Дюрбе Діляри-бикеч з акварелі К.Ф. Богаєвського. 1927

За Південною брамою Палацу, на садових терасах стоїть мавзолей - дюрбе Діляри-бікеч. Прихований за деревами саду, він знаходиться на відстані від звичайних екскурсійних маршрутів і є доступним для огляду лише з одного пункту Палацевого майдану: з воріт Південної брами. Мавзолей був побудований 1764 р. посередині невеликого цвинтаря: за старих часів навколо цієї споруди стояли надгробки. Як вважають, саме звідси до Фонтанного дворика Хансарая був перенесений після 1783 р. славетний "Фонтан сліз".

Понад входом до дюрбе колись розміщалася плита з лаконічним написом: "Молитва за упокій душі покійної Діляри-бікеч". Тежсаме ім'я трапилося й у написах на Зеленім мечеті, що стояв на гірському схилі просто Ханського Палацу (мечет був зруйнований совєцьким режимом у 1950-х рр.). Природним є припущення, що жінка, котрій були присвячені два прекрасних будинки в ханській столиці (а якщо вірити переказам - то й "Фонтан сліз") мала бути вельми видатною персоною.

На жаль, не збереглося жодних відомостей про саму Діляру. Хиба титул "бікеч" всказує на її високий статус в єрархії Ханського двору: бікеч була на Кримі назвою посади розпорядниці, головної економки при Ханськім дворі (при однім хані могли бути одночасно до чотирьох таких розпорядниць). Бахчисарайці ханських часів певно добре знали таку помітну в місті особу, проте вже на 19 століття всіляка згадка про правдиву особистість Діляри-бікеч цілком зникла, заступлена леґендами. Місцеві мешканці - а за ними й заїжжі літератори - перенесли до бахчисарайських декорацій поширене в багатьох країнах оповідання про закоханого правителя та його безчасно померлої улюбленки (на ролю котрої й було "обрано" Діляру).

Так виникла місцева леґенда про "Фонтан сліз", що був збудований Кримом Ґераєм нібито на знак безутішної скорботи з улюбленої дружині Ділярі, отруєної ревнивими суперницями. Численні легенди "впізнавали" в Ділярі-бікеч то польку Марію Потоцьку, ато грузинку чи черкеску...

До леґенд належить також уявлення про Діляру як про "файну юну особу". Виразно реліґійний характер тієї шани, з котрою було поховано Діляру (адже мавзолей є культовою спорудою) радше свідчить на користь того, що так був відзначенний перехід до іншого світу жінки вельми заслуженої, славної своіми чіснотами та, радше за все, похилого віку. Одною з пам'яток заслугам Діляри й був той Зелений Мечет, котрий Діляра-бікеч збудувала в столиці, наслідуючи добрий звичай шляхетних мешканок Палацу офірувати на побудову культових споруд.