Marcus Licinius Crassus (біля 113 - 53 до н.е.), прозваний Dives (Багатий), римський політичний діяч, що входив разом з Цезарем і Помпеєм у так званий перший тріумвірат.

Той самий негативний і антипатичний персонаж "Спартака" Рафаело Джованньолі, який за допомогою зрадниці Евтібіди переміг вождя рабів і гладіаторів. Яким же ж він був насправді? Чи має антипатія письменника до цієї історичної особи якесь реальне підгрунтя? Цей політичний діяч Давнього Риму найбільш відомий своїм постійним суперництвом з іншим римським державним мужем - полководцем Гнеєм Помпеєм, а також тим, що розбив легіони повсталих рабів Спартака. До речі, навіть у цьому вони з Помпеєм сперечалися кому з них має належати ця "слава". Але звернемося до історії.

Красс, за свідченнями історичних джерел походив з стародавнього й багатого римського роду. Його батько і брат загинули під час проскрипцій Марія у 87 до н.е. Крассу ж вдалося втекти до Іспанії, де він приєднався до Сулли після повернення того зі Сходу. Вважається, що саме Крассу, який командував правим флангом сулланців, належить основна заслуга у перемозі Сулли над силами прихильників Марія у вирішальній битві біля Коллінських воріт у Римі (82 до н.е.).

Після громадянської війни, користуючись заступництвом Сулли та вміло спекулюючи майном, конфіскованим у його жертв, Красс збільшив свій і без того чималий статок, міцно пов'язавши свої фінансові інтереси з діяльністю вершників. Сам він, однак, обрав кар'єру сенатора і став претором (біля 73 до н.е.). Згодом Красс став тим воєначальником, який очолив римське військо і розгромив у 72-71 до н.е. повстання рабів під проводом Спартака у південній Італії. Хоча Помпей принижував успіхи Красса, стверджуючи, що власне його перемога над залишками повсталих, які пробивалися на північ, поклала кінець заколоту.

Хоча Красс і Помпей анітрохи один одному не довіряли, вони поважали за доцільне об'єднатися для досягнення своїх цілей і завдяки цьому домоглися обрання консулами на 70 до н.е. Прийшовши до влади, вони скасували суланську конституцію, відновили посаду народних трибунів і віддали частину суддівських місць стану вершників.

Однак вже через деякий час Красс протидіяв законопроектам Габінія і Манілія у яких йшлося про наділення Помпея екстраординарними повноваженнями. Більше того, поки Помпей воював на Сході (67-63 до н.е.), Красс забезпечив політичну підтримку Юлія Цезаря і розпочав робити кроки до того, щоб підсилити свої позиції на момент повернення Помпея. Так, у 65 до н.е., обіймаючи посаду цензора, Красс виступив за приєднання Єгипту і наділення статусом римських громадян жителів Цизальпійської Галлії. У 64 до н.е. Красс підтримував на консульських виборах кандидатуру Катіліни, а в 63 до н.е. просував законопроект про роздачу державних земель. Красса підозрювали також у причетності до змови Катіліни.

Проте, слід зазначити, що майже всі проекти Красса зазнали невдачі. Однак це не знищило його, оскільки повернувшись до Італії, Помпей розпустив свої війська (62 до н.е.). Більше того, незабаром Красс і Помпей стали союзниками. Коли сенат спробував принизити Помпея, той приєднався до Красса і Цезаря (60 до н.е.), і разом вони утворили перший тріумвірат - союз, який протягом цілої низки років визначав політичне життя Риму.

У 57 до н.е. відносини між Помпеєм і Крассом знову загострилися, однак за підсумками наради в Луці (56 до н.е.) згода була відновлена. Таким чином вони знову спільно обіймали посаду консула в 55 до н.е., після чого повинні були на тривалий термін одержати повноваження в провінціях. Наприкінці того ж року Красс на чолі війська відправився в Сирію, складаючи величні плани завоювання Парфянського царства і розширення римської держави до кордонів Індії. У 54 до н.е. він вторгнувся в Парфію, де у 53 до н.е. потерпів нищівну поразку біля Кар, що позбавило його сина, армії, а зрештою і життя... (Красс був убитий при спробі розпочати переговори з парфянами).