"Перлина біля моря"... Мабуть, небагато серед мешканців України, Росії, та й інших колишніх "союзних республік" знайдеться тих, хто б не знав, що під цим псевдонімом ховається славнозвісна Одеса. Місто, у яке закохуються його гості, а городяни трепетно називають "мамою". Місто рибалок і куплетистів, оспіване у піснях, осередок неповторного гумору, воно подарувало нам безліч жартів, анекдотів, просто "фразочок", котрі беззмінно супроводжуються епітетом "одеський" та, що головне, щирим сміхом. Про Одесу можна говорити дуже довго і, завжди буде що сказати. Однак про все по-порядку.

Про вік Південної Пальміри

Нинішнього року місто відсвяткувало 210-ту річницю. Ніби й молоде, однак - це враження оманливе. По-перше через те, що якраз під час нашого кількаденного перебування там, у центральній частині міста археологи зробили сенсаційне відкриття. Його суть у тому, що Одесі зовсім не дві сотні років, а, принаймні, у разів з десяток більше. В результаті розкопок виявилося, що на місці теперішньої Одеси два тисячоліття тому існувало одне з античних міст-колоній. Однак, навіть, якщо не враховувати цієї особливості, все одно виходить так, що Перлина біля моря за увесь свій недовгий, як для міста, вік встигла пережити стільки перипетій, продовжуючи весь цей час користуватися популярністю і любов'ю своїх мешканців та гостей, що молодою її аж ніяк не назвеш.

27 травня 1794 року Російська імператриця Катерина II підписала указ про облаштування берегів Хаджибейської затоки і про будівлю порту. У вересні того ж року під керівництвом графа Суворова розпочалося будівництво міста. Спочатку не більше 30 кам'яних будинків було вибудовано уздовж затоки. Склад зброї, склади, а також госпіталь і карантин були побудовані першими Хаджибейськими мешканцями: солдатами, козаками і моряками Дерибасівського флоту. У 1795 році фортеця була перейменована в Одесу. Згідно з однією з легенд перший мер міста, Дерибас, який виріс у Франції, але віддано служив Росії, вирішив побудувати там нове місто, "щоб було гарнішим від Парижа". З перших днів існування воно гордо обіцяло бути таким самим красивим, як і Північна Пальміра - Санкт-Петербург і тому місто на Чорному морі стали називати Південною Пальмірою... Південна Пальміра, Чорноморський Вавилон, Маленький Париж, Столиця Півдня, - яких тільки епітетів не марнували стосовно Одеси. І недаремно. Міста практично ще не було, але приїжджі, що спостерігали забивання перших портових паль, уже пророкували йому блискуче майбутнє, ніби прогнозуючи народження щасливого "золотого міста".

Центр архітектури і мистецтва

Одеса відома своїми культурними традиціями і прекрасною архітектурою. Ретельно сплановані, замощені вулиці, передові для свого часу системи водопостачання і каналізації виділяли Одесу серед інших міст Росії. У місті були представлені практично всі основні архітектурні стилі від класицизму до варіантів бароко і модерну. Багато художників, письменників і вчених зробили свій внесок у розвиток і популяризацію міста. Серед них - Мечников, Пирогов, Мендєлєєв, Пушкін, Бунін. Усі вони жили в Одесі. Одеський театр опери, другий за красою у Європі після Віденського, чув спів Шаляпіна і Собінова, бачив виступи Чайковського і Римського-Корсакова.

Чимале значення для становлення Одеси зіграло і те, що на чолі міста в XIX столітті перебував цілий ряд енергійних і талановитих адміністраторів, які розуміли його потенційні можливості і сприяли розвитку інфраструктури (Рішельє, Воронцов, Левашов, Строганов, Новосєльський, Коцебу, Маразлі). Важливу роль у розвитку міста відігравало місцеве купецтво, що жертвувало великі суми на потреби міста. В Одесі жили і приїжджали працювати письменники (Купрін, Бунін), художники, артисти, формувалися прекрасні колекції картин (збори Руссова, Брайкевича, М.М.Толстого). Мережа середніх навчальних закладів, Новоросійський університет, музичні і художні училища готували нову інтелігенцію, багатонаціональний склад населення сприяв взаємозбагаченню культур різних народів і формував в Одесі своєрідне культурне тло.

Тільки зацікавлений і, разом з тим, доброзичливий погляд збоку може розрізнити і відзначити те, що складає особливість, неповторність, специфічність Одеси, те, що її від інших міст відрізняє.

Одеса словами іноземців

Вперше Одеса описана в другій половині 1795 р. (тобто лише в однорічному віці) англійкою Мері Гутрі в книзі "Подорож, зроблена в 1795-1796 роках у Тавриду...". Смілива мандрівниця, треба сказати, відмінно знала впорядника нового міста Йосипа Дерибаса, що був товаришем по службі її чоловіка Метью Гутрі по Сухопутному шляхетському кадетському корпусу. Спостерігаючи спорудження Карантинного молу, вона пророчо вигукнула: "Наскільки я можу судити, воно уявляється великим і важливим починанням, щось начебто Шербура у Франції!" Така була оцінка ще не існуючого міста. Не пройшло і року, а пророкування Мері почало справджуватися. Побувавши тут проїздом і побачивши будівлю другого, практичного, молу, а також зведену фортецю і чотири приморських батареї, сардинський дипломат барон де ля Турбія дивується: "У місті, де рік тому нічого не було, нараховується вже до тисячі кам'яних будинків. Облаштовано кам'яні казарми на 10 000 чоловік, військовий госпіталь і карантин, магазини для адміралтейств. На воду вже спущені три кораблі майбутнього легкого флоту. Побудовано магазини для солі".

Пролітає ще три-чотири роки, і місто, яке щойно з'явилося на карті, заявляє про себе як про найбільшого хлібного експортера - відкривається справді золота сторінка літопису Одеси.

Вчений і літератор Огюст де Лагард, який з'явився в Одесі у грізному 1812 році застає місто у розпалі однієї з найлютіших чумних епідемій, що забрала життя, за різними оцінками, кожного третього-п'ятого городянина. Був оголошений найсуворіший карантин. Не діяв порт. Закрилися навчальні заклади, ринки, крамниці, біржа, театр, клуб, лазні і навіть культові споруди.

Разюче, але в "Місті чуми" люди міцно трималися одне за одного, подібно членам єдиного сімейства. Невтомний Рішельє, ризикуючи життям, відвідував хворих одеситів, вселяючи їм надію на порятунок. Чума не розрізняла людей за національною ознакою, вона однаково байдуже косила грецького комерсанта і німецького аптекаря, французького куафера і єврейського кравця, польського землевласника і турецького матроса. І в їхні зачумлені будинки сміливо входили лікарі - також "діти різних народів", які нерідко ставали новими жертвами "бенкету кощавої": з 5-ти міських лікарів заразилися від пацієнтів і вмерли четверо.

У неймовірних іспитах, у загальному горі і загальних утратах формувався неповторний, істинно Одеський гуманізм. "Це чудесне місто, - не боїться стверджувати в настільки суворий час Лагард,- дивна швидкість, з яким воно росте; усі житлові будинки, як правило двоповерхові, зведені з каменю; вулиці широкі і рівні". Автор підкреслює далі, що в Одесі мирно сусідять храми різних конфесій, що в місцевому театрі йдуть вистави на російській, польській, італійській, німецькій мовах. Варто підкреслити, що формування в місті досить численних національних колоній пов'язано не тільки з місцевою, але й з державною політикою Росії. Залучення в місто іноплемінних фахівців і інвесторів прямо регламентувалося отриманим Рішельє від міністра графа Румянцева розпорядженням щодо пільг для іноземних негоціантів і поселенців, діяльність яких оживлює торгівлю в місті і регіоні. Таке ж положення зберігалося і за наступників Рішельє - Ланжерона, Воронцова, Строганова й ін.

З моменту офіційного оформлення режиму максимального економічного сприяння, іменованого порто-франко Одеса стає хлібним експортером світового рівня: інтерес до міста зростає рік від року.

Чудово, що ми маємо можливість двічі (1816 і 1820) глянути на Одесу очима іншої англійської мандрівниці Мері Холдернесс і оцінити стрімкість еволюції за настільки короткий проміжок часу. "Місто Одеса, - пише вона, - процвітаючий морський порт і місце воістину дивне, якщо згадати, що біля 20-ти років назад усе його населення вміщувалося у декількох рибальських хатинах і що в 1812 р. третина населення міста загинула від чуми". "Знову відвідавши Одесу, - продовжує свою розповідь англійка, - я побачила, що за чотири роки тут відбулися великі зміни, і прогрес просто дивує. Лише у 1819 було зведено 700 кам'яних будинків, а порт відвідало 2000 суден, що прийняли на борт не менше чотирьох мільйонів чвертей зерна.

Одеса - місто не курортне? Ну, вибачте!

Однак Одеса, як колись так і сьогодні - не лише велике портове місто із світовими економічними контактами. Вона була і буде перлиною не лише для бізнесменів, а й для туристів з усього світу і, перш за все, для українців. Незважаючи на нещодавню заяву мера міста Руслана Боделана у якій йдеться про те, що "Одеса - місто не курортне". Від "курортності" південної столиці нікуди не подінешся, оскільки закладена вона самою природою і жоден мер тут "не укажчик". Тут маса чудових пляжів, лагідне море тощо. Відпочинок можна влаштувати на будь-який лад, в залежності від уподобань та товщини гаманця. Гадаємо, що в одному із 622 санаторно-оздоровчих закладів знайдеться місце і для вас. У якому саме - вам і вибирати. У тому випадку, коли терпіти не можете "відпочивати за розпорядком" зупинитися можна і у приватному секторі.

До Одеси можна потрапити трьома шляхами: звичайно ж, морем, повітрям, та найдоступнішою для простих смертних залізницею. Якщо ви оберете морський шлях (подорожуючи, приміром, з Криму, Миколаєва, чи Херсону), то винагородою вам буде цілюще морське повітря протягом короткої невтомливої приємної подорожі та красоти морських пейзажів. Одеса, у цьому випадку зустріне вас прекрасним морським вокзалом, виконаним у сучасному архітектурному стилі. Цілком сучасні тут не лише будівля вокзалу, а й сервіс та комфортні умови.

У випадку сухопутного вояжу залізницею вам може пощастити отримати у попутники веселуна-одесита, який розважатиме вас протягом усієї дороги та розповість чимало цікавого про своє місто. А зранку, прибувши до Одеси, ви прокинетесь у вагоні від гучного і веселого голосу діджея однієї з радіопрограм, який з характерним акцентом вигукне: "Доброе утро! В Адєсе-маме - 8 часов!"

Та ось ви уже у самому місті - влаштувалися і прагнете вражень. Коли це так то - вперед. Звичайно ж, славетної Дерибасівської вам оминути не дадуть. Не забудьте також прогулятися чудовим Приморським бульваром, та відвідати Потоьмкінські сходи такі знайомі нам за старими добрими фільмами. До речі, спеціально для тих, хто із задоволенням переглядав чи переглядає комедію "Дежа вю", одразу за спиною Дюка Рішельє знаходиться однойменний з комедією ресторан. Повірте, що це одне з тих місць, де слід побувати. Це навіть не ресторан, а музей цілого історичного періоду - радянського непу. Всі експонати добре знайомі з фільму. На особливу увагу заслуговує меню ресторану (воно, до речі продається) - ручаємося, що таких "веселих" страв ви ще не куштували!

Вартий уваги також і інший заклад - це славетний "Гамбрінус", знаменитий шинок, у якому з часів заснування Одеси збиралися моряки з усього світу, щоб "перехилити пару-трійку кухлів пива" та послухати, а чи й самим розповісти, морських байок.

Здається, можна було б без кінця розповідати про це дивне місто та про його видатні пам'ятки. Але, як на мене, його унікальність полягає у тому, що кожного зі своїх гостей місто зацікавлює чимось особливим. І зовсім не має значення, що це у кожному конкретному випадку - Привоз, чи Будинок з однією стіною. Отож, якщо матимете таку нагоду завітайте до Одеси - ви не пошкодуєте, Одеса-мама і для вас приберегла щось цікавеньке.

Галина Заріцька, Укрінформ