Що означає сказати: вірю в Бога…

Сєрґєй Уваров
м. Москва

    Вірю в Бога… Саме так починається Апостольський символ віри і він є першим соборним вираженням християнського віровчення. Чудово, що його визнають всі конфесії, адже він немов би вказує на нашу єдність, пригадуючи про першоджерела Христової Церкви. Ми, християни, віримо в Єдиного Бога, котрий водночас є також Трійцею: Отець, Син і Святий Дух.
    Я не випадково розпочав свою розповідь з цитати символу віри, бо нам його треба добре знати та визнавати перед людьми: "Коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоєму серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся" (Рм 10,9). Отож, будучи свідомим тієї необхідності словесного вираження віри, я спішу поділитися з вами власним досвідом життя з Богом.
    Я народився далеко не в релігійній сім'ї і про Бога мені ніхто не розповідав. Та все ж я отримав добре виховання, чим завдячую своїй матері. Коли безтурботно минуло дитинство, незамітно для себе самого я опинився у досить розгнузданій юності, почав пити, палити, вживати нецензурні слова, як більшість моїх однокласників. Зараз я згадую про ті часи, як про страшний сон. Але він пройшов, бо чотири роки тому, коли мені було 15 років я по-справжньому увірував і покаявся. Це все для мене було настільки несподіваним і дивним, що досі моїм співрозмовникам атеїстам-скептикам не можу розумово пояснити чому так сталося.
    Пам'ятаю ту світлу осінню пору, прозоре морозне повітря, запах опалого листя… Саме тоді, не прикладаючи спеціальних старань, я кинув палити - просто поступово зникла залежність від тютюну. Вперше заглибився у себе та роздумував про своє життя, сидячи сам удома і виконуючи домашнє завдання. Щось настирливо заваджало мені зосередитись, мою уяву заполонили спогади з дитинства на фоні панорам російської природи та православних храмів. Несподівано я підвівся і пішов до полички з кількома релігійними книгами, котрі нам завжди дарувала віруюча бабуся. Мій погляд зупинився на словах: "Господь Ісус", які були написані на обкладинці Біблії. Поклавши на неї свою руку, я відчув у той момент щось дуже приємне, тепле та ніжне, що наповнило мою душу… Вистачило одного пам'ятного дня, щоб у мені відбулася внутрішня зміна.
    До самого вечора, бажаючи поділитися радістю свого спасіння зі своїми рідними, я із захопленням розповідав їм про пережите, але, на жаль, вони не розуміли мене і позирали як на дивака. (до сьогодні у сім'ї я зі своїми переконаннями одинокий).
    З того часу я пройшов досить довгу і цікаву дорогу в пошуку та пізнанні Бога, читаючи християнські книги, проводив багато хвилин на молитві. Та були й упадки, нарікання на Бога, проте щоразу, як блудний син, я повертався до свого люблячого Небесного Отця.
    Вважаю, що не ми самостійно знаходимо Бога, а Він сам приводить нас до себе. Мені ніхто не допомагав в роз'ясненні трудних питань віри і церковного життя - дорогу до храму я знайшов сам, ведений рукою Господа, але без допомоги інших людей. Знаю, що моїм близьким і друзям важко було не зауважити докорінну переміну в моїй особі (мені, зрештою, також), але ніхто з цього не зробив належного висновку для себе. Адже для мене участь Бога в моєму житті, Його мудра турбота про мене є очевидними та важливішими від ролі найдорожчих для мене осіб!
    Вчитися будувати взаємовідносини з Богом - дійсно важко, не одразу приходить розуміння Його волі. Часто не знаєш, як дивитися на найпростіші події в твоєму житті: спокуса це, випробування чи кара за гріхи? Але час відкриває цілість Божого плану, і ти завмираєш в благоговінні перед Його маєстатом. Інколи я просив Бога зовсім не про те, що мені дійсно було потрібне, але Він терпів мене і за короткий час показував свою розв'язку.
    Скільки сліз радості від того, що Господь простив мені мої беззаконня, сліз благодарення за Його благодіяння я пролив! Це зовсім не плач, який може бути від утрати дорогих речей, осіб, від образи чи просто розпачі. "Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття […], а смуток задля світу - смерть спричинює" (2 Кор 7,10).
    Кожний новий день подає мені свіжі уроки молитви, відкриває ще одну сторону незбагненної Особи Бога, у котрому я росту і вдосконалююсь. Господь - це перш за все жива Істота, з котрою можна і треба розмовляти. Якщо у часі спокус комусь здається, що Бог його не чує, то нехай знає, що причина подібних неуспіхів у нас самих. А це означає, що в думках чи поведінці потрібно щось переглянути або навіть постаратися змінити.
    Вірити… Це не лише визнати існування Бога, але жити в цісних відносинах з Ним, вчитися пізнавати Його волю. Всім у нашому житті ми зобов'язані Йому: від народження на світ до п'ятірки з англійської. Я сміливо ще раз стверджую: вірую в Бога і визнаю Його своїм Господом і Спасителем! Амінь.

---