Михайла Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчістю підтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художність, вражаюче багатство, світло простота думки й справді немов пронизують читача життєдайним сонячним промінням, звеличуючи й наснажуючи для добра і творення. Його творчість непомітно, але неминуче допомагала людині ставати людиною.

Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім'ї дрібного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, "добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву…". Саме завдяки її старанням хлопець мав можливість долучитися до зразків високого мистецтва ще з юних літ. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала "нахил до всього гарного та любов і розуміння природи".

Ази освіти Михайло осягав удома. З 1875 року навчався у Барській початковій школі, а в наступні п'ять років - у Шаргородському духовному училищі. Як згадував один із його ровесників, "Михайло Коцюбинський був тоді повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний і чисто вдягнений. Вчився він добре, був дуже уважний і старанний. Знав завжди лекції краще за усіх, був зосереджений і серйозний не на свої літа. Учитель ніколи не карав його - не бив лінійкою по руці, не становив навколішки, як це бувало з іншими. До товаришів ставився гарно, до всіх однаково уважно, не розрізняючи з-поміж них ні євреїв, ні руських, ні поляків". Під час навчання у духовному училищі хлопець не обмежується вивченням лише обов'язкової програми. З особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна. Готується до вступу в університет. Але сувора проза дійсності по-своєму відкоригувала ті мрії.

Сім'ю спіткало лихо: осліпла мати, а батько кинув родину напризволяще. Щоб не вмерла голодною смертю хвора мати, щоб вижили молодші члени родини: Ліда, Хомця, Леонід і Оля, юнак змушений піти на свій хліб. Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителює, дає приватні уроки, займається репетиторством для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл. Та заробітки його були такі мізерні, що в сім'ї тоді навіть чаєм не могли почастувати гостей.

Наприкінці 1881 року Михайло Михайлович Коцюбинський залишає Вінницю і виїжджає до Кам'янця-Подільського.

Нахил до творчості виявився у нього дуже рано - ще в десятилітньому віці він складав вірші, написав п'єсу за мотивами пісні "Бондарівна", любив декламувати Шевченкові поезії. На його літературні здібності звернув увагу вчитель російської мови в Шаргородській бурсі, кинувши тоді пророчі слова: "Панове, це майбутній письменник!" 1884 року з-під пера М. Коцюбинського виходить перший твір - оповідання "Андрій Соловейко, або вченіє світ, а невченіє тьма", яким автор поклав початок циклу зарисовок з народного життя, до якого увійшли оповідання "21-го грудня на введеніє" (1885), "Дядько та тітка" (1886), опубліковані після смерті письменника. Однак першим твором, що з'явився 1890 року друком у журналі "Дзвінок", був вірш для дітей "Наша хатка".

1891 року М. Коцюбинський склав іспит на народного вчителя і почав учителювати спершу в селі Михайлівці, потім у селі Лопатинцях. Тут він знайомив селян із забороненими книжками, написав оповідання "Харитя", "Ялинка", повість "На віру". Разом з тим молодий письменник записував народні пісні, зокрема пісні й легенди про Кармалюка.

П'ять років М. Коцюбинський працював у філоксерній комісії, що мала вести боротьбу з виноградними шкідниками в Бессарабії та в Криму. Ближче знайомство з життям і побутом селян цих країв дало йому багатий матеріал для написання ряду творів, зокрема відомого оповідання "Для загального добра" (1895). Восени 1897 року він виїхав до Житомира, де кілька місяців працював редактором відділу хроніки в газеті "Волинь".

З 1898 року письменник рішуче перегортає сторінку свого життя, одружується з Вірою Дейші і оселяється в древньому Чернігові, отримавши роботу в земській управі.

З 1900 по 1911 рік працює в статистичному бюро губернського земства. Цей період життя і творчості М.Коцюбинського особливий. Навколо нього гуртується чернігівська інтелігенція, заохочена й наснажена прикладом дієвого життя Михайла Михайловича.

Коцюбинський по своїй суті був людиною творчою. Це відчувалося у всьому. Всі люди, без винятку, що стикалися з ним, "з першого погляду" попадали під чари його зовнішності, людських якостей.

Із записів історика-мемуариста Гліба Лазаревського про першу зустріч з Михайлом Коцюбинським: " Високий. Стрункий, але трохи згорблений у плечах. Лиса чи поголена голова... Бліде, ніби припудрене, обличчя з правильними рисами, карі очі, погляд яких то був неначе сумний, як у хворої людини, то запалювався самовпевненими, навіть трохи презирливими вогниками.

Темні вуса підкручені догори, за тодішньою модою. Під нижньою губою плямка борідки-еспаньйолки. В усій постаті було щось своєрідне, особливе, одночасно приємне, було щось од людини, яка знає собі ціну і якій не можна наступити на ногу."

Коцюбинський тримався з усіма рівно, доброзичливо, але трохи віддалено. Можливо тому, що весь час був у полоні своїх думок і переважно жив життям своїх персонажів. Якось він зізнався, що в роботі для нього найважливіше - обдумування.

У родині розуміли унікальність людини, з якою вони жили. У домі все було пристосовано для того, аби батькові було легше і приємніше працювати.

Дуже цікавою і характерною була конструкція самого будинку: зовні він виглядав набагато меншим, аніж усередині. Зручне розташування кімнат, при якому опочивальня та вітальня-кабінет письменника при необхідності могли бути ізольовані від інших приміщень. І всі в домі, навіть діти, дбали про те, щоб не заважати татові, коли той працював.

Готовий твір він, перш за все, показував своїй дружині, Вірі Устимівні, яка була справжнім другом, помічником і порадником як у життєвих питаннях, так і в літературних.

Незважаючи на завантаженість у статбюро та інтенсивну літературну роботу, Коцюбинський разом з дружиною займалися громадською діяльністю. Михайло Михайлович брав участь у роботі архівної комісії, літературно-музично-драматичного гуртка, керував "Просвітою". Подружжя Коцюбинських створило свій літературно-художній салон з неповторним, притаманним тільки їм мікрокліматом. І на це незабаром відгукнулися митці. "Літературні суботи" Коцюбинських почали відвідувати початкуючі поети, прозаїки, художники. Для Павла Тичини, Еллана Блакитного, А. Казки, О Саєнка Коцюбинський був хрещеним батьком у великій літературі.

З 1899 року у Львові починає виходити зібрання його творів, що було завершено сьомим томом у 1913 році. У 1905 році М.Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію, Швейцарію. Після повернення він багато працює. Оповідання, новели, повість "Fata morgana" є своєрідним осмисленням шляхів подальшого розвитку українського суспільства.

Багато часу займало у Коцюбинського листування. У числі його респондентів були М. Вороний, А. Кримський, І. Франко, Л. Українка, О. Кобилянська, В. Винниченко. Багато авторів листів було із-за кордону. Літературно-меморіальним музеєм-заповідником Михайла Коцюбинського за ініціативи його директора - онука письменника - Юлія Коцюбинського видано чотири томи листів до М. М. Коцюбинського, на які Михайлу Михайловичу треба було дати відповіді (це, безперечно, лише частина архіву, що зберігається в музеї).

В епістолярному жанрі Коцюбинський досяг не менше, ніж у прозі. Його листи, особливо до дружини і друзів, гідні бути прирахованими до улюбленого ним жанру новели. Новелістика ж Коцюбинського індивідуальна і ні з чим не порівняна.

Останні роки життя великого письменника позначені різким погіршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рік М.Коцюбинський тричі відвідує Італію, куди виїздив на лікування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на віллі якого, на острові Капрі, він жив. Улітку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М.Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі, заворожили його. Свої враження він увічнив чудовим твором "Тіні забутих предків" (1911 р.). Це були останні світлі й щасливі миті життя, яке невпинно знесилювалося підступною недугою. Йому не допомагає лікування в університетській клініці Києва, і 25 квітня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова битися перестало. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, де він так любив відпочивати, милуючись красою Придесення.