Ганс Християн Андерсен народився у датському місті Оденсі на мальовничому острові Фюн. У підлітковому віці Ганс Християн багато читав. Через жагуче захоплення до театру, у вільний час, він розклеював афіші. Улітку 1819 року в Оденсі гастролювали актори з Копенгагена і для масових сцен запрошували бажаючих. Серед них на сцену потрапив і юний Андерсен. Ретельність Ганса Християна було відзначено трупою, що викликало в нього великі надії і неймовірні мрії. Не відкладаючи, він приступив до їхнього виконання.

Місяцем пізніше він потрапив до Копенгагена і за кілька днів постав перед примою Копенгагенського театру балериною Шалль. Знявши для легкості чоботи і замінивши бубон капелюхом, він танцював і співав перед нею, зображуючи Сандрильону. Прима прийняла його за божевільного бурлаку. Нічого не дав і візит до директора театру. Той знайшов його занадто худим і позбавленим театральної зовнішності. Упертий Ганс Християн відправився у готель до відомого італійського співака Сібоні, про гастролі якого дізнався з газет. Жителі півдня більш сентиментальні, і хлопчикові вдалося зацікавити своїм співом італійця, а слідом за ним і його гостей. Відразу організували підписку на користь бідного юнака, набравши для нього суму, достатню для декількох місяців життя. Сам Сібоні вирішив давати йому уроки музики і співу. Але через півроку в Ганса Християна пропав голос і роздратований італієць запропонував йому повернутися додому і зайнятися ремеслом, але, як говориться, не на того напав.

Андерсен, власник неймовірної завзятості, зумів знайти собі нових заступників - танцюриста Далена і поета Гульдберга, з чиїм братом був знайомий ще з Оденсу. Танцюрист навчав його танцям, а поет датській і німецькій мовам. Незабаром Ганс Християн уже дебютував у балеті "Арміда" на сцені королівського театру в малюсінькій ролі сьомого троля. Зрештою театральна дирекція виклопотала починаючому драматургові королівську стипендію і право на безкоштовне навчання в латинській школі. Там він провів п'ять років і в 1828 році витримав вступні іспити в Копенгагенський університет. На той час Ганс Християн був вже автором двох опублікованих віршів - "Вечір" і "Помираюче дитя".

Через рік з-під його пера з'являється повний фантазії і гумору романтичний твір "Подорож пішки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер", а на сцені копенгагенського театру ставиться його водевіль "Любов на Миколиній вежі", доброзичливо зустрінутий глядачами. У 1830 році Андерсен видає свій поетичний збірник з додатком казки "Мрець". Тимчасова творча криза, а також безгрішшя змусили Андерсена взятися за складання лібрето за романами Вальтера Скотта. Критика відразу оголосила його "катом чужих добутків".

Усе частіше й частіше йому стали нагадувати, що він син швеця. Зрештою Гансу Християну вдалося піднести королеві Данії свою другу поетичну книгу "Фантазії й ескізи", супроводивши її проханням про допомогу на закордонну поїздку. Посібник був виданий, і в 1833 році письменник відправився у Францію й Італію. Італія стала сценою дії роману "Імпровізатор" (1835). Після "Імпровізатора" вийшов ще один роман - "Тільки скрипаль" (1837). Між цими романами з'явилися два перших випуски "Казок для дітей", на які тоді ніхто не звернув особливої уваги. Незабаром з'явився і третій випуск. У ці збірники увійшли казки, що стали класикою: "Кресало", "Принцеса на горошині", "Русалочка", "Нове плаття короля" (улюблена казка Льва Толстого) та інші. Бажання прославитися як "дорослий" письменник не залишало Ганса Християна. Увесь 1839 рік він працював над п'єсою "Мулат". П'єса пройшла з величезним успіхом на копенгагенських підмостках, але викликала шквал анонімних листів у газети і журнали з вимогою опублікувати переклад новели "Невільники", щоб показати, кому насправді належить успіх.

Творчий розквіт Андерсена, що зробив його королем казкарів, випав на кінець тридцятих і сорокові роки.

З'являються такі шедеври, як "Стійкий олов'яний солдатик" (1838), "Соловей", "Гидке каченя" (обидві - 1843), "Сніжна королева" (1844), "Дівчинка із сірниками" (1845), "Тінь" (1847), "Мати" (1848) та інші. У 1846 році Андерсен написав автобіографію, що назвав "жанрово" - "Казка мого життя".

Слава і справді прийшла до нього непередбаченим, казковим шляхом. В останню чергу визнання прийшло до Андерсена на батьківщині. До сімдесятиріччя письменника в Данії було оголошено рішення про спорудження йому пам'ятника. Скульптор показав йому проект: Андерсен, з усіх боків обліплений дітлахами.

"Мої казки адресовані настільки ж дорослими, скільки і дітям! - розхвилювався письменник. - ...діти ніколи не висіли в мене на плечах. Навіщо ж зображувати те, чого не було?" Проект переробили. Насправді, Андерсен так і не завів родини і своїх дітей у нього не було, а з чужими майже не спілкувався. Загадку свого казкового дару він забрав із собою у небуття. Через кілька місяців після пишних ювілейних свят, 4 серпня 1875 року, великий казкар пішов з життя уві сні.