версія для друку

Грігол КАТАМАДЗЕ: Фінансова амністія підводить риску під революцією

  У розмові брали участь Олег ІВАНЦОВ, Сергій СОЛОДКИЙ, Варвара ЖЛУКТЕНКО, Віра КОВТИХА, «День»

ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА / «День»

Паралелі між подіями в Україні та Грузії постійно проводять журналісти й політологи. Інтерпретації — найрізноманітніші. «Доброзичливці» вважають грузинську «революцію троянд» «першою з серії західних операцій зі зміни правлячих режимів на теренах СНД». Президент Грузії Михаїл Саакашвілі ще наприкінці 2003 року передрікав перемогу Віктора Ющенка. Цей рік двоє президентів зустріли разом на майдані Незалежності. Днями наші журналісти обговорювали з Надзвичайним і Повноважним Послом Грузії в Україні Гріголом КАТАМАДЗЕ романтику та прагматику двосторонніх відносин. Розмова почалася з теми трагічної загибелі прем’єр-міністра Грузії Зураба Жванія. (Позавчора його наступником було названо міністра фінансів Зураба Ногаїделі, якого вважають давнiм соратником покійного прем’єра.)

«КОМАНДА БУЛА Й БУДЕ ЄДИНОЮ»

— Звісно, в Грузії зараз складне емоційне тло після загибелі прем’єр-міністра Зураба Жванія. Чи можна зараз говорити про якісь політичні наслідки цієї трагедії? Гліб Павловський уже «розмірковує» про те, що Тимошенко слід бути обережною, щоб не повторити долю Жванія…

— Я повторю слова президента Грузії, який абсолютно щиро, як це було видно по ньому, сказав, що «втратив найголовнішого і найближчого свого радника». Я також відверто хочу сказати: багато говорили про те, що є якісь розбіжності, проблеми між президентом і прем’єр- міністром. Нічого такого не було. Звісно, в житті будь-якої держави, тим більше такої, як Грузія, з багатьма проблемами, з «непоганою» спадщиною, яку отримало нове керівництво країни, виникають робочі моменти. Президент і прем’єр-міністр іноді сперечалися, доводили один одному свою правоту. Але не було жодного нерозуміння. Мета була спільною і команда єдиною.

Мабуть, не зовсім правильно буде сьогодні говорити про якісь політичні наслідки. Звісно, «доброзичливців» вистачає не лише за межами Грузії, а й усередині. Однак більшість жителів Грузії — християни, і повинні Бога побоятися. Всі крапки над «і» мають розставити правоохоронні органи, які дадуть свій остаточний висновок. Реалії останнього року в Грузії свідчать про те, що багато керівників нехтують елементарними нормами безпеки. Зрозуміло, президент, прем’єр-міністр — звичайні люди. Але хоч би куди вони прийшли — до родичів, друзів, близьких — охорона зобов’язана працювати на належному рівні. У цьому випадку були порушені всі норми.

— Посада прем’єр-міністра, запроваджена у Грузії лише рік тому, відображала саме особливості тандему Саакашвілі — Жванія…

— Під час «революції троянд» багато говорили про те, що троє лідерів не зможуть домовитися. Але надії «доброзичливців» не виправдалися. Було досягнуто домовленостей про те, як розподілятимуться основні посади в державі. Я вважаю, що абсолютно нормально, коли політики домовляються між собою, досягають компромісних рішень… Величезний кредит довіри, який наш президент отримав від народу, — це величезна відповідальність. Необхідно мобілізувати всі сили, щоб не йти шляхом непорозумінь, нерозуміння. Напевно, якісь персоналії в Кабінеті міністрів мінятимуться, це нормальне явище, так само як протягом цього року змінили керівників деяких міністерств, перевели з однієї роботи на іншу. Хтось це назвав «чехардою», «кадровою каруселлю». Казали, що у Грузії бракує кадрів. У нас достатньо професіоналів. Єдине, що в перші рік-два, в дуже складний період, щоб вивести країну на нормальні рейки, люди, які робили революцію, мали довести розпочате до логічного завершення.

— Ви прогнозуєте використання загибелі прем’єр-міністра в політичних цілях?

— Звісно, це дуже сильний удар по іміджу країни. Сильним ударом став і теракт у Горі, що стався за два дні до трагічної загибелі прем’єр-міністра. Хтось хоче пов’язати ці дві трагедії. Але на сьогодні немає підстав пов’язувати загибель прем’єр- міністра з якимись іншими подіями, що відбуваються у Грузії.

Наші колеги в Росії закликають не робити ангажованих заяв. Судіть самі: президент Грузії виступив у Страсбурзі з новими ініціативами щодо врегулювання конфліктів — і після цього стався такий теракт. Ті, хто не знає грузинського менталітету, можуть шукати сліди всередині країни. Але у Грузії, поки що, дякувати Богу, немає опозиції, яка могла б піти на такі радикальні кроки. Всередині країни не існує сил, які могли б використати трагічну загибель прем’єр-міністра в політичних цілях, для досягнення своїх амбіцій. Грузія не перенесе якихось нових потрясінь. Зараз ми всі повинні об’єднатися. Адже за цей рік надії людей на краще життя почали якось втілюватися.

«ТБІЛІСІ СТАВ СХОЖИМ НА СТОЛИЦЮ»

— Що саме зроблено?

— До ідеалу дуже далеко. Ідеальне життя в Грузії відновити складно, допоки не буде вирішено проблему територіальної цілісності. Вважаю, таких ілюзій не має ніхто у Грузії. Ви не знайдете жодної людини, яка змириться з втратою Абхазії та Південної Осетії. А розвивати окремі частини Грузії також неможливо. Напевно, погодитесь зі мною, що 300 тисяч біженців із зони абхазького конфлікту і близько 50 тисяч — із зони грузинсько-осетинського конфлікту, які практично не зайняті нічим, не влаштовані, — це серйозна проблема.

Між тим президент та уряд робили кроки щодо поліпшення соціального життя людей. Хоч як облагороджуй проспект Руставелі у Тбілісі, коли гості столиці приходили до притулку біженців — готелю «Іверія», у них миттєво стиралися всі враження. Влада змогла вирішити цю проблему. Заплатили по тис. на кожного, хто жив у готелі. За ці гроші люди могли купити одно-двокімнатну квартиру на околиці Тбілісі. Те саме з готелем «Абхазія», який населяли біженці із зони грузинсько-осетинського конфлікту. Впорядкували стихійні ринки на вулицях. Місто стало схожим на столицю. Практично покрито заборгованість за пенсіями, виплачено «заморожену» заборгованість бюджетникам за багато років, — нехай навіть це мізерні ставки. Працюючі люди щомісяця отримують те, що заробляють. Раніше ті, хто бував у Тбілісі, не розуміли, що людина в кітелі, камуфляжних штанах і кросівках — це поліцейський. Сьогодні скасували систему ДАІ та запровадили патрульну службу, оснастили, одягли її співробітників, провели іспити. Рівень злочинності знизився у Тбілісі, у великих містах.

— Як ми розуміємо, загибель Зураба Жванія пов’язують з обігрівачем і відсутністю вентиляції в квартирі. Обігрівачі в будинках встановлюють, оскільки немає опалювання… І цифри, які називали у зв’язку із загибеллю прем’єра, скільки людей гине за таких самих обставин, — це насправді страшно…

— Так, від таких нещасних випадків у Грузії щорічно гине багато людей, часто цілі сім’ї — або від отруєння газом, або від вибуху. Після розпаду СРСР, коли перестали подавати газ, виникли перебої з електроенергією, протягом шести-восьми років газ централізовано до Грузії не подавали. Ніхто не дивився за цим господарством, комунікаціями... Все вийшло з ладу. Коли американці купили тбіліську електромережу, вони цілком змінили всі комунікації. Поставили нові електролічильники, вивели їх у коридори, контролюючи витрату електроенергії й примушуючи людей платити. Але люди кажуть, що не мають коштів на комунальні платежі. Цим сьогодні займається уряд. Немає чарівної палички, щоб у населення з’явилися гроші платити за газ й електроенергію. Але реальні можливості надають, з одного боку, приватизація, з іншого — розвиток малого, середнього, великого бізнесу.

1993 року в Грузії почалася приватизація. За цей час було продано 15 тисяч об’єктів малого й середнього бізнесу. Близько 1800 різних об’єктів ще перебувають у руках держави: телекомунікації, транспорт, енергетика, гірничо-збагачувальні комбінати тощо. 2003 року з державних об’єктів лише 113 закінчили рік із прибутком. 200 — із збитками. Інші стоять законсервовані. Зараз на приватизацію виставляється близько 400 об’єктів.

Бюджет-2005 в два з половиною разу більше за торішній, в еквіваленті — один мільярд 250 мільйонів євро. Консолідований бюджет 2000-2003 років щорічно становив близько 0 млн. і регулярно через півроку секвеструвався на 0 млн. Уперше за 13 років у серпні минулого року бюджет було збільшено на 0 млн.

«МИ ВІДКРИТІ ДЛЯ БУДЬ-ЯКИХ ІНВЕСТИЦІЙ»

— Чи має значення для Грузії, який капітал прийде до країни?

— Ми відкриті для будь- якого капіталу. Ми не боїмося російських грошей, скажемо відверто. Ми вважаємо, що в розвиток інфраструктури Абхазії Росія могла б вкладати дуже серйозний капітал й отримувати великі прибутки. Прибутки від приватизації будуть спрямовані на розвиток інфраструктури, на енергетику, будівництво доріг тощо. З вересня минулого року по січень нинішнього було проведено велику приватизаційну кампанію, в рамках якої продали електровозобудівний завод, Грузинське пароплавство, «Чіатурмарганець» і каскад Варцихе ГЕС, Крцаніську урядову резиденцію, готель «Інтурист» у Батумі, авіаційний завод «Тбілавіамшені». Це дуже великi інвестиції. Так, російська компанія «Євразхолдинг» придбала «Чіатурмарганець» за 2 млн.

— У тендері на купівлю «Чіатурмарганця» брала участь й українська компанія «Інтерпайп». І програла...

— Я дуже радів тому, що «Інтерпайп» активно йде на грузинський ринок. Знаючи, що компанія має дуже великий досвід, був зацікавлений у тому, щоб грузинська гірничодобувна промисловість була прив’язана до української металургійної промисловості. Але «Євразхолдинг» запропонував більше, ніж «Інтерпайп». Однак я спеціально довідувався в міністерстві економіки Грузії, і як з’ясувалося, процес ще не закрито. Начальник управління приватизацією Тамаз Табатадзе підтвердив мені, що компанія стає власником лише тоді, коли буде видано указ президента. Я запитав: а якщо сьогодні хтось запропонує нову суму, чи можна вважати, що розглядатимуть нові умови? Мені сказали — «так».

Ми активно працюємо з українським концерном «Богдан». 30 автобусів його виробництва вже надійшли, і ще стільки ж невдовзі надійдуть до Аджарії. Тривають переговори про те, щоб українські автобуси прийшли і до Тбілісі, і до інших міст Грузії. Ми були б дуже раді, якби в приватизації великих об’єктів узяв участь український капітал. Тим більше, що об’єкти пропонуються дуже цікаві. Наприклад, тбіліський і кутаїський міжнародні аеропорти, сенакський аеропорт, руставський меткомбінат, батумський аеропорт, кутаїський автомобільний завод, «Грузинський електрозв’язок», тбіліська ювелірна фабрика, «Магнеулі» — підприємство з видобутку міді, руставський азотний завод…

З одного боку, російські ЗМІ нагнітають обстановку, кажуть, «Грузія нестабільна країна, туди не можна їздити туристам, не можна йти інвесторам». А чому тоді «Євразхолдинг» прийшов? Чому він вкладає 2 млн., якщо Грузія нестабільна?.. Треба все ж відокремити економіку від політики. Ще раз кажу, ми абсолютно відкриті для будь-яких інвестицій. Не тільки тому, що я посол в Україні, а й тому, що вірю в нові реалії, нову ситуацію в цій чудовій країні, сподіваюся, що український бізнес може дуже активно прийти до Грузії.

— Під час антикорупційної кампанії в Грузії й на початку приватизації можна було почути думку, що це спосіб «латати діри», який не забезпечить сталого розвитку економіки.

— У Грузії почали виплачувати податки. Раніше, коли були проблеми між центром і регіонами, дискутувалося питання про 0—500 млн. митних і портових надходжень до скарбниці. Сьогодні ці гроші справді йдуть до бюджету. Так, був початковий етап, коли були гучні антикорупційні скандали. Але президент, наприкінці минулого року виступивши з ініціативою фінансової амністії, сказав, що цим практично підводиться риска під революцією. Амністія створила абсолютно нову атмосферу не лише для внутрішнього ринку, а й для залучення інвестицій.

«УСЯ ГРУЗІЯ СТЕЖИЛА ЗА УКРАЇНСЬКИМИ ПОДІЯМИ»

— Під час помаранчевої революції скептики часто посилалися на «розчарування наслідками революції троянд». Чи є автократичною нова грузинська влада, і чи добре для країни, коли в ній немає серйозної опозиції?

— Останнє — це передусім проблема опозиції. Для того щоб була сильна опозиція, потрібні підстави, щоб можна було аргументовано довести промахи президента, уряду. Я слухав виступи членів Парламентської асамблеї Ради Європи, які прямо заявляли, що виступають із критикою Грузії не тому, що в нашій країні все погано, а тому, що хочуть допомогти керівництву не збитися з узятого курсу.

Помаранчева революція показала, що Україна — не Грузія, вона справді пішла своїм шляхом: провела конституційну революцію. У Грузії були абсолютно інші умови, в тому числі соціальні. А тут усе розвивалося за своїм, українським, сценарієм. У Грузії не просто з увагою стежили, а дуже співпереживали українським подіям. Два місяці, коли «5 канал» не транслювали по всій території України, його дивилася вся Грузія. Наші журналісти, особливо телекомпанія «Руставі-2», дуже активно працювали в Києві. Можливо, багатьом це не подобалося, але це був жвавий інтерес до подій в Україні. Якщо запитати в Грузії будь-яку людину, яка не має жодного стосунку до політики, то всі були інформовані про події в Україні. І будь-хто вам відповів би, що якщо в Україні не переможуть нові сили, якщо не буде перемоги народу, то у Грузії також не буде майбутнього. Дякувати Богу, що все завершилося добре, і дуже символічно, що після «революції троянд», після помаранчевої революції 2005 рік оголошено Роком Грузії в Україні. Ми хочемо, щоб наша країна була максимально широко репрезентована, щоб якомога більше українців приїжджали до Грузії, менше прислухалися до російських ЗМІ і більше слухали українських і грузинських журналістів.

— Наскільки нам відомо, Михаїла Саакашвілі «прошпетили» вдома за те, що він усі новорічні свята провів хай і в дружній, але все ж таки іншій країні. Не кажучи вже про те, що прихильники конспірологічних теорій походження революцій в Україні та Грузії отримали справжній подарунок: «Ну ось, ми ж казали!». Ви навіщо нам експортували революцію?

— Українці провели саме українську революцію. Михаїл Саакашвілі та Віктор Ющенко — дійсно друзі, їхня дружба перевірена не лише часом, а й дуже великими труднощами. Вони випробували один одного, коли були в опозиції. Скажу відверто: перед тим як 12 грудня 2003 року Михаїл Саакашвілі, ще не будучи президентом, прилетів до Києва і підписав меморандум про співпрацю між «Нашою Україною» і «Національним рухом», я мав необережність, з огляду на можливо надто велику дипломатію, запропонувати відкласти цей візит. Але Михаїл Саакашвілі сказав: «Я своїх рішень не міняю. Я дав слово приїхати, і я буду там, хоч би чого це вартувало». Слід віддати належне Михаїлу Саакашвілі, що він потім один зі своїх перших візитів як президент здійснив до України і зміг все ж таки налагодити нормальну, конструктивну співпрацю з Леонідом Кучмою. Я не хочу торкатися внутрішніх питань, але стосовно Грузії та для грузинсько-українських відносин Леонід Кучма зробив дуже багато. Про це президент Саакашвілі також неодноразово заявляв. Віддаючи належне українському екс-президенту, я вважаю, що майбутні покоління в Грузії так само оцінюватимуть ті кроки, які він зробив у дуже непростий для нас період... Ініціатива проведення Року Грузії належала президенту моєї країни. Він обговорив її з Леонідом Кучмою у квітні, і я вважаю, якби не воля колишнього українського керівника, ніхто б не міг примусити його прийняти указ.

Ми дуже сподіваємося на те, що у найближчі кілька місяців, не пізніше березня, відбудеться державний візит президента Грузії, в рамках якого буде відкрито Рік Грузії в Україні. У Карпатах Михаїл Саакашвілі запропонував Віктору Ющенку один із перших візитів здійснити до Грузії та отримав принципову згоду. У нас iз величезною повагою ставляться до президента України і з великим нетерпінням чекають у гості цю, не побоюся такого слова, легендарну людину, яка через себе, через свою сім’ю, свою трагедію пронесла дуже багато.

— Чого очікувати від Року Грузії в Україні?

— Планів дуже багато. Це й обмін візитами високого рівня, і політичні консультації, й узгодження наших спільних кроків у напрямі євроатлантичної інтеграції, торгово-економічний блок. Ми б хотіли провести кілька великих бізнес-форумів, зокрема, в Одесі, Донецьку та Львові. 26 лютого спільно з Торговельно-промисловою Палатою України ми плануємо провести презентацію грузинських товарів і регіонів. Звісно, будуть і гастролі Театру Руставелі, ансамблю Сухішвілі, інших грузинських театрів, ретроспектива грузинських фільмів, творчі вечори, товариські матчі спортивних ветеранів, чинних команд.

Один зі стратегічних напрямів співпраці — активізувати співробітництво між регіонами. Я дуже вдячний послу України в Грузії Миколі Спису за його активну підтримку. Ми хочемо познайомити нових керівників регіонів Грузії та України, щоб потім вони самі підтримували зв’язки. Як ви знаєте, будучи тут у квітні минулого року, президент Саакашвілі заявив, що на Рік Грузії в Україні ми відповімо десятиріччям України в Грузії. І ми справді будемо раді прийняти в Грузії великомасштабний український десант.

№23, четвер, 10 лютого 2005

версія для друку

Інші матеріали цієї шпальти:

• ХАМАС проти перемир’я
• «ЄЕП Україні невигідний»
• Коротко / ПЛАНЕТА

Коментарі читачів: