УРОКИ ЄВРОПИ

ТЕМА 24. Європа багатьох мов

Ви можете їх не слухати. Але ви маєте зробити так,
аби їх можна було почути...

Бетті Бутройд
 

Якщо ми почали з того, що хтось когось має «вислухати», то спочатку це «щось» має бути висловлене. Парад «обласних мовний суверенітетів», який ми зі змішаними почуттями спостерігаємо в Україні, наштовхнув на думку — а чи не варто не квапитися, можливо, краще скористатися європейським досвідом? І у цьому об'єднана Європа сама пішла назустріч: три місяці тому на замовлення Європейської комісії соціологічна група «Євробарометр» провела опитування — «Європейці та їхні мови», саме цими найостаннішими статистичними даними ми і будемо послуговуватись. Можливо, дещо вам видасться... незвичним. Дещо — новим і свіжим. А від чогось ви, можливо, бажали б відмовитись. Але не в європейській традиції щось нав'язувати...

450 мільйонів людей — громадян і підданих. Десятки мов. Багатовікові традиції розвитку мовних громад або виникнення нових держав чи регіонів, в яких розмовляють такими екзотичними говірками, про які дехто і не чув навіть — це і є Європа. Отже, загальний погляд на європейське багатомов'я. Нашим гостем сьогодні є відомий український культуролог Лесь Герасимчук.

— Ситуація з мовами в Євросоюзі дуже неоднозначна. Насамперед тому що вона проходить на тлі загальної глобалізації. З одного боку прискорюється відмирання так званих «загрожених» мов, мов національних меншин. Причому це відбувається в усіх країнах Євросоюзу, а з другого боку мови «не загрожені» якраз пришвидшено розвиваються. Це не тільки традиційні мови колишніх імперій, а це також мови нових членів, котрі приєдналися до Євросоюзу торік. В основному ситуація така що ці країни з більш менш ґрунтовними традиціями мають дуже хороші перспективи розвитку цих мов, тому що самі засади Євросоюзу передбачають рівноправність всіх мов і переклад обов‘язковий на всі офіційні мови.

У Сполучених Штатах тиждень тому прийняли поправки до закону про еміграцію — нарешті, через двісті з гаком років незалежності країни англійську оголосили... навіть не державною чи офіційною — лише «національною» мовою. А в Європі ще важче: там йдеться про співжиття, а іноді — конкуренцію кількох мов: як про це висловлюються самі європейці — розповідає колега Наталка Козачинська.

— Творці конституції Європейського Союзу навіть не намагалися визначати одну-дві-три «найголовніші» мови. Зараз в ЄС — 20 офіційних мов, у тому числі — і мови тих держав-членів, які увійшли до Союзу в останній «хвилі розширення». 21-ю мовою з першого січня наступного року стане ірландська — точніше, гельська мова. До речі. За усіма формальними ознаками гельську — повторюю, офіційну мову Європейського Союзу — можна вважати зникаючою: нею активно користуються, за даними опитування, приблизно 11 відсотків громадян Ірландії. Кажуть, більшість жителів Смарагдового острова навіть не розуміють написів на пам'ятниках старим ірландським героям... що, втім, не заважає почуватися повною мірою ірландцями. У більшості держав Європейського Союзу панує одномовність. Дві державні мови у тій-таки Ірландії, у Фінляндії — там шведів усього п'ять відсотків населення, але у такий спосіб визнається особлива роль шведської громади в історії Суомі. Мальтійці теж мають дві державні, причому англійська хоча і поширена, тим не менше визнається «рідною» лише двома відсотками жителів острова. Три мови — у Люксембурзі: власна «люксамбуржуа», французька і німецька. Бельгія та Іспанія... але це випадки особливі — відтак про них пізніше. Здебільшого проблем з «одержавленням» мови рідної — «материнської», як висловлюються автори опитування «Євробарометру» не виникає. Приміром, британці не мають письмових приписів — яка мова є державною, офіційною... хоча англосакси — то теж особливий випадок. Окремо стоїть Франція: французи надзвичайно стурбовані долею «материнської мови», хоча, відверто кажучи, конкурентів у неї усередині країни немає...

Додам, що у Франції є спеціальний Декрет, такий законодавчий акт Ради міністрів, який приписує 40-авідсоткову квоту на виконання музичних творів французькою мовою на усіх радіостанціях. Але у декреті є і винятки: по-перше, з-під його дії виведено перші два канали державного радіомовлення, у тому числі — канал, який транслює класичну музику, а, по-друге, радіостанції, які мають штаб-квартиру за рубежем, не зобов'язані дотримуватися якихось квот. Але загалом французи — чи не найбільші «мовні націоналісти» в Європі — це загальновідомо...

І найцікавіше, найгостріше і найгарячіше, що нині обговорюється у нас — це Європейська хартія регіональних мов. На неї посилаються усі — і прихильники... «регіоналізації» мов, і противники — і кожен знаходить у ній щось власне. Коментує хартію керівник Європейського центру права Генадій Друзенко.

— Хартія регіональних мов та національних меншин, які неправильно переклали українською, по суті є хартія регіональних та меншин них мов, або регіональних та мінаритарних мов. Об‘єктом захисту в цій хартії є не права національних меншин, а саме захист мов, які опинилися з тих або інших причин на межі зникнення. Такими мовами можуть бути визнані будь-які мови включно з офіційною, якщо в країні існує офіційна двомовність, яким загрожує зникнення якщо держава не захищатиме їх. Цікаво що в певних європейських країнах, зокрема, в Хорватії меншиною мовою визнана, зокрема, і українська, яку держава зобов‘язалась захищати. Це дуже непроста хартія, оскільки з 46 держав членів ради Європи, її ратифікували на сьогодні менше половини. Захист меншинних чи регіональних мов порядок захисту визначають самі держави, які ратифікували ці мови і беруть на себе певний обсяг зобов‘язань. Єдиної усталеної практики на сьогодні не існує. В межах конвенції існує певний механізм, моніторинг виконання зобов‘язань державами, який свідчить що на сьогодні, як би в силу делікатності питання, існує багато шляхів і в цілому держави які ратифікували цю конвенцію виконують свої зобов‘язання. Оскільки європейська традиція публічна, то держави аргументують свою не ратифікацію, зокрема, великими фінансовими обов‘язками. Оскільки щоб підтримувати, скажімо, румейську, або як в нас кажуть циганську мову, навчати нею дітей на території, приміром, тієї ж Румунії, то потрібні чималі фінансові засоби. Нагадаю що коли в Україні ратифікували цю хартію, за підрахунками спеціалістів, щорічні витрати на її реалізацію оцінювалися близько одного мільярда.

Це — про мови, які... яких може не стати взагалі... сумно, але таке в історії трапляється. А ось які мови в Європейському Союзі найпоширеніші? І як європейці користуються мовним багатством — що вибирають: розповідає наш кореспондент Ірина Мирончук.

— 20 офіційних, принаймні кілька десятків так званих «інших мов» — автори опитування не ставили собі за мету вивчити «усі мови»... це — Європа. Але більшість європейців володіють усього ШІСТЬМА МОВАМИ. Англійська... і хто б сперечався! Для 13-ти відсотків європейців вона — рідна, ще 38 володіють нею, як іноземною, тобто, 51 відсоток «на загал». Німецька — на другому місці: 18 і 14 відповідно. Третю позицію посідає французька — 12 і 14. Далі йдуть італійська, іспанська, польська і, як це не дивно — російська. Очевидно, це за рахунок російськомовного населення країн Балтії, а також значних громад емігрантів з колишнього Союзу. Один відсоток європейців володіє російською, як «материнською», ще шість — як іноземною. Між іншим. 56 відсотків європейців володіють лише однією іноземною мовою, двома — 28, трьома — 11, а 44 — жодною, крім власної. У цьому розумінні чемпіоном, мабуть. Залишається Швейцарія: ця альпійська конфедерація не входить до Євросоюзу, але для Європи достатньо типова. Там аж чотири державні мови, а чиновники змушені тією чи іншою мірою молодіти щонайменше трьома — інакше не проживеш. Цікаві дані опитування, які стосуються того — які мови європейці бажали б вивчити насамперед — з іноземних, звісно. Англійська — фаворит у у цьому переліку: 77 відсотків. Французьку бажали б вивити третина опитаних, німецьку — 28 відсотків. А далі — іспанська — 19, російська — три, італійська — два відсотки... а ось шведську, як іноземну, чомусь не назвав ніхто... хоча шведів загалом усі люблять і поважають...

Але повернімося до тих мов, які підпадають під дію Європейської хартії. Лесь Герасимчук — про те, які ж мови в Європі зникають на наших очах.

— Вмираючі мови це мови такі наприклад існує цілий ряд єврейських діалектів, наприклад в Італії, Греції і так далі. Вони відходять тому що відпадає в них просто потреба і більшість носіїв в зв‘язку з різними подіями в Європі вони вже давно опинились або в Америці або в Ізраїлі. Відмирають рештки арабських діалектів, котрі були наприклад в Іспанії. Відмирає через процеси асиміляції циганська мова. Відмирають через міграційні процеси цілий ряд, наприклад, хорватський діалект не в себе у вітчизні, закордоном, певні групи перемістилися, або асимілювалися. Дуже цікаво що серед «загрожених» мов, зараз за даними ЮНЕСКО перебуває білоруська мова в Білорусії і не загрожена вона ж у Росії.

Окремо взяті випадки — пам'ятаєте, я обіцяла. Про Францію ми уже казали — а ось Бельгія та Іспанія. Там багатомовність — не вигадане кимось явище, а факт життя: розповідає наш спеціальний кореспондент Леонід Юрченко.

— Шарль де Костер написав найкращу книгу про Фландрію — «Легенду про Уленшпігеля» — французькою мовою... це так само, як Микола Гоголь колись оспівав українських козаків «живою великоруською». Але у 19-му, та й значною мірою у 20-му, така ситуація була ще актуальною для країни, яка виразно ділилася на фламандців і валлонів — франкомовних бельгійців. І ось Фландрія у другій половині століття зробила стрибок — у століття майбутнє: нині у Бельгії фламандська громада не лише найчисельніша, а й заможніша, освіченіша і підприємливіша за франкомовну. Розвиток фламандської мови — найближчої родички голландської — стримується лише відносною її складністю для іноземців, тоді як французька у Бельгії підтримується існуванням власне Франції. І ось цю суперечку бельгійці вирішили — складно, але на подив ефективно. У королівстві існують три регіони — Фландрія, Валлонія і Брюсель, а також чотири громади — франкофони, фламандці, брюсельці і німці — вони входять територіально до франкомовної частини країни. Бельгійці вирішили для себе, що їхня країна маленька і не може дозволити розкоші розриватися навпіл чи навіть на три частини — і визнали обидві мови державними. А ось іспанці пішли шляхом автономізації. Каталонська, галісійська і баскська мови захищені спеціальними статутами про автономію. Щоправда, в Іспанії державна мова все-таки одна. Бакська, чи як вона називається самими жителями Країни Басків — еускера активно використовується одним відсотком жителів Іспанії — для Еускаді, Країни Басків це приблизно 20 відсотків — тим не менше, від зникнення її врятовано.

На які права може розраховувати регіональна мова і як вона співвідноситься з офіційною — чи державною — чи як у нас кажуть «титульною»: про це знову Генадій Друзенко.

— В Іспанії це мова басків, оскільки це пов‘язано з проблемою сепаратизму, або етнічного руху як такого. В Англії це зокрема ірландська мова, в Хорватії наводив приклад, що це українська мова і якщо я не помиляюсь в Бельгії таким статусом користується фландська мова. Ця конвенція передбачає дуже конкретні дії. Зокрема, всім мовам має бути наданий статус тим чи іншим носіям освіти, паралельно з державною, або рідною мовою. Вона має застосовуватись в місцевих органах, в місцях контактного проживання цих людей, а також держава має підтримувати певні такі суспільні або культурні прояви цією мовою. Зокрема мас-медіа і інші інформаційні джерела. За логікою конвенції ці мови не можуть конкурувати, а можуть лише доповнювати офіційні чи державні мови. Отож запроваджується завжди білінгвізм, якщо починає діяти конвенція, або на території конкретного регіону, або на якійсь країні, оскільки таким захистом можуть користуватися так звані не територіальні мови. Отож ідеологія конвенція зводиться до підтримки слабкого, але не коштом сильного.

А ось ще один випадок «особливості» мовної ситуації: Британія. Там, нагадаю, державна мова відсутня, але автономізація-регіоналізація — є. Ось що розповіла нам кореспондент Української служби ВВС Світлана Пиркало.

— З приводу сполученого королівства, то одна з головних принад його в тому що тут багато реалій життя не закріплені на папері. Немає писаної конституції, наприклад. Немає і офіційного статусу англійської мови, якось і так зрозуміло що тут без варіантів. Хоча останніми роками офіційні документи можна отримати кількома мовами. Валійською це точно, а наприклад у клініках можна отримати на мові урду, польській, грецькій, дуже багатьох, української ще поки що немає. Національним мовам кельтських народів Британії надається підтримка у Валії вона ж Уельс, валійською говорить близько 13% населення і всі дорожні знаки спочатку валійською, а потім англійською. А це, до речі, не так просто. Найдовша назва в світі саме у валійській мові. Зараз я спробую її відтворити, майте на увазі це одне слово: «ханферпургвингогері………………», так що якщо існування цієї назви і досі не доводить повагу британців до місцевих мов, то я тоді не знаю що доводить. А два варіанти мови гелік, шотландський та ірландський, також отримують підтримку від уряду, але ними вже дуже мало хто говорить, бо ті регіони індустріалізовано і сільські мешканці перейшли на англійську, приблизно як на Донбасі в Україні. До речі, ВВС має окреме телебачення та радіо валійською, з новинами, спортом, дитячими програмами і вебсайтом.

У мовних питаннях еволюційність краща за революційність. Власне нетерпіння видавати за загальний принцип... краще все-таки цього уникнути. Як ми почули і побачили, європейці сповна скористалися з переваг демократії, як системи толерантної: ми розмовляємо різними мовами — але ж ми можемо один одного зрозуміти, чи не так?..