версія для друку

Щаслива доля ікони Вишгородської Богородиці

  Микола НЕКИГА, мистецтвознавець

ІКОНА ВИШГОРОДСЬКОЇ БОГОРОДИЦІ

Дивовижна історія цієї ікони із Константинополя, столиці Візантійської імперії, що досягла свого блискучого розвитку за часів правління імператора Юстиніана I (527—565 рр.)

Маючи взаємовідносини та дружні зв'язки з різними країнами і містами для поширення свого впливу та запровадження нової релігії — християнства, імператори Візантії посилають туди грецьких митрополитів, єпископів, писарів, архітекторів, художників, ремісників. Київська Русь отримала від Візантії й нове для себе релігійне мистецтво, напрацьоване попередніми віками і доведене до високого ступеня досконалості на той час. У Києві візантійські архітектори і художники створюють майстерні: з допомогою українських учнів вони прикрашають мозаїчними зображеннями та фресковим розписом кілька київських храмів.

Поряд із мозаїкою та фрескою швидко поширюється іконопис. Перша монументальна культова споруда Київської Русі — Десятинна церква — була прикрашена фресками та іконами, привезеними з Візантії. Дуже швидко київські майстри створили власну систему художніх цінностей, яка на довгі роки накреслила шляхи розвитку українського мистецтва, сприяла створенню національних художніх шкіл. Одну з таких чудових ікон початку ХII століття, відомою під назвою «Велика Панагія», дослідники й відносять до київської школи іконописання, що зайвий раз підтверджує той факт, що у ХII—ХIII столітті Київ був центром іконопису Київської Русі. Але якщо мозаїку та фресковий розпис ми можемо побачити й зараз, наприклад, в Соборі святої Софії в Києві, то ікон ХI— початку ХII століття збереглося дуже мало.

Іконі Вишгородської Богородиці в цьому випадкові пощастило. Ставши головною святинею Київської Русі, об'єднавши тисячі людей на основі братської віри і любові, вона дійшла до наших часів, хоча і втратила свій первісний вигляд. Церковна традиція появу ікони відносить до I століття, називаючи при цьому її автором Апостола Луку, який у зображенні образу Богородиці був неперевершеним.

1136 року ікону привезено з Константинополя і подаровано Києву. Київський князь Юрій Долгорукий помістив її у Вишгороді, що під Києвом. Звідти й назва ікони.

Вишгород був на той час улюбленим місцем перебування київських князів, яких давно приворожила навколишня краса і де можна було почувати себе в безпеці. До того ж Вишгород був центром паломництва, після того як у місті поховали перших київських святих Бориса й Гліба, підступно вбитих Святополком (Окаяним). Але затрималась ікона у Вишгороді ненадовго. За київський престол продовжувалися чвари між князями, містом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів. 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій, на прізвисько Боголюбський зруйнував частину Києва й по-хижацьки викравши ікону, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. На жаль, ніколи вже ікона Вишгородської Богородиці не повернеться до нас, як і інші культурні цінності, котрі вивозилися з України нащадками цього князя.

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує Вишгородську Богородицю, знову викрадаючи цінний оклад. 1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття. 1480 року її повторно переносять у Москву. 1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська. 1998 року тисячі віруючих змогли побачити ікону в Успенському соборі з нагоди свята Володимирської Богоматері, яке було започатковане ще 1480 року.

Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХI— початку ХII століть. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони початку XV століття, був Андрій Рубльов уродженець Волині, автор знаменитої «Трійці».

№99, п'ятниця, 4 червня 1999

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• Українці Берестейщини — автохтони чи іммігранти?

Коментарі читачів: