Історія України > Симон Петлюра: легенди та факти
Симон Петлюра: легенди та фактиСторінка: 1/3
Зміст:
Втуп.....................................................................................................................2
Розділ І. Початок громадсько-політичного життя Симона Петлюри...........5
Розділ ІІ. Політика Петлюри на керівних посадах
2.1 Зміна точки прикладання сили Петлюрою...........................................7
2.2 Останні роки життя.................................................................................9
Висновки............................................................................................................9
Список використаної літератури та джерела................................................11
Вступ
Симон Петлюра – це історична постать, яка привертає своєю неординарністю
та винятковістю. На сьогоднішній такий образ є актуальним, щоб знати про героїв
України, котрі намагалися добитися незалежності своєї батьківщини.
Життя Петлюри умовно можна розбити на два основні періоди. Перший з них –
це період до початків 1917 року, що означив coбою бурхливий потік революційної
доби на Сході Європи взагалі, на нашій батьківщині зокрема. Що ж на рахунок
другого, то він датується роками 1917-1926.
В першім періоді С.Петлюра простою політично-активною людиною, котрій хочеться,
щоб змінилося те становище життя людей і взагалі країни, в якому вони зараз
знаходяться. Таким чином він побував у різних партіях та попрацював у деяких
періодичних виданнях.
Друга частина життя Симона Петлюри на погляд начебто ні в чому не подібна
до першої. Упродовж якихось двох літ звичайна людина стає главою держави; скромний
працівник пера перетворюється на головного отамана української республіканської
армії. Коли б з якоїсь нещасливої нагоди сталося так, що Симон Петлюра загинув
до 1917 року, оплакали б його родина та кілька товаришів; року 1926 заплакала
за ним ціла Україна. Зміна незрівнянна, що припадає на долю улюбленим історією
людям.
Але та зміна сталася не тому, що змінився Симон Петлюра. Усі, що знали його,
усі мемуаристи одностайно стверджують, що протягом цілого свого життя залишався
він тією самою людиною. І характеризували його завжди - та сама простота і скромність,
відсутність пози, та сама жертовність і непохитність. Лише все індивідуальне,
вся перcoналія наче без сліду зникла - потопилася в революційній, державно-національній
чинності його. Змінився не Симон Петлюра - змінилися точки прикладання його
сили, бо прокинувся од сну столітнього український народ, бо вибухнула велика
українська революція. Чин і гасла, що за ними стояли доти окремі люди, гуртки
та партії, одійшли од них і стали виявом народної стихії української.
Кожна велика революція, відповідно до нових умов, у тій чи іншій формі відтворює
історичну традицію народу, серед якого вона вибухнула. Це - coціологічний закон,
виправданий наочно за роки 1917-1930. Так, Польща відтворила принципи колишніх
конфедерацій, Чехословаччина - лінію Гуса та Жижки, Росія - віковічне самовладство.
Україна - демократичну козацьку традицію XVII-го століття. Але народи не тільки
відтворюють свою традицію, вони ще й перcoніфікують її в тих людях, що мають
в coбі силу і волю витримати тягар тієї перcoніфікації. Кожний народ за наших
часів висунув таких людей, і були то - Пілсудський, Масарик; у Росії - Ленін,
в Україні - Симон Петлюра.
Чому саме Симон Петлюра, а не хтось інший з тих видатних і талановитих людей,
що могли бути і були його конкурентами, бо застала їх українська революція уже
з набутою популярністю з готовим начебто народним авторитетом? Коли почалась
українська революція, всі національно-творчі елементи з запалом кинулися до
праці з народом і серед народу. З головою поринув до тої праці і Симон Петлюра.
Бачимо його скрізь: на мітингах, з'їздах і в комітетах; на партійних засіданнях,
у земстві і на парламентській трибуні Центральної Ради. Але незабаром виявилося,
що вся сила творчої енергії його зосереджується не на цій чисто політичній стороні
революційного процесу, де й без нього було досить визначних людей. Його увага
поволі сконцентрувалася на відтвореннi тієї частини нашої державної традиції,
яка завжди була, є і буде найтруднішою, найнеобхіднішою, а одночасно й найяскравішою
в комплексі революційних завдань.
Симонові Петлюрі належить честь організації української республіканської
армії, - відтворення занедбаної традиції збройної боротьби за батьківщину. На
такій праці народні маси найлегше й найкраще розпізнають та оцінюють відповідних
людей. Бо потрібні для неї - жертовна ідейність, непохитна воля, вміння наказувати
і та глибока інтуїція, що дозволяє за одну мить розібратися в найтяжчих обставинах,
- якості великою мірою властиві лише природженим революційним вождям.
Українське революційне вояцтво майже всім зобов'язане Симонові Петлюрі; одночасно
Симон Петлюра так само майже всім зобов'язаний українському козакові. Військові
з'їзди дали йому військове міністерство; повстання року 1918 зробило його першою
оcoбою в армії; боротьба з російською навалою поставила його на чолі держави,
- ім'я його козаками занесене було до найглухішого кутка українського, до найтемнішої
хати.
Типова кар'єра гетьмана XVII століття, перенесеного до складних обставин
нашого часу. І коли Симон Петлюра не дістав од сучасників того імени, то це,
мабуть, тому, що було в нашій історії дві лінії гетьманської традиції. Одна
- вславлена іменами Богдана Хмельницького, Дорошенка та Мазепи, друга - припечатана
Брюховецьким та Іваном Скоропадським. Першу з них перcoніфікував за часів революції
Симон Петлюра.
Перипетії визвольної боротьби примусили Симона Петлюру залишити межі батьківщини
і виїхати за кордон. З ним виїхав уряд і значна частина республіканської армії.
З кінця року 1920 зачиняється еміграційний період його чинности, продовжений
до дня трагічної загибелі. Означається він перебуванням у Тарнові, Варшаві,
Будапешті, Відні, у Швейцарії і, нарешті, в Парижі.
Розділ І. Початок громадсько-політичного життя Симона Петлюри
Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон
Петлюра – видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда,
але не ціла правда. Петлюра – безмірно вищий за те, що про нього думають. Він
– з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії,
а в наш час, демократичний час стають національними героями... Буде він вождем
народу українського. Така його доля!
Академік Ф. Корш
Семен Петрович Петлюра народився 10 травня 1879р. в Полтаві в сім’ї візника,
колишнього селянина. Його батько возив архієрея.
Симон був щуплий, сутулуватий юнак з русявим чубом ясними, промінистими очима.
Він був козацького роду (по батькові), широких духівницьких засад (по матері).
З раннього віку звик працювати, так як був третьою дитиною в сім’ї.
Хоч він і походив із не багатої родини, але все ж дістав пристойну, на той
час, освіту, а саме у Полтавській бурсі. Закінчивши її, вступив у 1895р. до
полтавської духовної семінарії. Архаїчні дисципліни навіювали нудьгу. Його вабило
світське життя: історія, музика, культура. Симон Петлюра також гарно співав,
разом із товаришами грав у виставах. Світогляд юнака формувався під впливом
Шевченкового “Кобзаря” , безсмертних творів Котляревського та історичної літератури.
1898 року став членом громади, організований молоддю семінарії та інших закладів.
19 лютого 1900 року в Полтаві доля його звела з харківським адвокатом М.
Міхновським. Він гаряче закликав співвітчизників нещадно боротися проти гнобителів.
Після цього Петлюра вступив в Революційну українську партію (РУП), брав участь
в її діяльності в Полтаві.
Назва: Симон Петлюра: легенди та факти
Дата публікації: 2006-02-21 (1342 прочитано) |
