МИСТЕЦТВО ПЕРЕМАГАТИ Мистецтво перемагати – це мистецтво удару твердого по порожньому. Як каменем по яйцю. Повна гарантiя успiху. Кращий спосiб виграти вiйну – взагалi її не вести. Кращий спосiб знищити ворога – це зробити його другом.  Тверде об тверде – лише iскри сипляться. Обидвi сторони зазнають великих втрат. Кривавий варiант роззброєння.  Вдарити твердим по порожньому – ось iстинне мистецтво. Не намагатись бути сильнiшим ворога, а знаходити, де ворог слабкiший за вас. Нехай у нього сто тисяч воїнiв, а у мене сто. Але нехай мої сто оточать його десять i переможуть. Перемога мене посилить, а його ослабить. Справа не в тому, щоб мати чисельнiшу i сильнiшу армiю, а в мистецтвi бути сильнiшим супротивника в потрiбний момент i в потрiбному мiсцi.  Нехай проти мене висувають п’ять обвинувачень, а не одне. Я виберу найслабкiше з п’яти i його спростую. Тим самим поставлю пiд сумнiв i решту чотири.  Розбивши найслабкiший з аргументiв, позбавившись найслабкiшого противника, ми посилюємо свої позицiї, наближаємо себе до перемоги. Спочатку атакують найслабшого.  Будь-яка перемога має бути порiвняно легкою, iнакше це може бути “пiррова перемога”, яка рiвнозначна поразцi. Для цього досвiдчений у вiйськовiй справi спочатку бере плуг, i лише потiм – зброю. Забезпечує мiцний тил i достатнi запаси. Ухиляється вiд поєдинку, доки сил недостатньо.

Поки ворог живий – не пiзно показати йому Шлях. Шлях завжди веде до добра. Той, хто має свiй Шлях, не може бути ворогом. Шляхи не перетинаються.  Якщо не вдається показати Шлях i зробити противника другом, слiд зруйнувати його плани. Змiнити його уявлення про можливi наслiдки вiйни, щоб вiн вiдмовився вiд самої думки про неї. Якщо не вдається зруйнувати намiри противника, потрiбно зруйнувати його союзи. Побачивши, що союзники покидають його, що вiн помилився, ваш ворог якщо i не вiдмовиться вiд намiру, то вiдкладе його виконання до прояснення ситуацiї.

• Якщо вiйна неминуча, то потрiбно перенести турботу на армiю противника. Той, хто володiє мистецтвом перемагати, любить свого ворога i турбується про нього.

БОРОТЬБА ЗА МАЙБУТНЄ

• Боротьба на війні важка.

• Найбезглуздішою є боротьба за минуле. Екстремальний її випадок – помста. Помста – це спроба змінити минуле. Проте його не зміниш, хіба що в уяві. Тому помста – прихована форма безумства.

• Боротьба за теперішнє – найкривавіший вид боротьби. Віддай зараз же! Відпусти! Стій! Негайно відповідай! Розпалюються пристрасті, тверде на тверде, іскри і дим. Спітнілі тіла і волосся сторчаком. Вправний воїн уникає такої бездарної втрати сил. Він постійно ставить противника в такий стан, коли боротися за теперішнє вже пізно.

• Боротьба за майбутнє – єдино достойний вид боротьби. Боротьба за теперішнє придатна лише для того, щоб зафіксувати поразку противника. Якщо, звичайно, ця боротьба не є обманним ходом, без яких війни не буває. 

• Противник готовий обороняти висоту і відбити атаку. Атака – боротьба за теперішнє. Проте якщо здійснено успішний обхід, то противник може залишити висоту без бою. Правильне ведення боротьби за майбутнє звільняє від боротьби за теперішнє. 

• Борючись за майбутнє, потрібно не відбирати у противника можливість побачити свій Шлях, але наближати його до бачення Шляху. Ніколи не поглиблюйте ворожнечі. 

Олдос ХАКСЛІ

Світ є в’язнем власної діяльності, за винятком тих випадків, коли його дії є формою поклоніння Богу. Отже, ти повинен вчинювати будь-яку свою дію так, наче вона є частиною священного обряду (наче вона — це жертвоприношення), і повинен звільнитися від будь-яких думок про результат.

Бгаґавад Гіта

Аналогічні думки можна знайти у християнських авторів, які писали, що до людей і навіть речей треба ставитися як до храмів Святого Духа, і що будь-яке діяння або страждання має «присвячуватися Богу».

      Навряд чи є необхідність нагадувати, що цей процес усвідомленого освячення дій може застосовуватися лише до тих діянь, які не є відначально лихими. Шкода, звісно, що Гіту одразу було опубліковано не як самостійний твір, а як теологічну вставку в епічну поему; отож з огляду на те, що Магабхарату, як і більшість епосів, загалом присвячено подвигам вояків, порада Гіти діяти відсторонено і тільки в ім’я Бога сприймається у зв’язку з військовою справою. Супутником же і наслідком війни, окрім усього іншого, є повсюдне поширення гніву, ненависті, гордині, жорстокості та страху. Звідси випливає запитання, чи можливо (беручи до уваги суть Природи Речей) освятити дії, побічними психологічними результатами яких є оці пристрасті, які абсолютно затьмарюють Бога?

      Відсторонене ставлення до вбивства рекомендується лише тим, хто належить до варни вояків і для кого війна є обов’язком та покликанням. Але те, що є обов’язком або дгармою для кшатрія, є адгармою для брахмана й заборонено йому; воно також заборонено для трудящих і торговців. Змішання варн, перейняття на себе однією людиною обов’язків іншої є моральним лихом та загрозою стабільності суспільства. 
Отже, обов’язок брахмана — стати провидцем, аби спромогтися пояснити своїм собраттям природу Всесвіту, головну мету людини та шлях до звільнення. Коли ж вояки, урядовці, лихварі, поміщики або робітники узурпують функції брахманів і формулюють філософію життя відповідно до своїх викривлених уявлень щодо Всесвіту, то суспільство занурюється в безлад.

      Безлад запановує і в тому випадку, коли брахман — людина, наділена духовною, а не адміністративною владою, бере в свої руки адміністративну владу кшатрія, або коли ту ж владу узурпують лихварі та міняйли, або, нарешті, коли дгарма війни варни вояків накидається, шляхом призову до армії, брахманам, вайш’ям та шудрам. 
Історія Європи часів Середньовіччя та Відродження — це переважно історія соціальних конфліктів, які виникали внаслідок того, що чимало людей, котрі повинні були бути провидцями, обмінювали духовну владу на владу політичну та фінансову. Новітня ж історія являє собою жахливий літопис того, що відбувається, коли політичні лідери, бізнесмени та «класово свідомі» пролетарі перебирають на себе функції брахманів з формулювання філософії життя; коли лихварі визначають політику і міркують про війну і мир; і коли обов’язки касти вояків накидаються всім і кожному, незалежно від психофізичної конституції та покликання*. 

* Цей фрагмент наведено за книгою: Олдос Хаксли. Вечная философия. Пер. с англ. – М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 1997. – 336 с., с.293-295.