"МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ ТА МОЛОДІЖНА
ПОЛІТИКА: ПОШУК ОПТИМАЛЬНИХ ШЛЯХІВ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ З МОЛОДІЖНИМИ
ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ"
|
(30-31 жовтня 2001 року, спільно
з комітетом у справах сім'ї та молоді головного управління з гуманітарних
та соціальних питань харківського міськвиконкому )
|
| | Прес-реліз
| Фінальна резолюція | Нормативні
акти | Польський досвід | |
|
| Прес-реліз
|
|
30-31 жовтня в приміщенні Харківського міськвиконкому відбувся
науково-практичний семінар “Місцеве самоврядування та молодіжна політика:
пошук оптимальних шляхів взаємодії органів місцевої влади з молодіжними
громадськими організаціями”, організований спільно Харківським центром
жіночих досліджень та Комітетом у справах сім’ї та молоді Головного управління
з гуманітарних та соціальних питань Харківського міськвиконкому. Семінар
став можливим за підтримки Асоціації “Школа Лідерів” та громадської організації
“Європейський діалог” в рамках міжнародної програми “Містки Міжмор’я”.
В семінарі взяли участь представники органів місцевого самоврядування,
лідери провідних молодіжних організацій Харківщини, науковці, студенти
та аспіранти вищих навчальних закладів Харкова, які готують майбутніх державних
службовців. Під час зустрічі обговорювались питання правового забезпечення
місцевого самоврядування, проблеми взаємодії місцевої влади та молодіжних
громадських організацій, перспективи розвитку молодіжного руху на Харківщині
та можливості поглиблення міжсекторальної співпраці. Важливе місце посів
всебічний розгляд польського досвіду в сфері співпраці місцевої влади з
молодіжними громадськими організаціями та шляхів його впровадження з урахуванням
сучасних українських реалій.
За підсумками семінару було затверджено фінальну резолюцію, положення
якої обговорюватимуться під час громадських слухань, присвячених проблемам
реалізації молодіжної політики в Харківській області, та будуть враховані
при її подальшому формуванні.
|
|
|
| Фінальна резолюція семінару
|
|
| У вирішенні ключових завдань побудови в Україні громадянського
суспільства й найважливіших соціальних проблем все більш значущу роль відіграють
молодіжні громадські організації. Але їх внесок у вирішення соціальних
проблем суспільства, насамперед, залежить від стану партнерських відносин
між молодіжними НДО та органами місцевого самоврядування, які, відповідно
до Конституції України, є засобом реалізації права територіальних громад
самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і
законів України.
Досвід, набутий розвинутими державами, свідчить, що громадські організації,
насамперед, молодіжні, більш ефективно та економно виконують ряд завдань,
які віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Робота неурядових
організацій у таких сферах, як соціальна допомога, просвітницька діяльність,
надання безкоштовних інформаційних, юридичних послуг, організація культурних,
спортивних та інших масових заходів є нерідко більш результативною ніж
робота адміністративних органів. Отже, налагодження плідної співпраці органів
місцевого самоврядуванням із молодіжними громадськими організаціями є одним
з першочергових завдань як регіональної та і державної молодіжної політики
України.
На сучасному етапі в Україні взаємодія молодіжних громадських організацій
та органів місцевого самоврядування носить безсистемний характер. Найбільш
розповсюдженою формою підтримки молодіжних НДО є надання їм невеликих приміщень
під офіси. Практично відсутні довгострокові програми співробітництва, а
механізм надання коштів місцевих бюджетів для підтримки соціально вагомих
програм молодіжних громадських організацій знаходиться ще на стадії розробки.
Певні позитивні кроки у напрямку налагодження взаємодії молодіжних організацій
з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування в Україні вже зроблені.
До них відносяться створення Координаційної ради з питань молодіжної політики
при Президенті України, аналогічної Харківської міської координаційної
ради, організація конкурсів програм молодіжних організацій, регулярні спільні
наради з лідерами молодіжних та дитячих громадських організацій тощо.
Однак існуючі форми співпраці органів місцевого самоврядування із молодіжними
організаціями потребують оптимізації та всебічного удосконалення, позитивним
прикладом для чого може стати досвід країн з розвинутою інфраструктурою
соціального партнерства, які при цьому, тривалий час знаходились у схожих
умовах історичного розвитку, що й Україна. До таких держав відноситься
перш за все Польща, яка демонструє найбільш позитивні з усіх країн східної
Європи результати реформування суспільного життя та формування громадянського
суспільства.
Отже, учасники семінару обговорили сучасний стан молодіжного громадського
руху Харківщини, а також ключові аспекти реформи місцевого самоврядування
в Польщі та її значення у контексті розробки нових шляхів міжсекторальної
співпраці та дійшли висновків щодо доцільності реалізації заходів з оптимізації
співробітництва молодіжних громадських організацій з органами місцевого
самоврядуванням та їх впровадження у молодіжну політику Харківщини. За
результатами обговорення було запропоновано: |
| - |
налагодити співпрацю місцевого самоврядування з молодіжними
громадськими організаціями на системній, плановій та довгостроковій основі; |
| - |
забезпечити подальше вдосконалення місцевого законодавства
з метою комплексного визначення цілей, завдань, правил, механізмів та форм
співпраці між органами місцевого самоврядуванням та молодіжними неурядовими
організаціями; |
| - |
передбачити у місцевих бюджетах певні статті витрат, спрямовані
на фінансування соціально-корисної діяльності молодіжних неурядових організацій
на конкурсній основі; |
| - |
визначити загальні та єдині для всіх засади та процедури,
за якими молодіжні неурядові організації можуть подавати заявки на дотації
з місцевого бюджету для реалізації локальних суспільно-корисних проектів; |
| - |
забезпечити участь молодіжних об'єднань громадян у розробці
стратегії регіонального розвитку з метою забезпечення їхньої відповідності
реальними потребами даної громади; |
| - |
налагодити систему узгодження суттєвих рішень органів місцевого
самоврядування у сфері молодіжної політики з молодіжними неурядовими організаціями
у встановленому порядку й формі; |
| - |
впровадити систему соціальних замовлень - різновидів договору,
спираючись на які орган місцевого самоврядування передає певній неурядовій
організації виключне право надавати громадськості окремі послуги; |
| - |
забезпечити можливість користування інфраструктурою, що
знаходиться у розпорядженні органів місцевого самоврядування; |
| - |
розширити та вдосконалити порядок користування інформацією,
якою володіють органи місцевого самоврядування, їхніми інформаційними каналами,
знанням й досвідом експертів органів самоврядування; |
| - |
забезпечити реалізацію спільних програм, джерелом фінансування
яких є зовнішні ресурси; |
| - |
налагодження спільної діяльності із центральними органами
державної влади та співпраці на міжнародному рівні; |
| - |
забезпечити доступ молодіжних громадських організацій до
інформації у сфері реалізації органами місцевого самоврядування регіональної
молодіжної політики; |
| - |
враховувати викладені вище пропозиції при формуванні молодіжної
політики в Харківському регіоні. |
|
|
Перелік нормативно-правових
актів.
|
| | Легалізація
громадських організацій | Діяльність
молодіжних організацій | |
|
|
Перелік
нормативно-правових актів, що регулюють порядок легалізації громадських
організацій України
|
|
1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про об'єднання громадян» від 16 червня
1992 року № 2460-ХІІ
2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від
1 грудня 1998 року № 281-ХІУ
3. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 26 лютого 1993 р. № 140
"Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян"
4. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 26 лютого 1993 р. № 143
"Про порядок справлянні розміри збору за реєстрацію об'єднань громадян"
5. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 26 лютого 1993 р. № 144
"Про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян"
6. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 26 лютого 1993 р. № 145
"Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних
осередків громадських (неурядових організацій зарубіжних держав в Україні"
7. НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ № 66/5 від 14 грудня 1998 р.
“Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр об'єднань громадян
та благодійних організацій"
8. ЛИСТ ВИЩОГО АРБІТРАЖНОГО СУДУ УКРАЇНИ № 01-8/500 від 30 грудня 1997
р. "Про Закон України "Про об'єднання громадян"
9. НАКАЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ від 11 листопада
1997 р. № 232 "Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових організацій
та установ"
10. ЛИСТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ № 4116/7/15-1217
від 23 березня 2000 р. "Щодо порядку реєстрації та правомірності виключення
з Реєстру неприбуткових установ і організацій"
11. НАКАЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ № 355 від 3 липня
2000 р. "Про затвердження Порядку визначення структури ознаки неприбуткових
установ (організацій)"
|
Перелік нормативно-правових
актів, що регулюють діяльність молдіжних громадських організацій України
|
|
| |Укази
Президента України | Нормативні
акти Верховної Ради | Постанови Кабінету
Міністрів | Нормативні
акти міністерств та органів виконавчої влади | |
|
| Укази та розпорядження Президента України: |
1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про Національну раду з питань
молодіжної політики при Президентові України" від 3 грудня 1995 року №
1129/95
2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про додаткові заходи щодо реалізації державної
молодіжної політики" від 4 грудня 1996 року № 1165/96
3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про затвердження Комплексних заходів щодо
профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної
реабілітації в суспільстві" від 18 березня 1998 року Мі 200/98
4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту
моралі та формування здорового способу життя громадян" від 27 квітня 1999
року № 456/99
5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про заходи щодо забезпечення працевлаштування
молоді" від 6 жовтня 1999 року № 1285/99
6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про першочергові заходи щодо реалізації
державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій"
від б жовтня 1999 року № 1284/99
7. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій
бездоглядності" від 28 січня 2000 року № 113/2000
8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про додаткові заходи щодо державної підтримки
обдарованої молоді" від 24 квітня 2000 року № 612/2000
9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про соціально-економічну підтримку становлення
та розвитку студентської сім'ї" від 4 серпня 2000 року Мв 958/2000
10. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про Комплексну програму профілактики злочинності
на 2001-2005 роки" від 25 грудня 2000 року № 1376/2000
11. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про додаткові заходи щодо забезпечення
виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 року"
від 24 січня 2001 року № 42/2001
12. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про Програму роботи з обдарованою молоддю
на 2001-2005 роки" від 8 лютого 2001 року № 78/2001
13. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про додаткові заходи щодо реалізації державної
молодіжної політики" від 29 березня 2001 року № 221/2001
14. РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ "Про заходи щодо дальшого вдосконалення
системи патріотичного виховання молоді" від 29 червня 2001 року № 173/2001-рп |
| |
| Закони України та інші нормативні акти Верховної Ради
України: |
1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ від 28 червня 1996 року № 254
2. ДЕКЛАРАЦІЯ "Про загальні засади державної молодіжної політики в
Україні" від 15 грудня 1992 року № 2859-ХІІ
3. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня
1991 року № 1975-ХІІ
4. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року
№ 2460-ХІІ
5. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні" від 5 лютого 1993 року Мв 2998-ХІІ із змінами та доповненнями
6. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993
року Мв 3808-ХІІ із змінами та доповненнями
7. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні
установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року № 20/95-ВР Із змінами
та доповненнями
8. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про освіту" від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР
із змінами та доповненнями
9. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від
1 грудня 1998 року № 281-ХІУ
10. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21
червня 2001 року № 2558-ІІІ
11. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ "Про рекомендації учасників парламентських
слухань про становище молоді в Україні" від 22 грудня 1995 року № 495/95-ВР
12. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ "Про рекомендації парламентських
слухань з питань практичної діяльності органів виконавчої влади і органів
місцевого самоврядування щодо реалізації законодавства у сфері молодіжної
політики" від 6 липня 1999 року № 822-ХІУ
13. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ "Про рекомендації парламентських
слухань про становище молоді в Україні "Соціальне становлення молоді як
один із головних чинників підвищення добробуту народу" від 13 липня 2000
року № 1873-111
14. ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ "Про стан дотримання вимог законодавства
щодо працевлаштування неповнолітніх та випускників навчальних закладів
2000 року" 16 листопада 2000 року № 2103-111 |
| |
| Постанови Кабінету Міністрів України : |
1. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про сприяння діяльності
Українського національного комітету молодіжних організацій» від 22 серпня
1996 року №991
2. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про Комплексні заходи Кабінету
Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні
(«Молодь України»)» від 20 березня 1998 року №348
3. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про вдосконалення організаційної
та фінансової діяльності Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву
при Державному комітеті у справах сім'ї та молоді» від 17 травня1999 року
№825
4. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про стан реалізації державної
молодіжної політики» від 18 червня 1999 року №1059
5. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження Національної
програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу
життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства» від
15 вересня 1999 року №'1697
6. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про Програму запобігання
торгівлі жінками та дітьми» від 25 вересня 1999 року №1768
7. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження Порядку
надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття
освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно
від форм власності» від 27 травня 2000 року №844
8. ПОСТАНОВА КАБЖЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про Премію Кабінету Міністрів
України за внесок молоді у розбудову держави» від 13 червня 2000 року №951
9. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про затвердження Типового
положення про молодіжний центр праці»
від 24 січня 2001 року №40
10. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про заходи щодо підтримки
становлення та розвитку студентської сім'ї» від 14 березня 2001 року №92-р
|
| |
| Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади України: |
1. НАКАЗ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
«Про надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття
освіти у вищих навчальних закладах» від 13 червня 2000 року №200
2. НАКАЗ ДЕРЖАВНОГО КОМГГЕТУ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ, СПОРТУ І ТУРИЗМУ
УКРАЇНИ «Про затвердження Положення про порядок реалізації програм та проведення
заходів з питань дітей, молоді,, жінок та сім'ї» від 01 листопада 2000
року №2111
|
|
Польський
Досвід.
|
|
|
| Співробітництво | Позитивний
досвід | Адміністративна структура
|
|
|
Співробітництво
між органами місцевого самоврядуваннята неурядовими організаціями.
|
| Правову основу співробітництва держави, органів територіального
самоврядування та неурядових організацій в республіці Польща становить
конституційний принцип “субсидіарності держави”, який закріплений в статті
163 Конституції Польщі. Основний закон зазначає, що держава бере на себе
лише ті завдання, вирішення яких не може бути покладено на громадян та
їх об’єднання в силу публічного характеру та необхідності запозичення значних
ресурсів на їх виконання. Визнання вагомості цього принципу зумовило як
реформу місцевого самоврядування 1990 року, так реформування державного
устрою останніх років, про яке йшлася мова в попередній главі. В основу
реформ були закладені принципи децентралізації та делегування ряду повноважень
територіальним громадам, а їх результатом стало передання частини повноважень
держави громадянам, котрі об’єднуються на добровільній основі з метою вирішення
наявних у суспільстві проблем. Така співпраця призвела до підвищення громадської
активності, отже позитивно сприяла та сприяє розбудові громадянського суспільства.
Як місцеве самоврядування, так і неурядові організації, хоч і на різних
підставах (самоуправління силою закону, громадські організації на добровільних
засадах) представляють територіальну громаду. Вони неоднаковим шляхом й
по-різному прагнуть до спільної мети - задовольнити потреби громадськості
та служити людям, які обрали їх своїми представниками. Але єдиним шляхом
до спільної мети цих автономних секторів суспільного життя є плідна співпраця
між собою та з іншими секторами суспільства.
Ця “спільна мета”, тобто дедалі краще задоволення потреб територіальної
громади, може слугувати надійним фундаментом для об’єднання зусиль заради
благополуччя місцевих громад. Тут йдеться не лише про організації, що є
юридичними особами (фонди і асоціації), але й про неформальні групи, всілякі
форми культурної активності, зокрема, районні клуби, оркестри, театральні
гуртки, батьківські ради, студентське самоврядування, церковні організації,
благодійні групи тощо.
Досвід набутий західними державами однозначно доводить, що неурядові
організації навіть більш ефективно та економічно виконують завдання,
які відповідно до їх визначених законодавством повноважень має здійснювати
місцеве самоврядування. Робота неурядових організацій у таких сферах, як
соціальна допомога, просвітницька діяльність, надання безкоштовних інформаційних,
юридичних послуг, організація культурних, спортивних та інших масових заходів
є нерідко більш результативною ніж робота адміністративних органів. Зрозуміло,
що з різних причин не всі сфери життя територіальних громад можна передати
у відання неурядових організацій. Проте, вбачаючи вищу ефективність роботи
НУО, та враховуючи той факт, що надавані ними послуги, як правило, значно
дешевші за роботу органів місцевого самоврядування (співвідношення
витрат становить 0,7 злотого до 1 злотого), чимало польських гмін під співпрацю
з неурядовими організаціями заклало формальну основу - нині вона планова
й довгострокова. Неурядові організації стали партнерами територіального
самоврядування, щонайменше у трьох сферах: |
| 1. |
НУО є представниками територіальної громади, вони легітимно
відтворюють вимоги, прагнення й побажання як громади в цілому так і наявних
у суспільстві груп. НУО ефективно виконують роль своєрідного "комунікаційного
каналу", яким "пливе" інформація від громадян до самоврядування та у зворотній
бік. |
| 2. |
НУО безпосередньо надають конкретну допомогу членам територіальної
громади. Вони мають для цього достатній потенціал, знання й досвід. |
| 3. |
НУО виконують інноваційні функції, шляхом запровадження
нововведень, тобто нетипових та нестандартних засобів та способів вирішення
місцевих проблем. |
|
| У дотеперішній співпраці між польськими неурядовими організаціями
і структурами місцевого самоврядування можна простежити два етапи: |
| I. |
Секторне співробітництво (1989-1996 р.р.), основою формою
якого були спільні заходи, що здійснювалися нерідко спонтанно; це зокрема
організовані спільними зусиллями табори для дітей, реалізація екологічних,
туристичних програм тощо. Характерними рисами цієї співпраці були випадковість
і короткостроковість. |
| II. |
Системна співпраця, яку було започатковано у другій половині
90-х років, коли вже було вироблено принципи та процедури комплексної співпраці
між обома секторами. Суть цієї форми співпраці полягає у тому, що її правила
та процедури стосуються усіх неурядових організацій, які діють на рівні
відповідної територіальної громади. Відповідним рішенням ради гміни гарантується
виділення певної суми грошей з коштів місцевого бюджету для фінансування
діяльності неурядових організацій. Вперше такі програми (з часом стали
їх звати програмами співробітництва) виникли у 1996 році в прибалтійських
містах Польщі - у Гданську, Гдині та Сопоті. Цими програмами й було закладено
підвалини між обома секторам. |
|
| Основними формами системного співробітництва стали: |
| 1. |
впровадження гміною "системи грантів"; визначення засад
та процедур, за якими неурядові організації можуть подавати свої соціально-корисні
проекти та заявки на дотації з коштів місцевих бюджетів; |
| 2. |
впровадження "системи контракти" - різновиду договору,
на основі якого гміна делегує неурядовій організації право надавати громадськості
окремі послуги. Таким чином, контракт фактично може вважатись формою "закупівлі"
окремих послуг (чим він і відрізняється від гранту); |
| 3. |
співучасть у розробці стратегії локального розвитку, тобто
неурядові організації запрошуються до участі в підготовці різного роду
планів та програм, чим забезпечується їх відповідність реальним потребам
та становищу конкретної громади; |
| 4. |
впровадження механізму консультації, тобто консультування
органів місцевого (територіального) самоврядування з неурядовими організаціями
та врахування пропозицій при прийнятті рішень у встановленому порядку й
формі; |
| 5. |
вдосконалення місцевого законодавства, комплексне нормативне
врегулювання цілей, завдань, правил, механізмів та форм співпраці між органами
місцевого самоврядуванням та неурядовими організаціями; |
| 6. |
інші форми співпраці: |
| - |
здійснення спільних програм, джерелом фінансування яких
є зовнішні ресурси (кошти державного бюджету, міжнародних фондів, організацій
тощо); |
| - |
надання неурядовим організаціям можливості користуватися
інфраструктурою, що перебуває у розпорядженні органів місцевого (територіального)
самоврядування. Так, організація може орендувати зали, інші приміщення
для проведення навчальних курсів і семінарів, транспортні засоби на пільгових
засадах або безкоштовно; |
| - |
надання неурядовим організаціям можливості отримувати та
використовувати інформацію, якою володіють органи самоврядування; |
| - |
надання неурядовим організаціям можливості користуватися
інформаційними каналами гміни; |
| - |
надання неурядовим організаціям можливості використовувати
знання й досвід експертів органів самоврядування; |
| - |
спільна участь у міжрегіональних, державних та міжнародних
програмах; |
| - |
надання гміною різного роду рекомендацій неурядовим організаціям; |
| - |
надання неурядовим організаціям можливості безкоштовного
або пільгового проходження навчальних курсів з організації та розвитку
органів самоврядування, тощо. |
|
| Вищевказані форми співпраці стосуються рівня гмін. В результаті
запровадження нових рівнів самоврядування можливості цієї співпраці значно
зростають. Утворення повітів, оптимізація кількісного складу та територіальних
кордонів воєводств, наділення їх рядом нових повноважень значно розширює
сферу можливої співпраці та коло партнерів. Підвищення автономності місцевих
бюджетів відкриває нові можливості щодо фінансування спільних заходів органів
самоврядування і неурядових організацій. Крім того, польській парламент,
усвідомлюючи вагомість цього співробітництва, на законодавчому рівні визначив
ті сфери громадського життя, які можуть розраховувати на підтримку державного
бюджету, зокрема це стосується сфер соціального забезпечення, освіти, охорони
здоров'я. Передбачається, що комплексне врегулювання співпраці між польськими
неурядовими організаціями і структурами місцевого самоврядування відбудеться
на рівні вже розробленого законопроекту про громадське благо.
Співпраця між органами самоврядування і неурядовими організаціями
стала вагомим внеском на шляху до тих позитивних змін, що відбуваються
у Польщі останні 10 років. Вона сприяла прискоренню формування на теренах
Республіці Польща дієвого громадянського суспільства, отже створила необхідні
передумови для вступу Польщі по Європейського Союзу. |
|
|
|
|
Позитивний досвід адміністративної
реформи та реформи територіального самоврядування в Польщі
|
|
| Однією з передумов позитивного реформування
адміністративного устрою та системи органів місцевого самоврядування в
Україні є врахування релевантного досвіду інших країн світу. Досвід Польщі,
як держави, що тривалий час знаходилась у східних умовах історичного розвитку,
що й Україна, а зараз демонструє приклад ефективного реформування усіх
сфер державного та суспільного життя, є найбільш прийнятним на теренах
нашої держави. Він може бути оптимально адаптований до умов українського
сьогодення, перш за все, у галузі реформування системи органів державного
управління та місцевого самоврядування. |
|
| Активна робота над реформуванням адміністративно-територіального
устрою та системи територіального самоврядування велася у Польщі з різним
ступенем інтенсивності з 1989 року. В основу здійснюваних реформ були покладені
наступні принципи: 1) принцип субсидіарності, відповідно до якого держава
бере на себе лише ті завдання, вирішення яких не може бути покладено на
громадян та їх об'єднання в силу публічного характеру та необхідності запозичення
значних ресурсів на їх виконання; 2) принцип унітарного державного ладу,
який полягає у тому, що Польща є унітарною державою, отже має єдину правову
систему, єдине громадянство, єдині принципи організації державних органів,
визначений законодавством статус місцевого самоврядування, єдину фінансову
систему тощо. |
|
| В 1990-1998 роках в Польщі існувала змішана
система територіальної організації публічної влади, яка охоплювала самоврядну
ґміну та урядові воєводства і районні відомства. Ці територіальні утворення
мали правовий статус, визначений за часів комуністичної влади в ході формування
територіальної структури країни в 1975 році, коли було ліквідовано повіти
і утворено 49 малих та непропорційно розвинутих воєводств. |
|
| Правові підстави адміністративної реформи та
реформи територіального самоврядування були закладені Конституцією Республіки
Польща 1997 року (зокрема ст. ст. 15, 16.1, 16.2, 163, 164, 165, 166.3,
167.1, 168). На виконання положень Конституції Польщі в 1998 році були
прийняті три фундаментальні закони: Закон про гмінне самоврядування, Закон
про повітове самоврядування та Закон про воєводське самоврядування. Разом
з цим було прийнято ряд відповідних законів та внесено законодавчі поправки
в майже 140 юридичних актів. Так, реформа територіального самоврядування
не могла бути повною без прийняття 26 листопада 1998 року Закону про громадські
фінанси (відповідний Закон про громадські замовлення був прийнятий вже
в 1994 році). Закон про відділи державної адміністрації, що набрав чинності
1 квітня 1999 року суттєво модернізував, значно спростив та упорядкував
внутрішню структуру держаної адміністрації. |
|
| В результаті реформування було відновлене ефективне
ґмінне самоврядування та впроваджена система урядово-самоврядних повітів,
при формуванні яких враховувались економічний потенціал проектованого повіту,
історичні та культурні передумови, кількість ґмін, які мають утворювати
повіт, тощо. Замість 49 слабких воєводств було створено 16 великих урядово-самоврядних
воєводств, що дало можливість проваджувати ефективну регіональну політику
та формувати стратегію розвитку регіонів за активної участі представників
територіальних громад. |
|
| Отже, з 1 січня 1999 року в Польщі створено
та ефективно функціонують 2489 гмін, 308 земських та 65 міських повітів,
в том числі всі міста, в яких мешкають більше 100 тисяч жителів, та 16
воєводств. |
|
|
|
Адміністративна структура та структура
органів територіального самоврядування в Польщі в результаті реформування
|
|
|
| Таким чином, адміністративна реформа та реформа
територіального самоврядування в Польщі сприяла оптимізації розмежування
повноважень між органами державної влади та органами територіального самоврядування
та забезпеченню можливості реального впливу територіальних громад на їх
діяльність та рішення. В результаті вищезазначених реформ суттєво зросла
роль кожного пересічного громадянина в управлінні публічними справами,
визначенні перспектив розвитку держави та вирішенні власної долі. Отже,
врахування позитивного польського досвіду впровадження адміністративної
реформи та реформи територіального самоврядування сприятиме удосконаленню
системи органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні. |
|
| Прес-реліз | Фінальна
резолюція | Нормативні акти |
Польський досвід |
|