| Current music: | Paprika Korps - Ga,sior Turysta |
30.05.2006 - кордон між Франківщиною і Закарпаттям, Чорні Полонини, траверс г.Дурня
Похід частини красивих активістів Карпатами - від Легіонів до Столів.
перепощено ) на http://community.livejournal.com/karpaty_com_ua/
Це Франківськ. Учасники зустрілися з Тарасом і статечно п"ють чай, вивантажившись із поїзда.
Перевал Легіонів. "Здолали гури, ляси і вали" і український прапорець від невідомих шанувальників подвигу польських вояків. За три км на Південь Вованич в окопі знайшов колінну чашечку. А за три км на Північ у нас посеред ночі в лісі вкрали рюкзак. :) Але то було давно...
Прикордонний стовп №1 на Пантирі.
Сивуля (?) над довгим хребтом Тавпіширки з північного підйому на Дурню.
Вершина Дурні з північного відрогу. Видно, як хребет Полонин повертає на Схід.
Табір у цирку під Дурнею. :)) Над потоком Дурнинець з видом на сонячне Прикарпаття - Скалки Нижні і Верхні, Полєнський, Ведмежик...
Та ж Дурня, тільки зі Сходу - з підйому на Гропу.
Шо сніг, шо небо - як молоко. Це траверс Гропи. Доки Небелюк сере курагою в кущах альпійки, Дізєль мужньо просувається вперед, до Братківської, насолоджуючись виглядом і ароматом... :)
...шафранів.
А це альпійська йолка, вона ж жереп, лелеч, стланік, гірська, блін, сосна. Поки що стежка є відносно чистою. ))
Окопи Першої Світової, викладені з каменю перед Братківською, на вершині 1728,5 (прикордонний ствоп №45). Вдалині видно світло-зелену пляму полонини Плоска, а за нею - конус Хом'яка. Решта Горган успішно обрізані :(
Камінні виходи на відрогах Братківської.
Тут група зазнала атаки сніжних равликів із австрійськими багнетами.
Вершина Братківської - найвища точка Чорних Полонин, 1788 м. Звідси можна перейти через витоки Чорної Тиси і Татаруку на Свидовець. Стовп на вершині має номер 44. Триангуляр зламали численні любителі пофоткатися. :))
Прикарпаття з Братківської. Вдалині видно Ведмежик із Довбушанкою, пониження до долині Зубрівки, потім хребет Малого Горгана з Синяком і шматочок Хом'яка. На зеленій полонині Плоскій димлять колиби - пастухи щойно прийшли, а худобу виженуть аж завтра. Коли ми через два дні запитаємо щодо молока, то нам скажуть чекати до вечора - "Ще в коровах" :) А поки що вирішуємо діставати термос і відкривати згущонку.
А це вигляд на інший бік кордону між областями - на Закарпаття. Не встигли ми випити кави з молоком, як звідтіля знову посунуло. Це той самий хребет Свидовець на Закарпатті, де Близниці і Драгобрат (поки що їх не видно), де Кьонігсфельд, він же Усть-Чорна. На жаль, вершини ховаються у хмарі. Ми ховаємо термос і біжимо на схід, сподіваючись за годину бути на Чорній Клеві і звалитися вниз, до лісу.
Ми забігли аж за Руську, коли хмара дійшла до кордону. Через 5 хвилин почало накрапати.
Те, що було далі, ми не фоткали, бо облом було. Сідло між Руською і Чорною Клевою густо заросло альпійкою і ялівцем, так що йшли в дощі 5 кілометрів 4 години, поки не вилізли на Клеву і напролом не впали в ліс, ковзаючи плугом на влежаних сніжниках. Аж о 9-ій ми сягнули кромки лісу, знайшли місце з дровами (з водою проблем у цьому поході не було :)) і розвели величезну ватру. Довелося хвилин 5 гріти хмиз газовим пальником. :) Децл обсушилися, виспалися, а потім пошарилися довкола, знайшли кордон, з якого в паніці збилися, і пішли далі.
Чорна Клева з північного боку (прикордонний стовп №31/4)
За Чорною Кливою кордон понижується десь так до 1100 і йде лісом...
...На вирубках ростуть незабудки...
...а потім знову підіймаєшся - цього разу до 1300 - на Плоску і довколишні полонини.
Звідти вже видно Стіг, Драгобрат і всі три Близниці.
З Плоскої взагалі видно купу пам'яток горотворення. Ось, скажімо, Говерла (ліворуч) і Петрос.
Хребет Довбушанки.
Малий Горган, Синяк, Хом'як.
Хом'як з-під гори Товстий Грунь (поворот з кордону між областями на перевал Столи - стовп №22 приблизно). Це не вирубки - це буковельські траси.
Вечір видався сонячним, і ми спустилися до старого профспілкового притулку на перевалі Столи. Ліворуч тече Довжинець, праворуч - витоки Прута (Глиниця чи якось так), попереду - підйом до Зубрівки і на Малий Горган, за нами - старий кордон.
Там живе Іван Іванович - колишній туристичний інструктор, а зараз - вєлікій учітєль.
Це ми збираємося спускатися в Поляницю. Статечно сфоткалися з Іван Івановичем і пішли до Буковеля по гидко розлізлій від постійних будівництв глині.
Стандартний вигляд у верхів'ях Глиниці.
В горах не прощаються, в горах - зустрічаються!
ВАРТО! ходити разом.