у володіння князю Г.О. Потьомкіну, за наказом якого в центральній частині острова було закладено фруктовий сад.
В урочищі "Царська Пристань" в 1790 році зупинилися "царські" плоти з різним лісом, переданим російським урядом німцями-колоністам в час їх переселення на колишні запорозькі землі; 1796 р. тут була заснована адміралом Де-Рібасом Катеринославо-Дніпровська корабельня для будівництва суден, які мали перевозити сіль із Криму в Одесу й Овідіополь, тому пристань і отримала назву Царської[3;65] .
В 1789 р. князь Потьомкін передав острів казні, а через рік тут з'явилися господарі - німці-меноніти. У 1789 році переселенці оселились на правому березі Дніпра в районі Хортиці, де заснували 8 колоній. У 1790 році на острові розташувались 18 родин німців-менонітів з Данцигу, які створили Острів-Хортицьку колонію. Утворені колонії були об'єднані у Хортицький менонітський округ[20;37] .
Іноземним колоністам були надані значні пільги: 60-65 десятин на двір, на 30 років звільнення від податків та військової повинності. Менонітам Хортицького округу царський уряд надсилав ліс. Основою господарської діяльності менонітів на Хортиці було землеробство, скотарство, тонкорунне вівчарство[40;81] .
Освоєння о. Хортиці в кінці XIX - XX століттях.
На острові німці прожили 130 років і 3 грудня 1916 року під час Першої світової війни продали його Олександрівській міській управі за 772 350 крб.[30;6]. Зараз від німців-менонітів залишилося лише засноване ними кладовище біля СШ №43[41;48] .
Не оминула Хортицю й Громадянська війна. Після того як у вересні 1920 року війська Врангеля захопили м. Олександрівськ, острів на декілька днів перетворився на поле бою. Бій між Червоною армією та військами Врангеля проходив в центральній частині острова: 28.09.1920 року 8 бригада Червоної Армії під тиском артвогню та контрнаступу ворога відійшла на північну частину острова, а 9-та бригада готувалася до перепреви на острів біля Нижньої Хортиці. 8 жовтня 1920 року вранці війська Врангеля переправилися через Дніпро в районі південної частини о. Хортиці.
Після громадянської війни під час перепису населення та володінь м. Олександрівська у 1921 році, на о. Хортиця було виявлено постійних мешканців - 211, біженців - 5. А за даними грудневого перепису 1926 року на острові мешкало 158 чоловік.
В 1920-х роках на острові Хортиця поновлюються роботи у кам’яному кар’єрі на східному схилі балки Совутиної. Внаслідок цього було знищено значну частину скіфського городища.
Але найбільш відчутної зміни зазнала Хортиця під час будівництва Дніпрогесу та нової залізничної лінії з двома мостами. За проектом І. Александрова гідростанція повинна була розміщуватися біля Хортиці. 14 березня 1927 р. розпочалося будівництво греблі. Поряд з організованими робочими селищами виникають стихійні – з’являються селища-хутори на східному схилі острова – поблизу балок Совутина, Велика Молодняга та Корніїва; на західному схилі – біля балки Генералки; неподалік від менонітського кладовища; біля озера Осокорового.
В 1927-1928 рр. на острові будуються споруди технічного призначення, прокладено водопровід для потреб будівництва, зведено насосну станцію. На 100 м нижче майбутнього моста через Новий Дніпро, між лівим берегом та о.Хортиця влаштовано паромну переправу.
Підготовчі роботи по будівництву мостів через Дніпро розпочинаються вже у лютому 1928 р. Проекти мостів через Новий та Старий Дніпро виконав М.Стрелецький. Мости повинні були бути двоярусними: верхній ярус призначався для залізничного транспорту, нижній – для автогужового, з тротуарами для пішохідів. Міст через Новий Дніпро мав бути триарковим, а через Старий – одноарковий. Матеріалом для кам’яної кладки цих мостів слугували місцеві кар’єри, закладені по обох берегах о.Хортиці на відстані не більше 400 м від мосту. Граніт для обліцовки устоїв мосту добувався у північній частині о.Хортиці, напроти скелі “Дурної”. Обидва мости були передані у експлуатацію 5 вересня 1931 року[42;6] .
31 серпня 1931 р. була здана в експлуатацію залізнична лінія Шлюзова-Канцерівка, яка з'єднувалась з обома мостами.
За липень-серпень 1932 р. була змонтована лінія електропостачання на 75-метрових мачтах через Новий Дніпро.
Будівництво Дніпрогеса та Запорізького промислового району привело до створення на острові Хортицького городнього радгоспу в 1929-30 рр., який в 1930 р. стає Запорізьким філіалом Всесоюзного науково-дослідного інституту електрофікації сільського господарства .
Згідно перепису населення в 1939 р. кількість мешканців на Хортиці становила 2455 осіб. Існувало кілька населених пунктів: Радгосп 519, Колонка, виселок "Січ", поселення "Січ", "Старий Дніпро".
Не оминули острів Хортиця події Другої Світової війни. 13-14 серпня через острів прокотився потік біженців, 15 - переводили сільсько-господарську техніку з правобережних районів. На Хортиці була розташована 2-а батарея 135 Окремого зенітно-артилерійського дивізіона, міст через Старий Дніпро прикривав один батальон 157 полку військ НКВД[41;92] .
В результаті боїв 17-18 серпня 1941р. радянські війська залишили правий берег р. Дніпро і Хортицю, зруйнувавши міст через Новий Дніпро. За два роки окупації німці частково відбудували мости та відновили через о. Хортицю залізничне сполучення. Тому під час операції по звільненню м. Запоріжжя восени 1943 року мости стають об'єктом радянської авіації - в результаті міст через Старий Дніпро було зруйновано. До 13 листопада 1943 року Червона армія звільнила о. Хортицю від гітлерівських військ.
3 листопада 1943р., для подальшого наступу на Правобережжя, були побудувані тимчасові мости, які пролягли через Новий Дніпро, південну частину острова Хортиця та Старий Дніпро. В період Великої Вітчизняної Війни була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650 метрів, завширшки до 10, заввишки до 5 метрів, яка помітно змінила плавневий ландшафт. До східної кінцівки, у плавнях, прибудували дерев'яний міст через хортицькі протоки через Дніпро біля Південного вокзалу. Від дамби по острову пролягла залізниця до його західного узбережжя, де також спорудили дамбу перпендикулярно до Старого Дніпра. Далі - тимчасовий міст через ріку. Залізниця залишалися у плавнях Хортиці до 1952 р. [41;97]
Після закінчення Другої Світової війни реконструкція мостів, які проходили через Новий та Старий Дніпро, була неможлива і тому було розроблено проект побудови нових мостів. Автор майбутніх мостів - Б.Преображенський. За його проектом міст через Новий Дніпро повинен бути чотирьоарковим, довжиною 560 м, висотою 54 м, з прольотом у 128 м. Міст через Старий Дніпро повинен бути одноарковим, прольотом у 228 м. Обидва мости у нижньому ярусі мали автомобільну дорогу з тротуарами для пішоходів, а у верхньому - залізничну колію. 31 грудня 1952 р. мости були здані у експлуатацію[43;6] .
В 1958 р. острів Хортиця оголошено пам'яткою природи місцевого значення. В серпні 1963-го Рада Міністрів УРСР спеціальним розпорядженням підвищує статус острова до рівня пам'ятки природи республіканського значення. Основним землекористувачем на острові був Центральний науково-дослідний проектно-технологічний інститут механізації та електрифікації тваринництва Південної зони СРСР (ЦНДПТІМЕТ) - створений у грудні 1966 р.[41;111]. Загалом, це сади, виноградники, поля, селища, приватні городи.
Північна, східна та західна частини острова зайняті базами відпочинку, профілакторіями, дитячими таборами. Більшість з них розпочали свою роботу в 60-70-х рр. Це санаторії і профілакторії заводів та комбінатів м. Запоріжжя.
В 1968-69 рр. почали функціонувати турбаза "Хортиця" та ресторан “Хортиця”. В 1973 р. біля Громушиної балки відкрилася Запорізька зональна комсомольська школа.
27 литопада 1974 р. закінчилось будівництво третього мосту, який з'єднав північну частину острова з Правим берегом міста. Цей міст повинен був розвантажити греблю і мости Преображенського від транспортного потоку. Ідею будівництва сталевого одноаркового місту висунув М.Артеменко. Його довжина склала 320 м, ширина 20 м, висота 40 м. Через міст пролягла тролейбусна та автотранспортна магістраль, зроблено тротуари для пішоходів. З 1997 р. міст знаходиться у аварійному стані[44;6] .
Зважаючи на природну та археологічну унікальність острова та з метою здійснення державної охорони і збереження його цілісності, в 1965 році о. Хортиця було оголошено Державним історико-культурним заповідником (Постанова Ради Міністрів Української РСР № 911 від 18.09.65 р.)[45] .
З метою збереження в природному стані унікальних пам'яток геології в порожистій частині р. Дніпро, включаючи виходи докембрійських кристалічних порід, цінну наскельну рослинність, рідкі та зникаючі види рослин на ділянках цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, постановою Ради Міністрів Української РСР № 500 від 28.10.1974 р.) було утворено на території історико-культурного заповідника геологічний заказник "Дніпровські пороги"[41;129] .
14 жовтня 1983 р. був відкритий музей історії м.Запоріжжя [41;153]. .
14 травня 1988 р. виходить положення №2416/62 "Про зміни тематичної спрямованості музею історії Запоріжжя Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця", а також на основі рішення Запорізького облвиконкому від 28.06.1988 за №198 "Про Державний історико-культурний заповідник на о. Хортиця приймаючи до уваги клопотання дирекції Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця від 23.07.92 за №405 "Про переіменування музею історії Запоріжжя на музей історії Запорозького козацтва з 01.09.1992"[46];[47] .
Реконструкція Дніпрогесу, проведена у 1970-і роки та будівництво ще одного мосту через Старий Дніпро не вирішили транспортної проблеми, тому в кін. 80-х, знову постає питання про будівництво мостових переходів через р.Дніпро.
В 2002 р. постановою Верховної Ради України № 140-ІV від 12.09.2002 р. “Про інформацію Кабінету Міністрів України по здійсненню державної політики та виконанню законів України “Про природно-заповідний фонд України”, “Про охорону культурної спадщини”, про дотримання посадовими особами вимог діючого законодавства щодо Національного заповідника “Хортиця” та інших історико-культурних заповідників і об’єктів природно-заповідного фонду” було схвалено ініціативу Запорізького міськвиконкому щодо будівництво мостового переходу через р. Дніпро в м. Запоріжжі.
Зважаючи на унікальність та особливе місце в світовій та національній історії постановою Кабінету Міністрів України “Про Національний заповідник “Хортиця” №254 від 6 квітня 1993 року та Указом Президента України “Про національні заклади культури” №587/94 від 11 жовтня 1994 року, історико-культурному заповіднику на о.Хортиці в м.Запоріжжі було надано статус національного[48] .
На острові німці прожили 130 років і 3 грудня 1916 року під час Першої світової війни продали його Олександрівській міській управі за 772 350 крб.[30;6]. Зараз від німців-менонітів залишилося лише засноване ними кладовище біля СШ №43[41;48] .
Не оминула Хортицю й Громадянська війна. Після того як у вересні 1920 року війська Врангеля захопили м. Олександрівськ, острів на декілька днів перетворився на поле бою. Бій між Червоною армією та військами Врангеля проходив в центральній частині острова: 28.09.1920 року 8 бригада Червоної Армії під тиском артвогню та контрнаступу ворога відійшла на північну частину острова, а 9-та бригада готувалася до перепреви на острів біля Нижньої Хортиці. 8 жовтня 1920 року вранці війська Врангеля переправилися через Дніпро в районі південної частини о. Хортиці.
Після громадянської війни під час перепису населення та володінь м. Олександрівська у 1921 році, на о. Хортиця було виявлено постійних мешканців - 211, біженців - 5. А за даними грудневого перепису 1926 року на острові мешкало 158 чоловік.
В 1920-х роках на острові Хортиця поновлюються роботи у кам’яному кар’єрі на східному схилі балки Совутиної. Внаслідок цього було знищено значну частину скіфського городища.
Але найбільш відчутної зміни зазнала Хортиця під час будівництва Дніпрогесу та нової залізничної лінії з двома мостами. За проектом І. Александрова гідростанція повинна була розміщуватися біля Хортиці. 14 березня 1927 р. розпочалося будівництво греблі. Поряд з організованими робочими селищами виникають стихійні – з’являються селища-хутори на східному схилі острова – поблизу балок Совутина, Велика Молодняга та Корніїва; на західному схилі – біля балки Генералки; неподалік від менонітського кладовища; біля озера Осокорового.
В 1927-1928 рр. на острові будуються споруди технічного призначення, прокладено водопровід для потреб будівництва, зведено насосну станцію. На 100 м нижче майбутнього моста через Новий Дніпро, між лівим берегом та о.Хортиця влаштовано паромну переправу.
Підготовчі роботи по будівництву мостів через Дніпро розпочинаються вже у лютому 1928 р. Проекти мостів через Новий та Старий Дніпро виконав М.Стрелецький. Мости повинні були бути двоярусними: верхній ярус призначався для залізничного транспорту, нижній – для автогужового, з тротуарами для пішохідів. Міст через Новий Дніпро мав бути триарковим, а через Старий – одноарковий. Матеріалом для кам’яної кладки цих мостів слугували місцеві кар’єри, закладені по обох берегах о.Хортиці на відстані не більше 400 м від мосту. Граніт для обліцовки устоїв мосту добувався у північній частині о.Хортиці, напроти скелі “Дурної”. Обидва мости були передані у експлуатацію 5 вересня 1931 року[42;6] .
31 серпня 1931 р. була здана в експлуатацію залізнична лінія Шлюзова-Канцерівка, яка з'єднувалась з обома мостами.
За липень-серпень 1932 р. була змонтована лінія електропостачання на 75-метрових мачтах через Новий Дніпро.
Будівництво Дніпрогеса та Запорізького промислового району привело до створення на острові Хортицького городнього радгоспу в 1929-30 рр., який в 1930 р. стає Запорізьким філіалом Всесоюзного науково-дослідного інституту електрофікації сільського господарства .
Згідно перепису населення в 1939 р. кількість мешканців на Хортиці становила 2455 осіб. Існувало кілька населених пунктів: Радгосп 519, Колонка, виселок "Січ", поселення "Січ", "Старий Дніпро".
Не оминули острів Хортиця події Другої Світової війни. 13-14 серпня через острів прокотився потік біженців, 15 - переводили сільсько-господарську техніку з правобережних районів. На Хортиці була розташована 2-а батарея 135 Окремого зенітно-артилерійського дивізіона, міст через Старий Дніпро прикривав один батальон 157 полку військ НКВД[41;92] .
В результаті боїв 17-18 серпня 1941р. радянські війська залишили правий берег р. Дніпро і Хортицю, зруйнувавши міст через Новий Дніпро. За два роки окупації німці частково відбудували мости та відновили через о. Хортицю залізничне сполучення. Тому під час операції по звільненню м. Запоріжжя восени 1943 року мости стають об'єктом радянської авіації - в результаті міст через Старий Дніпро було зруйновано. До 13 листопада 1943 року Червона армія звільнила о. Хортицю від гітлерівських військ.
3 листопада 1943р., для подальшого наступу на Правобережжя, були побудувані тимчасові мости, які пролягли через Новий Дніпро, південну частину острова Хортиця та Старий Дніпро. В період Великої Вітчизняної Війни була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650 метрів, завширшки до 10, заввишки до 5 метрів, яка помітно змінила плавневий ландшафт. До східної кінцівки, у плавнях, прибудували дерев'яний міст через хортицькі протоки через Дніпро біля Південного вокзалу. Від дамби по острову пролягла залізниця до його західного узбережжя, де також спорудили дамбу перпендикулярно до Старого Дніпра. Далі - тимчасовий міст через ріку. Залізниця залишалися у плавнях Хортиці до 1952 р. [41;97]
Після закінчення Другої Світової війни реконструкція мостів, які проходили через Новий та Старий Дніпро, була неможлива і тому було розроблено проект побудови нових мостів. Автор майбутніх мостів - Б.Преображенський. За його проектом міст через Новий Дніпро повинен бути чотирьоарковим, довжиною 560 м, висотою 54 м, з прольотом у 128 м. Міст через Старий Дніпро повинен бути одноарковим, прольотом у 228 м. Обидва мости у нижньому ярусі мали автомобільну дорогу з тротуарами для пішоходів, а у верхньому - залізничну колію. 31 грудня 1952 р. мости були здані у експлуатацію[43;6] .
В 1958 р. острів Хортиця оголошено пам'яткою природи місцевого значення. В серпні 1963-го Рада Міністрів УРСР спеціальним розпорядженням підвищує статус острова до рівня пам'ятки природи республіканського значення. Основним землекористувачем на острові був Центральний науково-дослідний проектно-технологічний інститут механізації та електрифікації тваринництва Південної зони СРСР (ЦНДПТІМЕТ) - створений у грудні 1966 р.[41;111]. Загалом, це сади, виноградники, поля, селища, приватні городи.
Північна, східна та західна частини острова зайняті базами відпочинку, профілакторіями, дитячими таборами. Більшість з них розпочали свою роботу в 60-70-х рр. Це санаторії і профілакторії заводів та комбінатів м. Запоріжжя.
В 1968-69 рр. почали функціонувати турбаза "Хортиця" та ресторан “Хортиця”. В 1973 р. біля Громушиної балки відкрилася Запорізька зональна комсомольська школа.
27 литопада 1974 р. закінчилось будівництво третього мосту, який з'єднав північну частину острова з Правим берегом міста. Цей міст повинен був розвантажити греблю і мости Преображенського від транспортного потоку. Ідею будівництва сталевого одноаркового місту висунув М.Артеменко. Його довжина склала 320 м, ширина 20 м, висота 40 м. Через міст пролягла тролейбусна та автотранспортна магістраль, зроблено тротуари для пішоходів. З 1997 р. міст знаходиться у аварійному стані[44;6] .
Зважаючи на природну та археологічну унікальність острова та з метою здійснення державної охорони і збереження його цілісності, в 1965 році о. Хортиця було оголошено Державним історико-культурним заповідником (Постанова Ради Міністрів Української РСР № 911 від 18.09.65 р.)[45] .
З метою збереження в природному стані унікальних пам'яток геології в порожистій частині р. Дніпро, включаючи виходи докембрійських кристалічних порід, цінну наскельну рослинність, рідкі та зникаючі види рослин на ділянках цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, постановою Ради Міністрів Української РСР № 500 від 28.10.1974 р.) було утворено на території історико-культурного заповідника геологічний заказник "Дніпровські пороги"[41;129] .
14 жовтня 1983 р. був відкритий музей історії м.Запоріжжя [41;153]. .
14 травня 1988 р. виходить положення №2416/62 "Про зміни тематичної спрямованості музею історії Запоріжжя Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця", а також на основі рішення Запорізького облвиконкому від 28.06.1988 за №198 "Про Державний історико-культурний заповідник на о. Хортиця приймаючи до уваги клопотання дирекції Державного історико-культурного заповідника на о. Хортиця від 23.07.92 за №405 "Про переіменування музею історії Запоріжжя на музей історії Запорозького козацтва з 01.09.1992"[46];[47] .
Реконструкція Дніпрогесу, проведена у 1970-і роки та будівництво ще одного мосту через Старий Дніпро не вирішили транспортної проблеми, тому в кін. 80-х, знову постає питання про будівництво мостових переходів через р.Дніпро.
В 2002 р. постановою Верховної Ради України № 140-ІV від 12.09.2002 р. “Про інформацію Кабінету Міністрів України по здійсненню державної політики та виконанню законів України “Про природно-заповідний фонд України”, “Про охорону культурної спадщини”, про дотримання посадовими особами вимог діючого законодавства щодо Національного заповідника “Хортиця” та інших історико-культурних заповідників і об’єктів природно-заповідного фонду” було схвалено ініціативу Запорізького міськвиконкому щодо будівництво мостового переходу через р. Дніпро в м. Запоріжжі.
Зважаючи на унікальність та особливе місце в світовій та національній історії постановою Кабінету Міністрів України “Про Національний заповідник “Хортиця” №254 від 6 квітня 1993 року та Указом Президента України “Про національні заклади культури” №587/94 від 11 жовтня 1994 року, історико-культурному заповіднику на о.Хортиці в м.Запоріжжі було надано статус національного[48] .
Список літератури:
1. Багрянородний К. Об управлении империей.-М.: Наука, 1989.-496с.
2. Фоменко В. Звідки ця назва.-Дніпропетровськ: Промінь,1969.-103с.
3. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків.В 3-х томах.-Львів:Світ,1990.-Т.1.-319с.
4. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып.1.(XVI ст.): Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева (1588-1595гг.). Перевот К.Мельник/ Под ред.В.Антоновича.-К.: Тип-я Г.Т.Корчак-Новицкого, 1890.-С.137-190.
5. Боплан Г.Л.де. Опис України, кількох провінцій королівства, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн.-К.:Наукова думка,1990.-256с.
6. Мышецкий С.И. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся, сочиненная от инженерной команды.-Одесса: Городская типография,1852.-53с.
7. Ригельман А.И. Летописные повествования о Малой России и ее народе и казаках вообще, отколь, из какого народа оные происхождение свое имеют, и по каким случаям они ныне при своих местах обитают, как то черкасские или малороссийские и запорожские, а от них уже донские, а от сих яицкие, что ныне уральские, гребенские, сибирские, волжские, терские, некрасовские и проч. казаки, как равно и слободские полки.-М.:Импер. О-во истории и древнрстей российских, 1847.-Ч.1.-Кн.1.-Гл.8.
8. Кобалия Д.Р. Отчет “Хортицькая разведка 1996.”// НА-198.
9. Телегін Д.Я. Дніпро-донецька культура.-К.:Наукова думка, 1968.-258с.
10. Телегін Д.Я.Середньостогівська культура епохи міді.-К.:Наукова думка, 1973.-171с.
11. Тошев Г.Н., Шаповалов Г.И. Находки периода энеолита-бронзы со дна Днепра вблизи Хортицы// Древности Степного Причерноморья и Крыма.-Запорожье, 1991.-С.45-51.
12. Ільїнський В.С., Пустовалов С.Ж. Розкопки багатошарової фортеці на о.Мала Хортиця// Археологічні дослідження Україні, 1991.-Луцьк, 1993.-С.39-40.
13. Ильинский В.Е., Козловский А.А., Пустовалов С.Ж. Отчет о работах на о.Большая и Малая Хортица в 1991г.// НА-35.
14. Козачок Н.Л. Пам’ятки епохи бронзи на о.Хортиця // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1991. – С.82-94.
15. Остапенко М.А. Отчет об археологической разведке “Хортица-92 -разведка ”. // НА-30.
16. Остапенко М.А. Звіт за археологічну експедицію «Хортиця - 93». // НА-34.
17. Остапенко М.А. Звіт за археологічну експедицію «Хортиця - 95». // НА-35.
18. Остапенко М.А., Кобалия Д.Р. Звіт за археологічну експедицію “Хортиця -97”. // НА-246.
19. Остапенко М.А. Скифские памятники северной части о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1995. – С. 63.
20. Новицкий Я. Остров Хортица на Днепре, и его природа история, древности. – Запорожье: РА «Тандем-У», 1997. - С.88.
21. Шаповалов Г.И. Следы древнего судоходства у Днепровских порогов. // INRACIA POUTIKA IV – SOFIA, 1991.
22. Махно А.Е. Памятники черняховской культуры. // МИА. – 1960. - № 29. – С. 276.
23. Козачок М.Л. Отчет об археологической экспедиции «Хортица-90». // НА-48.
24. Літопис Руський. / перевод з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – XVI+591с.
25. Сокульский А.Л., Шевченко Т.К., Бодянский А.В., Рогожкина Л.В. Раскопки словянского поселения на о.Хортица. // Археологические открытия 1976г. – М.: Наука, 1977. – С.373-374.
26. Ильинсикий В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – IV. – Запорожье, 1993.
27. Егоров Е.Л. Историческая география Золотой орды в XIII-XIV вв. – М.: Наука,19858. – 248с.
28. Корот В. Материалы по историии русской картографии. - Вып.ІІ. – К., 1899.
29. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539с.
30. Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – К.: Веселка, 1995. – 447с.
31. Спасский Г. Книга глаголемая. Большой чертеж. – М., 1846. – С.258.
32. Замлинський В. Стисла хронографія козацьких гетьманів. // Київська старовина. – 1993. - №3. – С.109.
33. Джерела до історії України-Русі. – т.8. – С.293-294.
34. Мемуары относящиеся к истории Южной руси. – К., 1896. – вып. 2. – С. 414.
35. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Львів: Світ, 1990. - 408с.
36. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.49-53.
37. Бойко А.В. Запорозький зимівник останньої чверті XVIII століття. – Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1995. – 56с.
38. Байов А. Русская армия в царствования императрицы Анны Иоановны. Война России с Турцией в 1736-39гг. Первые три года войны. – СПб., 1906. – С.474.
39. Материалы из истории Российского флота. – ч.VI18.// НА-327.
40. Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII- первая половина ХІХ в.). / под. ред. С.И. Бобылевой. – Днепропетровск, 1999. – 232с.
41. Сушко К.І. Острів Хортиця: історико-публіцистична розвідка. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. – 200с.
42. Борисенко О.Є. Мости Стрілецького. // Запорозька Січ. – 7 вересня. - 2002. – С.6.
43. Борисенко О.Є. Мости Преображенського. // Запорозька Січ. – 13 травня.- 2003. – С.6.
44. Борисенко О.Є. Міст через Старий Дніпро. // Запорозька Січ. – 19 листопада. – 2002. – С.6.
45. Положение о Государственном историко-культурном заповеднике на о.Хортица от 18.04.1991г.
46. Рішення Виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 28.06.1988р. № 198. “Про Державний історико-культурний заповідник на о.Хортиця”.
47. Наказ “Про перейменування Музею історії м.Запоріжжя” від 31.03.1992р.
48. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Національний заповідник “Хортиця” від 06.04.01993р. № 254.
1. Багрянородний К. Об управлении империей.-М.: Наука, 1989.-496с.
2. Фоменко В. Звідки ця назва.-Дніпропетровськ: Промінь,1969.-103с.
3. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків.В 3-х томах.-Львів:Світ,1990.-Т.1.-319с.
4. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Вып.1.(XVI ст.): Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева (1588-1595гг.). Перевот К.Мельник/ Под ред.В.Антоновича.-К.: Тип-я Г.Т.Корчак-Новицкого, 1890.-С.137-190.
5. Боплан Г.Л.де. Опис України, кількох провінцій королівства, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн.-К.:Наукова думка,1990.-256с.
6. Мышецкий С.И. История о козаках запорожских, как оные издревле зачалися, и откуда свое происхождение имеют, и в каком состоянии ныне находятся, сочиненная от инженерной команды.-Одесса: Городская типография,1852.-53с.
7. Ригельман А.И. Летописные повествования о Малой России и ее народе и казаках вообще, отколь, из какого народа оные происхождение свое имеют, и по каким случаям они ныне при своих местах обитают, как то черкасские или малороссийские и запорожские, а от них уже донские, а от сих яицкие, что ныне уральские, гребенские, сибирские, волжские, терские, некрасовские и проч. казаки, как равно и слободские полки.-М.:Импер. О-во истории и древнрстей российских, 1847.-Ч.1.-Кн.1.-Гл.8.
8. Кобалия Д.Р. Отчет “Хортицькая разведка 1996.”// НА-198.
9. Телегін Д.Я. Дніпро-донецька культура.-К.:Наукова думка, 1968.-258с.
10. Телегін Д.Я.Середньостогівська культура епохи міді.-К.:Наукова думка, 1973.-171с.
11. Тошев Г.Н., Шаповалов Г.И. Находки периода энеолита-бронзы со дна Днепра вблизи Хортицы// Древности Степного Причерноморья и Крыма.-Запорожье, 1991.-С.45-51.
12. Ільїнський В.С., Пустовалов С.Ж. Розкопки багатошарової фортеці на о.Мала Хортиця// Археологічні дослідження Україні, 1991.-Луцьк, 1993.-С.39-40.
13. Ильинский В.Е., Козловский А.А., Пустовалов С.Ж. Отчет о работах на о.Большая и Малая Хортица в 1991г.// НА-35.
14. Козачок Н.Л. Пам’ятки епохи бронзи на о.Хортиця // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1991. – С.82-94.
15. Остапенко М.А. Отчет об археологической разведке “Хортица-92 -разведка ”. // НА-30.
16. Остапенко М.А. Звіт за археологічну експедицію «Хортиця - 93». // НА-34.
17. Остапенко М.А. Звіт за археологічну експедицію «Хортиця - 95». // НА-35.
18. Остапенко М.А., Кобалия Д.Р. Звіт за археологічну експедицію “Хортиця -97”. // НА-246.
19. Остапенко М.А. Скифские памятники северной части о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1995. – С. 63.
20. Новицкий Я. Остров Хортица на Днепре, и его природа история, древности. – Запорожье: РА «Тандем-У», 1997. - С.88.
21. Шаповалов Г.И. Следы древнего судоходства у Днепровских порогов. // INRACIA POUTIKA IV – SOFIA, 1991.
22. Махно А.Е. Памятники черняховской культуры. // МИА. – 1960. - № 29. – С. 276.
23. Козачок М.Л. Отчет об археологической экспедиции «Хортица-90». // НА-48.
24. Літопис Руський. / перевод з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – XVI+591с.
25. Сокульский А.Л., Шевченко Т.К., Бодянский А.В., Рогожкина Л.В. Раскопки словянского поселения на о.Хортица. // Археологические открытия 1976г. – М.: Наука, 1977. – С.373-374.
26. Ильинсикий В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о.Хортица. // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – IV. – Запорожье, 1993.
27. Егоров Е.Л. Историческая география Золотой орды в XIII-XIV вв. – М.: Наука,19858. – 248с.
28. Корот В. Материалы по историии русской картографии. - Вып.ІІ. – К., 1899.
29. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539с.
30. Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. – К.: Веселка, 1995. – 447с.
31. Спасский Г. Книга глаголемая. Большой чертеж. – М., 1846. – С.258.
32. Замлинський В. Стисла хронографія козацьких гетьманів. // Київська старовина. – 1993. - №3. – С.109.
33. Джерела до історії України-Русі. – т.8. – С.293-294.
34. Мемуары относящиеся к истории Южной руси. – К., 1896. – вып. 2. – С. 414.
35. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Львів: Світ, 1990. - 408с.
36. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.49-53.
37. Бойко А.В. Запорозький зимівник останньої чверті XVIII століття. – Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1995. – 56с.
38. Байов А. Русская армия в царствования императрицы Анны Иоановны. Война России с Турцией в 1736-39гг. Первые три года войны. – СПб., 1906. – С.474.
39. Материалы из истории Российского флота. – ч.VI18.// НА-327.
40. Очерки истории немцев и меннонитов Юга Украины (конец XVIII- первая половина ХІХ в.). / под. ред. С.И. Бобылевой. – Днепропетровск, 1999. – 232с.
41. Сушко К.І. Острів Хортиця: історико-публіцистична розвідка. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. – 200с.
42. Борисенко О.Є. Мости Стрілецького. // Запорозька Січ. – 7 вересня. - 2002. – С.6.
43. Борисенко О.Є. Мости Преображенського. // Запорозька Січ. – 13 травня.- 2003. – С.6.
44. Борисенко О.Є. Міст через Старий Дніпро. // Запорозька Січ. – 19 листопада. – 2002. – С.6.
45. Положение о Государственном историко-культурном заповеднике на о.Хортица от 18.04.1991г.
46. Рішення Виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 28.06.1988р. № 198. “Про Державний історико-культурний заповідник на о.Хортиця”.
47. Наказ “Про перейменування Музею історії м.Запоріжжя” від 31.03.1992р.
48. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Національний заповідник “Хортиця” від 06.04.01993р. № 254.